За кишкової форми сибірки чи ураженні кишечнику при шкірній і легеневій формах найчастіше страждає тонка кишка, в стінці якої видно вогнища геморагічної інфільтрації – дифузні або, частіше, обмежені, які трохи піднімають слизову оболонку на зразок карбункула; іноді в центральній частині геморагічного вогнища виявляється зона некрозу, а згодом виникає виразка. Ураження товстої кишки і шлунка зустрічається значно рідше. Стінка кишки, брижі, її лімфатичні вузли і заочеревинна клітковина бувають сильно просочені серозно-геморагічним ексудатом; такий же ексудат є в черевній порожнині.

Однією з найбільш частих ознак сибіркового сепсису є характерний геморагічний менінго-енцефаліт. При розтині черепа й знятті твердої мозкової оболонки мозок має вигляд немовби покритого "шапкою" з кров'яної маси, яка просочує м'яку мозкову оболонку; в периферичних шарах мозку видно точкові крововиливи. Мікроскопічне дослідження показує, що м'яка мозкова оболонка просочена кров'ю, в якій є велика кількість сибіркових паличок. В мозку крововиливи видно навколо судин, причому безпосередньо коло просвіту судин спостерігається розмноження сибіркових паличок, які кільцями оточують поперечник судин.

Селезінка при сибірковому сепсисі сильно збільшена, м'яка, дрябла, на розрізі темно-червона, іноді майже чорна; пульпа іноді напіврідка, дає дуже великий зіскрібок. У мазках із селезінки велика кількість сибіркових паличок. У всіх паренхіматозних органах розвиваються дистрофічні зміни.

В крові знаходять велику кількість бацил; їх виявляють також на зрізах різних органів, переважно всередині судин: в печінці – в капілярах, в нирках – в судинах клубочків і т.д.

Ознаки різко підвищеної проникності судин свідчать про глибокі порушення трофіки тканин, що зв'язано з впливом на організм сибіркової палички. Швидкість, з якою при сибірці розвивається запальний процес і проявляються ознаки сепсису, свідчать про велику патогенну силу збудника і малу опірність даного організму в боротьбі з інфекцією. Тому рання діагностика і своєчасно розпочате лікування відіграють дуже велику роль.

Клініка. Інкубаційний період сибірки відносно короткий — від кількох годин до кількох діб.

Клінічна картина шкірної форми сибірки залежить від її різновиду. Карбункульозна форма спостерігається найчастіше (99,1%). Локалізація карбункула залежить від професійних чинників і особливостей життя населення. Найчастіше уражаються щоки, повіки, лоб, шия, кисті і передпліччя. Не буває сибіркових карбункулів на долонях, вушних раковинах.

Місцеві зміни при сибірковому карбункулі характеризуються появою незначного свербіння. Потім на шкірі з'являється щільна, червоного кольору свербляча пляма, як після укусу комахи. Згодом свербіння посилюється, а в центрі ущільнення з'являється невеликий пухирець, на місці якого утворюється виразка. Остання починає швидко збільшуватися в розмірах.

Після проривання пухирів і утворення виразки свербіння минає, але з'являються загальні явища: підвищується температура тіла, головний біль, безсоння, знижується апетит. Підвищення температури тіла відбувається паралельно до збільшення карбункулу. Навколо виразки утворюється вузенький запальний валик, який виступає над поверхнею шкіри.

У цей час виникає значний м'який набряк тканин навколо виразки, який поширюється на сусідні анатомічні ділянки. Набряк драглистий і при постукуванні по ньому молоточком чи пальцем відзначається тремтіння (симптом Стефанського). Дно виразки западає і набуває багряного кольору. З виразки виділяється значна кількість серозної або серозно-кров'янистої рідини. Біля виразки утворюються дочірні везикули, які з часом зливаються між собою, лопаються, що призводить до збільшення карбункулу (іноді до 10 см в діаметрі).

Характерною особливістю сибіркового карбункулу є некротична виразка із значним серозним виділенням, вдавленим темним центром, оточена запальним обідком і вінцем з везикул. Вона має щільну основу, оточена набряклими тканинами.

Сибірковий карбункул, на відміну від інших банальних карбункулів, не болючий. Його часто супроводжує реґіонарний лімфаденіт. Збільшені лімфатичні вузли дещо чутливі, але не болючі.

Ознаки загальної інтоксикації (гарячка до 400С, загальна слабість, розбитість, біль голови, адинамія, тахікардія) проявляються до кінця першої доби або на 2-й день хвороби. Гарячка тримається впродовж 5-7 днів, температура знижується критично. Через деякий час ексудація з виразки зменшується, некротизовані ділянки підсихають. Центральна частина карбункула стає темнішою і горбистою. Температура тіла в цей час знижується. Карбункул прикривається чорним струпом. Набряк поступово зникає, а краї струпа відокремлюються від шкіри і починають виступати над її поверхнею. Наприкінці 3-го тижня струп повністю відшаровується, і утворюється гранулююча виразка з незначним гнійним виділенням. Це буває тоді, коли процес проникає у підшкірну основу. За некрозу лише шкіри струп відпадає без утворення грануляцій, після повної епітелізації виразки. Згодом гранулююча виразка рубцюється і епітелізується.

Едематозна форма сибірки перебігає дуже тяжко. Першою її ознакою є виникнення незначного свербіння в ділянці проникнення мікробів. Пізніше виникає набряк, який швидко прогресує. Захворювання перебігає більш тяжко з вираженими проявами загальної інтоксикації. Температура тіла протягом 2-3 діб досягає свого максимуму і тримається до кінця некротизації та початку утворення струпа. Набряк не болючий, щільний. Згодом він вкривається дрібними пухирцями, наповненими серозною рідиною, та ділянками некрозу. На 3-тю або 4-ту добу пухирці лопаються і починає виділятися у великій кількості серозна рідина. На 8-10 добу пухирці і ділянки некрозу вкриваються струпом.

З моменту розкриття пухирців і початку некротизації шкіри захворювання має такий самий перебіг, як і за карбункульозної форми сибірки. Хвороба характеризується загальними проявами: температура тіла досягає 40°С, з'являються марення, мозкові розлади, судоми, блювання. На 3-тю – 4-ту добу може настати смерть.