Пухлини нирки стали описувати в літературі близько 150 років тому. Одним з перших у 1826 р. про них повідомив K?nig, що описав двох хворих з «медулярною саркомою» нирки, потім у 1883 р. Grawitz, після чого ці пухлини стали називати його ім’ям. У 1921 р. пухлини нирки одержали назву «гіпернефрома», пізніше – гіпернефроїдний рак. У 1964 р. Riches дав детальний опис пухлини “Гравітца” чи “гіпернефроми” і показав, що це не що інше, як аденокарцинома, що виходить з епiтелiю рiзних вiддiлiв нефрона i збиральних трубочок i складають близько 3% всiх новоутворень i 90% всiх видiв пухлин нирки. Сьогодні ці пухлини називають рак нирки, а морфологічно описують як нирково–клітинний рак.

В Україні захворюваність на РН за останні роки значно зростає і складає 9,8% на 100 тис. населення. У Чернівецькій області найнижчі показники. Співвідношення захворюваності чоловіків і жінок складає 2:1. Захворювання трапляється у всiх вiкових групах та найчастiше серед осiб вiком 40-60 рокiв. Права нирка уражається пухлиною так само, як i лiва. Білатеральні та синхронні пухлини виявляються у 0,5-3,5%, метахронні – у 1-11% випадків.

Етiологiя. Вивчена недостатньо. Встановлені фактори підвищеного ризику: а) дисбаланс статевих гормонів, зокрема естрогенів; b) вік – частота захворювання на рак нирки зростає з віком; c) генетичний фактор проявляється у наявності родинних форм раку; d) професійні фактори простежуються у осіб, які контактують з азбестом, ароматичними амiнами, робітників зайнятих на виробництві коксу; e) іонізуюча радіація – фактор ризику у пацієнтів, які отримали радіотерапію або мали контрасні дослідження нирок; f) особи, що хворiють на хронiчнi запальнi захворювання нирок або мають аномалiї їх розвитку.

Доброякісні пухлини нирок. Аденоми, ліпоми, фіброми, лейоміоми, ангіоми, гемангіоми, лімфангіоми.

Анатомія. Нирки (nefros, звідки назва їх запалення – нефрит), розташшовані у заочеревинному просторі. Ліва нирка лежить дещо вище від правої, так що ХІІ ребро проектується на її середину, вона прилягає до нижньої поверхні селезінки, хвоста підшлункової залози, низхідної кишки та аорти, а права нирка дещо опущена: 1/3 її знаходиться вище ХІІ ребра, а 2/3 – нижче, вона прилягає до нижнього краю печінки, вертикального коліна дванадцятипалої кишки, висхідної ободової кишки і нижньої порожнистої вени.

Розміри нирки дорослої людини 10х6х4,5см, а її маса дорівнює 120-200г. Це парний орган бобоподібної форми. У ній розрізняють дві поверхні, два полюси та два краї. На внутрішньому ввігнутому краї нирки розташована щілина – ниркові ворота, куди проходять кровоносні судини та знаходиться ниркова миска. Нирки окутані трьома оболонками або капсулами. Найбільш внутрішньою є фіброзна капсула, зовні від неї розміщується жирова капсула, яка проникає через ниркові ворота в ниркову пазуху. Зовнішньою, поверхневою оболонкою нирки є фасціальна капсула. Остання відіграє важливу роль у фіксації нирки. Крім того, у фіксації нирки велика роль належить сусіднім м’язам, внутрішньоочеревинному тиску, судинній нирковій ніжці та її зв’язкам. Унаслідок порушень фіксаціїї нирки виникає її опущення – нефроптоз, хвороба, яка потребує хірургічного лікування.

На повздовжньому розрізі нирки добре видно, що вона складається з двох шарів: ниркової кори та ниркового мозку. Нирковий мозок перегородками від кори, поділяється на часточки, що отримали назву ниркових пірамід. Піраміди своєю основою спрямовані до поверхні нирки, а вершинами обернені до порожнини, яка отримала назву ниркової миски. Вершини двох, рідше трьох пірамід оточені нирковими чашечками, утворюють сосочок. Із декількох малих чашечок утворюються 2–3 великі. Останні формують ниркову миску, яка продовжується у сечовід.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. Біля 80% нефронів розміщуються у товщі кіркової речовини. Кожен нефрон включає у себе судинний клубочок, оточений капсулою, що своєю формою нагадує двостінну чашу. До капсули підходить кровоносна судина, яка розгалужується на капіляри, що утворюють судинний клубочок ниркового тільця. Від клубочка кров відноситься судиною, що отримала назву виносної. Виносна судина за діаметром менша, ніж приносна. Внаслідок такої будови у капілярах клубочка створюється підвищений тиск, який сприяє утворенню сечі. Виносна судина розгалужується на капіляри звичайного типу, які у вигляді густої сітки обплітають канальці нефрона. Артеріальна кров що протікає по цих канальцях перетворюється у венозну. Окрім сечових канальців, які входять до складу нефрона, у нирці існують також збиральні канальці, які тільки відводять сечу і не беруть участь в утворенні.

Патоморфологія. Макроскопiчно пухлина має кулясту форму, чіткі контури, може мати вигляд одного або декiлькох вузлiв, внаслiдок чого орган виглядає горбистим. На розрізі пухлиннi вузли мають строкатий характер: дiлянки червоного або жовто-коричневого кольору чергуються з дiлянками сiрого, жовтого кольору, часто у них спостерiгаються некрози, крововиливи та псевдокісти. У деяких випадках спостерiгається часткове або повне звапнення вузлiв.

За морфологічною класифікацією розрізняють наступні форми раку нирки: cвітлоклітинний (60–65%) випадків; хромофільний (7-14%); хромофобний (4–10%); онкоцитарний (2–5%); рак збірних протоків (1-2%).

Пухлина місцево може поширюватись на капсулу нирки, проростати паранефральну клітковину, сусідні органи, інфільтрувати ниркову миску. Однією із особливостей цієї пухлини є здатність розповсюджуватись на ниркові вени, нижню порожнисту вену аж до лівого передсердя.

Метастазування.
Лімфогенне (лімфатичні вузли воріт нирки, парааортальні, аорто-ретро-паракавальні лімфовузли i зрiдка – в межистiнні, шийні). Гематогенне (легені (55%), кiстки (32%), печiнка (32%), наднирники (19%), головний мозок (14%)).

Класифікація раку нирки за системоюTNM.

Т – первинна пухлина

Т_х,Т₀ – стандартні значенння;

Т₁ – пухлина до 7см, обмежена ниркою;

Т_1а – пухлина до 4см;