На відміну від трансплантації печінки, серця і нирки, трансплантацію підшлункової залози роблять не для порятунку життя хворого, а для запобігання розвитку хронічних ускладнень діабету (мікроангиопатій і полінейропатій). Оскільки класична інсулінотерапія виявилася не в змозі зупинити розвиток цих ускладнень, цукровий діабет неминуче приводить до їх прогресування, інвалідізації і смерті хворих.

Найбільш важким ускладненням є розвиток діабетичного гломерулосклерозу, що веде до термінальної стадії ниркової недостатності. Діабетичні пацієнти, що досягли термінальної стадії ХНН, починають одержувати лікування хронічним гемодіалізом і розглядаються як можливі кандидати на трансплантацію нирки.

Ізольована трансплантація нирки при діабеті застосовується у обмеженого числа хворих, оскільки в нирковому трансплантаті починають швидко розвиватися зміни, які характерні для діабетичної нефропатії. Загальним правилом у цих випадках є симультанна трансплантація нирки і підшлункової залози. У випадку успіху цієї операції хворий стає незалежним від хронічного гемодіалізу і, крім того, у нього розвивається стан інсуліннезалежності при досягненні стійкої нормоглікемії. Компенсація діабету, нормоглікемія і відсутність необхідності в екзогенному введенні інсуліну дозволяє запобігти подальший розвиток хронічних діабетических ускладнень, а також захистити нирковий трансплантат від впливу ушкоджуючої гіперглікемії.

Таким чином, основним показанням до трансплантації підшлункової залози є термінальна стадія діабетичної ниркової недостатності і залежність хворого від хронічного гемодіалізу. Дуже рідко показанням до трансплантації підшлункової залози є цукровий діабет 1 типу без ознак термінальної ХНН, але з наявністю інших важких ускладнень діабету (наприклад, суто лабільний діабет, нейроглюкопенічний синдром, синдром полінейропатії).

На сьогоднішній день найкращі результати отримані при одномоментній симультанній трансплантації підшлункової залози і нирки від того самого донора. Рідше використовують трансплантацію підшлункової залози реципієнту через кілька місяців після успішної трансплантації нирки і задовільної функції ниркового трансплантату. Як було сказано вище, дуже рідко застосовують ізольовану трансплантацію підшлункової залози.

Варіанти трансплантації підшлункової залози

– симультанна трансплантація підшлункової залози і нирки;

– трансплантація підшлункової залози після успішної трансплантації нирки;

– ізольована трансплантація підшлункової залози.

Хірургічні аспекти трансплантації підшлункової залози

В даний час найчастіше виконується трансплантація всієї підшлункової залози (а не її сегмента) разом з ділянкою дванадцятипалої кишки.

Оскільки кровопостачання панкреатодуоденального комплексу і печінки здійснюється практично тими самими судинами (черевний стовбур, печінкова, верхня брижкова артерія, воротня вена), це вимагає виконання складної реконструкції артеріальних судин на донорському етапі операції. Панкреатодуоденальний комплекс видаляється з тіла мультиорганного донора після його холодової перфузії in situ і консервації (використовують розчин Gustodiol чи UW). Після вилучення комплексу виконують складну реконструкцію кровопостачаючих судин і формують дві кукси дванадцятипалої кишки.

Як і нирковий трансплантат, трансплантат підшлункової залози міститься в гетеротопічну позицію – праву чи ліву здухвинну ямку. Судини трансплантату анастомозують з здухвинними судинами реципієнта. Відтік панкреатичного соку відбувається або в тонкий кишечник (при анастомозуванні дванадцятипалої кишки з здухвинною кишкою реципієнта – т.зв. внутришньокишкове дренування), або в сечовий міхур (при анастомозуванні дванадцятипалої кишки із сечовим міхуром – внутришньоміхурне дренування). Нирковий трансплантат міститься в протилежну здухвинну ямку.

Мониторування гострого відторгнення здійснюється на підставі клінічних, біохімічних даних і даних тонкогольної біопсії. При втраті функції трансплантат підшлункової залози вилучують і починають інсулінотерапію.

1-річна виживаність трансплантата підшлункової залози складає 45-50%.