Шкірна форма чуми з самого початку супроводжується різко вираженою інтоксикацією; регіонарні лімфатичні вузли збільшені і болючі.

Туляремічні виразки відрізняються поверхневим розташуванням, відсутністю чорного струпа в центрі ураження, набряку на периферії, болючістю при пальпації.

Для бешихи характерний щільний болючий валик по периферії зони гіперемії.

Легеневу форму сибірки диференціюють з крупозною пневмонією й легеневою формою чуми. Для крупозної пневмонії характерний гострий початок з появою болю в одній половині грудної клітки, виділення невеликої кількості густого мокротиння іржавого кольору й виражені фізикальні дані.

За легеневої форми чуми відсутні катаральні прояви з боку верхніх дихальних шляхів, хворі збуджені, часто марять, виділять велику кількість кров'янистого мокротиння, при цьому відсутні кривава блювота.

Кишкову форму сибірки диференціюють із сальмонельозом, черевним тифом, холерою. Оскільки клінічні симптоми не завжди дозволяють точно встановити діагноз, вирішальними є бактеріологічні дослідження.

Лікування. Лікування шкірної форми сибірки повинно бути консервативним. Не дозволяється проводити активні заходи (розрізувати, зондувати, вишкрібати). Розтинають пухирі лише у разі нагноєння їх з утворенням гнояка.

Лікування треба починати з надання спокою ураженій ділянці. Основну роль відіграють застосування антибіотиків, специфічна терапія, хіміопрепаратів.

Для етіотропного лікування при шкірній формі сибірки використовують бензилпеніцилін по 2-4 млн. ОД/добу парентерально. Після зникнення набряку в ділянці виразки можна призначати препарати пеніцилінового ряду перорально (ампіцилін, оксацилін впродовж 7-10 днів). При легеневій та септичній формах пеніцилін вводять внутрішньовенно в дозі 16-20 млн. Од/добу, при сибірковому менінгіті такі дози пеніциліну поєднують з 300-400 мг гідрокортизону. В разі непериносимості пеніциліну при шкірній формі сибірки призначають тетрациклін в дозі 0,5 г 4 рази на добу чи цефалоспорин по 4-6 г на добу, левомецитину сукцинат по 3-4 г, гентаміцин по 240-320 мг на добу впродовж 7-10 днів. Можна також використовувати еритроміцин по 0,5 г 4 рази на добу 7-10 діб або ципрофлоксацин по 400 мг через 8-12 год., а також доксициклін по 200 мг 4 рази в день, а потім по 100 мг 4 рази в день. Антибіотикотерапію поєднують з введенням гетерогенного протисибіркового імуноглобуліну дозою від 20 до 40-80 мл залежно від тяжкості хвороби. Протисибірковий імунологлобулін вводять після попередньої гіпосенсибілізації за методом Безредко. Поряд із специфічною терапією та застосуванням антибіотиків у комплекс лікування сибірки повинна бути включена і дезінтоксикаційна терапія: щоденні внутрішньовенні вливання розчину "Трисіль" (для відновлення об'єму циркулюючої крові, зняття задишки, ціанозу, спраги) з доданням 400 мл поліглюкіну, реополіглюкіну, а також кортикостероїди. Місцеве лікування при шкірній формі сибірки не доцільне. Будь-які хірургічні втручання категорично протипоказані, так як можуть спричинити генералізацію патологічного процесу.

Правила виписки із стаціонару – після повного клінічного одужання. У випадках генералізованої форми сибірки треба отримати два негативні результати дослідження харкотиння, крові, випорожнень, сечі на наявність збудника, виконаних з інтервалом у 5 днів.

Диспансеризація не проводиться.

Заходи в осередку. Термінове повідомлення на кожний випадок хвороби людини. Проведення заключної дезінфекції. Протягом 2 тижнів спостерігають за особами, які контактували з хворими на сибірку тваринами. У випадку ймовірності зараження проводять екстрену профілактику антибіотиками пеніцилінового (амоксацилін 2,0 г на добу) або тетрациклінового (доксициклін по 0,1 г) ряду, або ципрофлоксацином (0,5 г) впродовж 5 днів, або протисибірковим імуноглобуліном дозою 20-25 мл внутрішньом'язово.

Профілактика сибірки буває загальною і індивідуальною.

Загальна профілактика передбачає:

суворий санітарний нагляд за виявленням, обліком, паспортизацією і знезараженням скотомогильників;

проведення профілактичної роботи серед населення, котре проживає на території, яка є зоною ризику щодо сибірки, а також серед тих, хто займається заготівлею, збереженням, транспортуванням, переробкою і реалізацією сировини тваринного походження;

планову вакцинопрофілактику осіб з ризиком щодо зараження сибіркою;

активне виявлення і лікування хворих;

активне виявлення інфікованих об'єктів і предметів, їх знезараження;

санітарно-освітню роботу серед населення.

Індивідуальна профілактика полягає в імунізації людей проти сибірки. Планові щеплення проводять:

тим, хто працює із живими культурами збудника сибірки, зараженими лабораторними тваринами або досліджує матеріал, інфікований збудниками сибірки;

зооветпрацівникам і іншим особам, зайнятим перед забійним утриманням худоби, а також забоєм, розбиранням туш та зняттям шкури;

особам, які зберігають, транспортують і проводять первинну переробку сировини тваринного походження.

Для імунізації людей проти сибірки використовують живу суху вакцину. Первинну імунізацію (скарифікування або підшкірне введення) проводять дворазове з інтервалом в 21 добу, ревакцинація через 1 рік.