Історія трансплантації печінки:

– CS Welch, 1955 трансплантація печінки в експерименті в гетеротопічну позицію;

– Т Starzl, 1960 обґрунтована необхідність ортотопічної трансплантації печінки;

– T Starzl, 1963 перша трансплантація печінки в клініці;

– Т Starzl, 1967 перша успішна трансплантація печінки в клініці;

– SR Calne, 1967 перша успішна трансплантація печінки в Європі;

– Т Starzl, SR Сalne, 1979 використання циклоспоріну і FK-506;

– Sollinger, S Todo, 1988 використання консервуючого розчину University of Wisconsin (UW);

– BW Shaw, BPGriffith, 1985 розробка екстракорпорального вено-венозного обхідного шунта (bypass);

– T Starzl, ADemetris, 1990 трансплантація частини печінки дітям;

– R Strong, C Broelsch, 1990 трансплантація лівої частини печінки від живого родинного донора;

– RY Calne, 1968 методика трансплантації “piggyback” зі збереженням кровотоку по нижній павенній вені;

– T Starzl, 1969 ксенотрансплантація печінки;

– О.С.Ніконенко, 1994 перша трансплантація печінки в Україні.

Показання і протипоказання до трансплантації печінки

Показання до трансплантації печінки можуть бути розділені на абсолютні (фульминантна і швидкопрогресуюча хронічна печінкова недостатність з несприятливим найближчим прогнозом) і відносні (останні охоплюють більш 50 нозологій).

В усіх випадках вирішальними клінічними факторами, що свідчать на користь виконання трансплантації, є прогресуюча печінкова недостатність, яка виявляє себе стійкою гіпербілірубінемією, зниженням протромбінового індексу, гіпоальбумінемією, асцитом, кровотечею зі стравохідних флебектазій, портосистемною енцефалопатією, бактеріальним асцит-перитонітом, гепаторенальним синдромом, печінковою остеодистрофією, сверблячкою шкіри, порушенням харчування.

Показання до трансплантації печінки:

– Вірусний цироз (В,С);

– Алкогольний цироз;

– Первинний біліарний цироз;

– Первинний склерозуючий холангіт;

– Аутоімунний гепатит;

– Фульмінантний гепатит;

– Метаболічні захворювання печінки;

– Злоякісні новотвори печінки;

– Біліарні атрезії.

Абсолютними протипоказаннями до трансплантації печінки є наявність ВІЛ-інфекції, екстрагепатичні злоякісні пухлини, неконтрольована інфекція, прогресуюча кардіопульмонарна недостатність, важка легенева гіпертензія, наркотична і алкогольна залежність, відмовлення від дотримання правил імуносупресії.

Відносні протипоказання включають високий титр HbsAg, тромбоз воротньої вени, вік старіше 65 років, гепатоцелюлярний рак, холангіокарциному, превентивні операції на жовчних протоках, раніше перенесене портокавальне шунтування.

Після встановлення показань до трансплантації необхідно оцінити вагу стану реципієнта і його здатність перенести операцію. Неадекватні функціональні резерви серцево-судинної і дихальної систем, аномалії жовчних проток і воротньої вени, екстрагепатичні злоякісні новотвори, психічна нестабільність пацієнта ставлять під сумнів успіх трансплантації печінки. У пацієнтів, не потребуючих проведення інтенсивної передопераційної підготовки, 1-річна виживаність трансплантата складає 90%, якщо ж така підготовка необхідна – тільки 50%.

Пацієнти з портальною гіпертензією, ускладненою кровотечею зі стравохідних флебектазій, складають особливо важку групу хворих. Перед трансплантацією їм доцільно виконати ендоскопічне склерозування вен стравоходу чи декомпресію портальної системи. Найбільш оптимальним рішенням є транс?югулярний інтрагепатичний портосистемний шунт. Якщо ж хворому має бути виконане хірургічне накладення портокавального шунта, перевагу варто віддати мезокавальному Н-анастомозу, тому що ця операція виконується поза зоною майбутнього операційного поля і, крім того, після закінчення трансплантації печінки цей шунт може бути легко перев’язаний.

Критерії селекції донора