М’язовий шар побудований з поперечносмугастої мускульної тканини і складається з поздовжніх (піднімачі глотки —levatores pharyngis) і поперечних (констрикторів — constrictores) м’язів.

Поздовжні м’язи глотки (піднімачі) утворюють шар, розміщений всередину від стискачів, тобто ближче до фіброзного шару. Ці м’язи значно слабіші від констрикторів. До них належать шило-під’язиковий м’яз (m. stylopharyngis), що входить у м’язовий шар між верхнім і середнім констриктором, і глотко-піднебін-ний м’яз , розміщений в однойменній дужці, напружує її і належить до групи м’язів м’якого піднебіння.

Поперечні м’язи глотки переважають у м’язовому шарі. Розрізняють три констриктори глотки: верхній , середній і нижній . Констриктори глотки, вкриваючи один одного черепицеподібне, сходяться своїми пучками з волокнами протилежного боку і утворюють посередині лінії задньої стінки глотки шов —raphe pharynges.

При ковтанні констриктори скорочуються послідовно в напрямі згори вниз, просуваючи харчову грудку до стравоходу; поздовжні ж м’язи піднімають глотку.

М’язи м’якого піднебіння за розмірами незначні. Розрізняють мускул, що піднімає м’яке піднебіння (m. Levator veli palatini); мускул, що напружує його (m. Tensor veli palatini) в напрямі справа наліво і відкриває слухову трубу; мускул, що піднімає і вкорочує язичок (m. Uvulae seu m. Azygos uvulae); мускул, що опускає м’яке піднебіння (m. Glossopala tinus seu palatoglossusт). Іннервація глотки здійснюється гілками блукаючого, симтичного, другою гілкою трійчастого і язикоглоткового нервів, які утворюють plexus pharyngeus.

ФІЗІОЛОГІЯ ГЛОТКИ

Глотка є складним пристосуванням для проходження повітря та їжі, а також резонатором для голосу. Повітря, проходячи через глотку, очищається від пилу, зволожується і зогрівається; отже, глотка виконує й захисну функцію.

Ковтання є типовим складнорефлекторним актом. Збудження рецепторів м’якого піднебіння є для ковтання обов’язковою умовою. Ось чому ковтання різко утруднене або зовсім неможливе при набряку м’якого піднебіння або після змазування цієї ділянки ане­стезуючими речовинами.

Внаслідок скорочення, головним чином, m. Mylo hyoidei харчова грудка притискається до твердого піднебіння І переміщується за піднебінні дужки в глотку. Подразнення рефлекторного апарата м’якого піднебіння викликає рефлекторне скорочення ряду м’язів, у тому числі м’язів, які піднімають м’яке піднебіння, що приводить до замикання носоглоткового простору. При цьому гортань піднімається догори і закривається надгортанником. Їжа, яка потрапила в глотку, проходить у стравохід. При паралічах або парезах м’язів м’якого піднебіння їжа потрапляє в носоглотку. Це також часто спостерігається при флегмонозній ангіні, коли внаслідок набряку м’яке піднебіння стає нерухомим.

При ковтанні їжі вдих і видих неможливі, бо дихальні шляхи закриті для проходження повітря протягом 0,2—0,5 сек.

Таким чином, акт ковтання має ряд ланок, кожна з яких складається з процесів, що рефлекторно стимулюють наступну їх фазу. Акт ковтання здійснюється внаслідок складних зв’язків у різних відділах центральної нервової системи, починаючи з довгастого мозку і кінчаючи корою великих півкуль головного мозку.

Слід відмітити особливості акту ссання немовлям. При ссанні ротова порожнина замикається спереду і ззаду стисканням губів і відтягуванням м’якого піднебіння на вигнутий язик, а потім збільшується опусканням нижньої щелепи і дна ротової порожнини. Смоктальний акт може тривати довго, бо він не перешкоджає носовому диханню.

Гістологічна будова всього лімфатичного глоткового кільця майже однакова. Глотковий мигдалик до періоду статевого дозрівання зазнає зворотного розвитку і рідко буває у дорослих. Язиковий мигдалик відносно бідний на лімфоїдні елементи, зокрема на фолікули. Піднебінні ж мигдалики, розміщені на перехресті травних і дихальних шляхів, являють собою значний конгломерат лімфоїдної тканини мигдалевидної форми.

Роль мигдаликів вивчена ще недосконало. Припускається, що вони беруть участь у здійсненні місцевих імунних реакцій, забезпечуючи захист слизової оболонки від мікроорганізмів. Є думка, що мигдалики впливають на стан імунологічної реактивності інших утворень лімфоїдної системи, а також беруть участь у формуванні гуморального імунітету, що здійснюється за допомогою антитіл, які утворюються в мигдаликах і поширюються далі по лімфатичних і кровоносних шляхах. Деякі автори розглядають мигдалики як орган, що схожий з тимусом.

Звичайно вважають, що піднебінні мигдалики, як і вся лімфоїдна тканина глотки, є захисними органами. Але коли в лакунах піднебінних мигдаликів гніздяться бактерії і сама тканина мигдаликів в стані хронічного запалення, вони втрачають захисну функцію і являють собою інфекційне вогнище, зумовлюючи багато захворювань організму.

Мигдалики мають тільки відвідні лімфатичні судини. З’ясовано, що лімфа з мигдаликів тече до шийної ділянки в лімфовузли на передній поверхні внутрішньої яремної вени.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОТКИ

Огляд глотки — фарингоскопію —проводять при штучному і або денному освітленні за допомогою лобного рефлектора або інших освітлювальних приладів і шпателя.

Перед оглядом глотки треба звернути увагу на стан слизової оболонки губів, щік, язика і дна порожнини рота, на зуби, ясна, а також на конфігурацію твердого піднебіння і структуру м’якого піднебіння. Оглядають зів спочатку без інструментів, тільки з освітленням лобним рефлектором. Хворий при цьому повинен спокійно дихати, широко розкривши рот.

Рис.8. Орофарингоскопія:1 – задня піднебінна дужка,2 – передня піднебінна дужка,3 – м’яке піднебіння,4– язичок,5– піднебінний мигдалик,6– задня стінка ротоглотки

Для огляду глибших відділів глотки хворий повинен максимально висунути язик для сплощення його спинки, що збільшує поле зору. Хворому пропонують вимовити звуки «а», «е» для того, щоб збільшити площу огляду, а також мати можливість визначити рухомість м’якого піднебіння та симетричність його розміщення, оглянути поверхню піднебінних мигдаликів, визначити їх величину.

Рис.9. Дослідження носоглотки (епіфарингоскопія)