АНАТОМІЯ ГЛОТКИ

Глотка (pharynx) являє собою порожнину, яка міститься спереду шийної частини хребта і доходить до нижнього краю 6-го шийного хребця; внизу вона переходить у стравохід. Довжина глотки — 12—14 см. Стінки її утворені сполучнотканинним фіброзним листком і рядом м’язів. Глотка з’єднується слуховою трубою з барабанною порожниною, хоанами — з носовою порожниною, через зів — з ротовою порожниною, гортанню і стравоходом. Отже, в глотці перехрещуються травний і дихальний шляхи.

У глотці розрізняють верхню стінку, яка є зовнішньою частиною основи черепа, задню і дві бокові стінки. Верхня частина глотки називається склепінням (fornix pharyngis). Передньої стінки майже немає, бо тут глотка сполучається з сусідніми порожнинами — ротомі, черезхоани, носом.

Глотка поділяється на три відділи: верхній — носоглотку, середній — ротоглотку і нижній — гортаноглотку.

Носоглотку обмежує вгорі основна частина потиличної кістки і клиновидна кістка. При ковтанні м’яке піднебіння піднімається і притискається до задньої стінки глотки, відокремлюючи носоглотку від середньої частини глотки.

Рис.1. Три частини глотки

Рис.2. Межі поділу глотки

На бічних стінках носоглотки на рівні задніх кінців нижніх носових раковин містяться устя слухових труб обмежовані ззаду хрящовими валиками На задньо-верхній стінці носоглотки міститься конгломерат лімфоїдної тканини — глотковий, або носоглотковий (третій), мигдалик. Біля устя слухових труб також є скупчення лімфоїдної тканини — трубні мигдалики (п’ятий та шостий).

Рис.3. Носоглотка

Рис.4. Ротоглотка

Середній відділ глотки (ротоглотка) лежить між 2-м і 3-м шийними хребцями і є продовженням носоглотки. Ця частина глотки обмежована задньою і боковими стінками, спереду вона сполучається з порожниною рота. Зів обмежований згори краєм м’якого піднебіння, знизу — прикореневою частиною язика із боків — піднебінними дужками. М’яке піднебіння (palatum molle) являє собою звислу рухому м’яку м’язову стінку, яка вкрита слизовою оболонкою. По середній лінії м’яке піднебіння подовжене, і ця частина має назву язичка (uvula), який часто роз’єднаний на дві рівні половинки, що є нe патологією, а незначною аномалією розвитку.

В зіві по боках є трикутні ніші, обмежовані передніми дужками — язико­піднебінними і задніми піднебінно-глотковими. Між дужками, в мигдаликових нішах, лежать піднебінні мигдалики (перший і другий), які становлять основну частину лімфатичного апарата глотки. Анатомічна і гістологічна структура мигдаликів остаточно формується в перші два місяці життя дитини. Найбільше розвинені піднебінні мигдалики у 5—20 років. З віком піднебінні мигдалики часто зростаються з навколишньою паратонзилярною клітковиною.

Рис.5. Отвори глотки

Рис.6. Структура піднебінного мигдалика:1– паренхіма,2– лакуни,3­ строма

Піднебінні мигдалики мають вільну поверхню — медіальну, яка обернена в зів, і зовнішню поверхню, приховану в паратонзилярній клітковині бічної стінки глотки і вкриту щільною фіброзно-сполучною капсулою. На вільній поверхні мигдалика відкрива­ються лакуни або крипти; їх буває 8—15 і більше”. Поверхня піднебінного мигдалика вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який проходить в глиб крипт і вистилає їх. Основу піднебінного мигдалика становить ретикулярна тканина з великою кількістю вміщених у ній фолікулів, які виробляють лімфоцити . Паренхіма мигдалика пронизана сполучнотканинними перекладками, що з’єднуються з капсулою мигдалика.

В патології навколомигдаликової ділянки при паратонзилярних абсцесах велике зна­чення має надмигдаликовий простір , в якому часто скупчується гній.

На задній і бічних стінках глотки у середньому і нижньому відділах її є скупчення лімфоїдної тканини у вигляді окремих вузликів або поздовжніх тяжів позаду задніх під­небінних дужок.

Нижній відділ глотки — гортаноглотка — лежить на рівні від верхнього краю 4-го до нижнього краю 6-го шийних хребців. Ця частина глотки звужується внизу у вигляді лійки і доступна оглядові за допомогою гортанного дзеркала або при відтиснутому язику і широко відкритій порожнині рота. В просвіті нижнього відділу глотки є вхід у гортань. По боках, між стінкою глотки і черпакувато-надгортанною зв’язкою, утворюються грушовидні ямки.

Рис. 7. Гортаноглотка і гортань: ГЗ – грушоподібні закутки

Стінки глотки складаються з чотирьох шарів: слизової оболонки, фіброзної оболонки, м’язів і фасції.

Слизова оболонка носоглотки е продовженням слизової оболонки носа і вкрита миготливим, а в інших відділах — багатошаровим плоским епітелієм. Слизова оболонка глотки в усіх відділах містить багато залоз, які продукують слиз.

На корені язика є язиковий мигдалик (четвертий)— утвір, що складається з лімфоїдної тканини і входить до лімфатичного глоткового кільця. У дітей язиковий мигдалик має більш обмежену і виражену форму, а у старшому віці він має вигляд розкиданих лімфатичних вузликів.

Фіброзна оболонка глотки являє собою дуже щільну пластинку, за допомогою якої глотка прикріплюється до основи черепа. До фіброзної оболонки щільно прирощена слизова оболонка глотки, а позаду і з боків прилягає м’язовий шар глотки. Донизу фіброзна оболонка тоншає і містить велику кількість еластичних волокон.