В даний час показники виживання і реабілітації пацієнтів, які перенесли трансплантацію серця, приблизно такі ж, як і у реципієнтів ниркових алотрансплантатів: 1-річна виживаність наближається до 95%, при цьому 70% реципієнтів, що прожили більше року, повертаються до праці, досягши 1 функціонального класу по класифікації Нью-Йоркської кардіологічної асоціації.

Показання до трансплантації серця:

– ділатаційна кардіоміопатія;

– кінцева стадія ІХС;

– неможливість реабілітації пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, за допомогою тимчасового пристрою допоміжного кровообігу чи нетрансплантаційної хірургії.

Протипоказання до трансплантації серця:

– вік старіший 60 років;

– важка легенева гіпертензія;

– печінкрва і ниркова недостатність;

– поразка периферичних судин і судин головного мозоку;

– інфаркти легень;

– обструктивні захворювання легень;

– різке порушення харчування хворого;

– шлунково-кишкові порушення;

– цукровий діабет.

Клінічні критерії для приміщення хворого в лист чекання на трансплантацію серця:

– наявність незворотнього хронічного захворювання серця в кінцевій стадії;

– вік хворого менш 60 (65) років;

– прогноз у відношенні 1-річної виживаності без трансплантації менш 75%;

– клас III-IY по класифікації Нью-Йоркської кардіологічної асоціації чи наявність миготливої аритмії;

– згода хворого на такий вид лікування;

– емоційна стабільність і підтримка родини.

На етапі, що передує трансплантації, хворий звичайно одержує діуретики, вазоділятатори, антикоагулянти, антиаритмічну терапію. Найчастіше, через медікаментозно-резистентну серцеву недостатність, хворий має потребу в механічній кардіоваскулярній підтримці: внутрішньоаортальна контрпульсація, обхід лівого чи правого шлуночка, повне заміщення насосної функції ушкодженого серця (бівентрикулярний обхід чи імплантація штучного серця). За допомогою механічної підтримки хворий може дочекатися донорського органа, тому ці методи розглядаються як «міст» до трансплантації серця.

Селекція донора і реципієнта

Оптимальними донорами для трансплантації серця є трупи з діагностованою смертю мозоку у віці не старіше 40-50 років і без попередніх смерті захворювань серцево-судинної системи. Факторами ризику у таких донорів є: тривалий агональний період чи тривала зупинка кровообігу, що вимагала проведення реанімаційних заходів, травма грудної клітки, септицемія, високі дози інотропної підтримки.

При селекції донора і реципієнта враховуються збіг по системі АВО (група крові), антропометричні дані (вага донора і реципієнта не повинна відрізнятися більш ніж на 20%) і наявність передіснуючих антитіл у реципієнта (реакція cross-match).

Оскільки граничний час припустимої холодової ішемії для серця не перевищує 4-5 годин, дистанційне вилучення (коли донор і реципієнт знаходяться в різних лікувальних установах на віддаленій один від іншого відстані) застосовується рідко.

Операція у реципієнта

Операція імплантація донорського серця у реципієнта проводиться в умовах штучного кровообігу. Оскільки серце пересаджується в ортотопічну позицію, власне серце реципієнта видаляється.

Для трансплантації роблять почергове анастомозування лівого і правого передсердь, легеневої артерії і аорти, після чого припиняють штучний кровообіг.

Імуносупресія здійснюється за допомогою метілпреднізолону (125 мг/8 годин), антитимоцитарного глобуліну (2 мг/кг), циклоспоріну (5-10 мг/кг) і азатіопріну (1-2 мк/діб). Відторгнення лікується пульс-терапією метілпреднізолоном (1 г протягом 3 діб).

Можливими ускладненнями раннього післяопераційного періоду є дисфункція серцевого алотрансплантата, інфекція і гостре відторгнення. У віддаленому післяопераційному періоді можливі хронічне відторгнення і поразка коронарних артерій атеросклерозом. Велике значення має цитомегаловірусна інфекція у реципієнта.