Історія трансплантації нирки:

– Alexis Carrel, 1900 хірургічна техніка трансплантації нирки;

– Юрій Вороной, 1933 перша трансплантація нирки в клініці;

– Murrey, Merril, 1954 перша успішна трансплантація нирки;

– Sir Roy Calne, 1960 застосування азатіопріну;

– Thomas Starzl, 1963 поліпшення результатів трансплантації нирки;

– 1980 використання циклоспоріну при трансплантації.

Трансплантація нирки є одним із трьох альтернативних методів лікування хворих з термінальною стадією хронічною нирковою недостатності (разом з гемодіализом і перитоніальним діалізом). Ця операція асоціюється в даний час з малим відсотком технічних ускладнень, гарною якістю життя пацієнтів, тривалим періодом виживання ниркових аллотрансплантатів і хворих.

В міру поліпшення результатів трансплантації нирки розширюються показання до хірургічного лікування хворих з термінальною стадією ХНН. В даний час нирковий алотрансплантат одержують не тільки хворі з хронічним гломерулонефритом, але і з піелонефритом, амілоідозом, васкулітами, гіпоплазією нирок, вазоренальною гіпертензією, спадкоємними тубулопатіями, полікистозною хворобою, цукровим діабетом і іншими захворюваннями.

Показання до трансплантації нирки:

– Хронічний гломерулонефрит;

– Хронічний пієлонефрит;

– Полікистоз нирок;

– Спадкові і придбані тубулопатії;

– Аплазії і гіпоплазії нирок;

– Вазоренальна гіпертензія;

– Системний червоний вівчак;

– Ревматоідний артрит;

– Цукровий діабет 1 і 2 типу;

– Лікарняні нефропатії;

– Подагра;

– Первинний гіперпаратиреоз;

– Гіперкальціємія будь-якого ґенезу;

– Оксалоз;

– Урологічні захворювання з обструкцією сечових шляхів (МКХ, пухлина, гіпертрофія передсечника, ретроперітонеальний фіброз).

Підготування хворих до трансплантації нирки

Після того, як хворий з необоротним хронічним захворюванням нирок досягає термінальної стадії ХНН (що супроводжується характерним уремічним синдромом), його починають лікувати регулярним хронічним гемодіалізом (чи перитоніальним діалізом). Ціль цього лікування – нормалізувати грубі порушення водно-електролітного обміну (гіперкаліємія, гіпергідратація), метаболічний ацидоз і видалити т.зв. «уремічні токсини», що відносяться до середніх молекул. Сучасні діалізні технології (бікарбонатний діаліз, гемофільтрація, гемодіафільтрація, біосумісні мембрани капілярних діалізаторів і т.ін.) дозволяють тривалий час (10 років і більше) контролювати плин термінальної стадії ХНН і не тільки продовжити життя хворих на цей термін, але і забезпечити їм високий рівень якості життя, а деяким і соціальну реабілітацію.

Слід зазначити, у той же час, що екстракорпоральні методи замісної ниркової терапії (гемодіаліз) не в змозі компенсувати усі функції нирки (наприклад, еритропоетичну). Крім того, ці методи обмежують рівень соціальної реабілітації пацієнтів. Тому практично будь-якого хворого з термінальною ХНН варто розглядати як потенційного кандидата на трансплантацію нирки.

Протипоказання до трансплантації нирки

Діалізні пацієнти з гострим чи хронічним порушенням мозкового кровообігу, кардіореспіраторними розладами (серцева і легенева недостатність), важкою функціональною і органічною поразкою печінки, порушеннями психічного статусу і психосоціальними проблемами виключаються з «листа чекання» на трансплантацію нирки. У хворих, що мають в анамнезі вилікуване злоякісне захворювання з періодом ремісії більш 2 років, питання про трансплантацію зважується індивідуально. Тимчасовим протипоказанням до трансплантації варто вважати гостру інфекцію.

Протипоказання до трансплантації нирки:

– гостре чи хронічне порушення мозкового кровообігу;

– серцево-легенева недостатність;

– печінкова недостатність;

– порушеннями психіки (психози);

– психосоціальні проблеми;