Токсоплазмоз (toxoplasmosis) – паразитарне захворювання, що характеризується поліморфізмом клінічних проявів і, переважно, хронічним перебігом з ураженням нервової системи, міокарда, печінки, селезінки, скелетних м'язів, очей.

Етіологія. Збудник (Toxplasma gondii) – належить до класу найпростіших (Protozoa) – умовно патогенний внутрішньоклітинний паразит.

Біологічний цикл розвитку збудника. Токсоплазми проходять два цикли розмноження – статевого і безстатевого, та три стадії розвитку – спорозоїта (ооцисти), тахізоїта (трофозоїта), брадизоїта (цисти). Статевий цикл розмноження токсоплазм відбувається в організмі представників родини котячих (основні хазяїни), безстатевий – в організмі тварин, птахів та людини (проміжні хазяїни). Під час статевої фази розмноження у кишечнику кішок утворюються ооцисти, які з фекаліями виділяються у довкілля. Через 2-3 дні у ґрунті в кожній ооцисті утворюється дві спороцисти з чотирма спорозоїтами, якими інфікуються проміжні хазяїни. В організмі проміжних хазяїв паразити проникають всередину клітин де розмножуються шляхом брунькування чи поперечного поділу (безстатевий цикл розмноження), утворюючи псевдоцисти – нагромадження великої кількості паразитів (тахізоїтів) всередині клітини. Руйнування псевдоцист супроводжується виходом у міжклітинний простір та кров великої кількості токсоплазм, які інвазують здорові клітини, де проходить наступний цикл розмноження. Токсоплазми, які вільно циркулюють у міжклітинному просторі та крові, називаються трофозоїтами. Внаслідок формування імунної відповіді організму паразити повністю зникають із крові та міжклітинного простору, а в уражених клітинах різко знижується інтенсивність їх розмноження. Токсоплазми у стані повільно розмноження чи спокою називаються брадизоїтами. Брадизоїти утворюють навколо себе власну оболонку, яка разом з оболонкою клітини формує справжню цисту. З часом оболонка клітини руйнується і токсоплазми, оточені лише власною оболонкою, вільно розміщуються в тканинах. Всередині справжніх цист може знаходитися до декількох тисяч брадизоїтів. Цисти у неактивному стані можуть зберігатися роками, а за деякими даними – пожиттєво. Однак, за певних умов (зниження реактивності організму, імунодефіцити різного генезу) цисти руйнуються, брадизоїти проникають у здорові клітини, перетворюються в тахізоїти і починають інтенсивно розмножуватися – відбувається реактивація циклу розвитку.

Будова тіла, стійкість до факторів зовнішнього середовища та культуральні властивості визначаються біологічною стадією розвитку паразита. Ооцисти мають овальну форму, діаметром 10-12 мкм, стійкі у зовнішньому середовищі. Зберігають життєздатність до півтора року у вологому ґрунті, при температурі 18-22ºС, – кілька місяців при такій же температурі у сухому середовищі. Чутливі до висушування, заморожування (-20ºС і нижче) та нагрівання (більше 67ºС), відносно стійкі до дії хімічних дезінфікантів. Трофозоїти (тахізоїти, брадизоїти) мають форму півмісяця, розміром 2-4х4-7 мкм при внутрішньоклітинному розташуванні та 2-4х10 мкм – при розміщенні поза клітиною. Трофозоїти мають складну будову, зовні вкриті подвійною пеликулою з коноїдом, який нагадує присоску, на передньому кінці. Органели, розміщені біля основи коноїда, виробляють секрет, який сприяє проникненню паразита всередину клітини. Трофозоїти чутливі до висушування, дії УФО, хімічних дезінфікантів, гинуть за 10 хвилин при нагріванні до 55ºС. Добре переносять низькі температури: в умовах холодильника зберігають життєздатність до одного місяця у м'ясі та донорській крові, до кількох діб у молоці та молочних продуктах.

Для культивування токсоплазм використовуються культури клітин, ембріони чи лабораторні тварини. Токсоплазми добре фарбуються різними барвниками, однак частіше застосовується метод Романовського-Гімзи. За цим методом цитоплазма фарбується у голубий колір, ядро – у рубіново-червоний.

Епідеміологія: Токсоплазмоз – зооноз із переважно фекально-оральним механізмом передачі. Основним джерелом збудників інфекції є молоді коти, які виділяють у зовнішнє середовище за 2-3 тижні інвазії до 1,5 млрд ооцист. Інфіковані токсоплазмами люди, домашні тварини (окрім кішок), гризуни та птахи не становлять суттєвої епідеміологічної небезпеки, оскільки не виділяють паразитів у довкілля. Людина як джерело інфекції виступає дуже рідко. Зараження людини відбувається, переважно, аліментарним та контактно-побутовим шляхами: за вживання забруднених ооцистами овочів і фруктів, сирого м'яса інфікованих тварин та через забрудненні ооцистами руки. На ці шляхи припадає більше 97 % випадків інфікування людей токсоплазмами. Групу ризику становлять діти 2-7 років та жінки. Зараження токсоплазмами також може відбутися через пошкоджену шкіру і слизові оболонки (1 %), транспланцентарним (1 %), гемотрансфузійним та трансплантаційним (1 %) шляхами. До групи ризику входять працівники лабораторій, м'ясокомбінатів та ветеринари (перкутанний шлях передачі), реципієнти донорської крові, органів та тканин (гемотрансфузійний та трансплантаційний шляхи передачі). Трансплацентарний шлях зараження реалізується виключно за первинного інфікування токсоплазмами жінки під час вагітності чи незадовго до неї. Така ситуація в житті жінки може виникнути лише один раз. Частота інфікування плода при захворюванні матері в 1-му триместрі вагітності складає 15-20%, у 2-му – 50-54%, у 3-му – до 64%.

Класифікація. Міжнародна статистична класифікація хвороб базується на принципі органних уражень. У відповідності до цієї класифікації розрізняють наступні клінічні форми токсоплазмозу:

•    В 58 Токсоплазмоз.

•    В 58.0 Токсоплазмозна офтальмопатія.

•    В 58.1 Токсоплазмозний гепатит.

•    В 58.2 Токсоплазмозний менінгоенцефаліт.

•    В 58.3 Легеневий токсоплазмоз.

•    В 58.8 Токсоплазмоз з ураженням інших органів.

•    В 58.9 Токсоплазмоз неуточнений.

•    Р 37.1 Вроджений токсоплазмоз.