Чума (син.: чорна смерть, чорний мор) – гостре інфекційне захворювання з групи особливо небезпечних інфекцій, природно осередкова зоонозна інфекція, яка викликається ієрсинією (Y.pestis), характеризується серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легенів та ін. органів, вираженими явищами загальної інтоксикації, гарячкою, септицемією.

Історичні дані. Хвороба відома людству з давніх часів, назва її походить від арабського слова "джума"– біб. У минулому мала епідемічне або пандемічне розповсюдження. Відомо 3 пандемії. Перша – юстініанова чума (525-580 р.) охопила країни Близького Сходу, Північну Америку, дійшла до Європи. Померло близько 100 млн людей. В середині 14 ст. (1347-1350 р.) почалася 2 пандемія (перші випадки виникли в Китаї).Вона дістала назву "чорної смерті ", від якої загинуло майже 25 млн населення Європи та 13 млн у Китаї. У 1442 році в Італії вперше ввели карантин, який склав 40 днів для тих людей , що поверталися з місцевостей, де панувала чума. Третя пандемія розпочалася в 1894 р., коли в Кантоні і Гонконзі померло більше 100 тис чоловік, і за десять років хвороба розповсюдилась на 87 портових міст Азії, Африки, Європи, Америки, Австралії. За кілька років тільки в Індії померло12 млн. людей. Епідемії чуми зареєстровані в Одесі у 1901, 1902, 1910 р.

Збудника чуми вперше виділив А.Ієрсін (1894р.) і незалежно від нього, японський учений Ш. Китазато. В 1897р.доведена роль щурів та інших гризунів, бліх у розповсюджені хвороби. В.О. Хавкін (1926) розробив протичумну вакцину.

В минулому чума реєструвалась майже у 50 країнах світу. За період 1980-1989 (за даними ВООЗ) хвороба зареєстрована у 21 країні (8554 хворих, з яких 981 померли; в 1990 р. у 17 країнах світу захворіло 1250 людей, померло – 137. У 1991р.чума була діагностована у Монголії, США, на Мадагаскарі, в колишньому СРСР. В країнах СНД є 13 природних осередків чуми. В останні десятиліття в Україні чума не зареєстрована. Однак, при сучасній міграції населення може бути завезена в будь-яку країну.

Етіологія. Збудник чуми Yersinia pestis відноситься до роду Yersinia родини Enterobacteriaceae. Вона грамнегативна, нерухома, бочкоподібної форми з заокругленими кінцями, розмірами 1,5 х 0,5мкм. Відзначається значний поліморфізм (ниткоподібні, кокоподібні та ін). Факультативний анаероб, забарвлюється біполярно. В мазках ієрсинії розташовуються поодиноко, маленькими купками, іноді ланцюжком. У несприятливих умовах зовнішнього середовища спор не утворюють, але вкриваються слизовою капсулою. Добре ростуть на мясо-пептонному бульйоні, агарі. В рідкому середовищі чумні мікроби утворюють на поверхні плівку зі спущеними до низу тяжами ("чумні ста-лактити"), в середині – пластівці, на дні – крихкий осад. На чашках з твердим середовищем чумні колонії мають вид сірого нальоту з фестончастими краями (" мереживні платочки"). Оптимальна температура росту 28ºС. Бактерія чуми має термостабільний соматичний, видоспецифічний і термолабільний капсульний антигени. При руйнуванні утворюються екзо- і ендотоксини.

Чумні бактерії патогенні для багатьох гризунів, верблюдів, лабораторних тварин – морських свинок, мишей. Збудник порівняно стійкий до факторів зов-нішнього середовища. При температурі 50ºС гине протягом 30-40 хв, при кип'ятінні – за 1 хвилину, пряме сонячне проміння вбиває його за 2-3 години. Низькі температури переносить добре. Дезінфікуючі засоби діють на збудника згубно: 3-5 % розчин лізолу, 1-2 % розчин хлораміну знищують мікроби за 1-2 хв.

Епідеміологія. Джерелом і резервуаром інфекції є різні види гризунів (понад 200 видів),а переносниками – близько 120 видів бліх, що паразитують на тваринах. Підтримують чумну інфекцію, особливо в азіатському регіоні, такі тварини, як ховрахи, тарбагани, хом'яки, сурки, полівки. Хвороба у них перебігає як сепсис, з високою летальністю. Епізоотії серед зимовосплячих тварин при передачі збудника відбуваються за схемою – гризун- блоха- гризун, вони спостерігаються ранньою весною, на початку літа, що пов'язано з найбільшою активністю гризунів (спарювання і виведення нащадків). У незимовосплячих гризунів епізоотії спостерігаються протягом року. Із свійських тварин на чуму хворіють тільки верблюди.

Розрізняють первинні (природні) і антропургічні (вторинні)осередки чуми. Інтенсивне інфікування бліх відбувається безпосередньо перед смертю тварин, коли найбільш виражені явища бактеріємії. В 1 мкл крові може бути 1млн. чумних бактерій. Бактерії разом з кров'ю потрапляють у передшлуночок бліх, розмножуються, утворюючи "чумний блок". При наступному кровоссані кров доходить до блоку, виникає відригування і в ранку проникають бактерії.

Шлях передачі інфекції людині різний: трансмісивний, контактний, аліментарний, повітряно-крапельний. Трансмісивний шлях реалізується через укус інфікованої блохи; контактний – при знятті шкірок гризунів, забої і розробці туші хворого верблюда, через предмети, забруднені інфікованими харкотинням, гноєм; аліментарний – через інфіковану воду, продукти; повіт-ряно-крапельний – від хворої людини на легеневу форму чуми. Сприй-нятливість майже 100 %. Люди, хворі на бубонну форму чуми, не заразні, але при наявності бліх можлива передача збудника. Висока заразність людей, хворих на легеневу форму чуми. Найбільша небезпека зараження людини цією інфекцією є ранньою весною, літом (червень, липень). У серпні, вересні, коли тварини переходять у стадію анабіозу, ризик зараження різко зменшується. Після перенесеного захворювання залишається стійкий імунітет.