Наприкінці 1-го тижня з'являється екзантема: поряд із крововиливами в шкіру різних розмірів відзначаються й інші елементи (розеоли, папули, плями), іноді висип нагадує коровий. Відзначається відносна брадикардія, а іноді і дикротія пульсу. Надалі, при розвитку міокардиту, брадикардія змінюється тахікардією. Межі серця розширені, відмічаються ослаблення гучності тонів серця, зниження АТ. З'являються задишка, кашель, колючий біль у боці, вкорочення перкуторного звуку, сухі і вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Рентгенологічно – інфільтративні зміни, нерідко плевральний випіт. Характерні біль у епігастрії, часом з напруженням м'язів передньої стінки, збільшення і болючість печінки, іноді розвивається асцит. З боку нервової системи – сильний головний біль, менінгеальні симптоми (при нормальному складі цереброспинальної рідини), розлади свідомості, запаморочення, шум у вухах; може наступити повна втрата слуху.

При тяжких формах хвороби, особливо у європейців, вагітних, на другому тижні значно наростають симптоми інтоксикації, приєднуються пневмонія, набряк легень, міокардит, розлади кровообігу, набряк обличчя і шиї, різко виражений геморагічний синдром, розвиток гострої печінково-ниркової недостатності, що нерідко призводить до смерті.

Летальність коливається від 40-50% у жителів ендемічних зон до 65% у європейців, особливо у вагітних (до 70%!) та медичних працівників при внутрішньогоспітальному зараженні.

У періоді реконвалесценції при сприятливому перебігу тривало зберігається астенізація, спостерігається випадіння волосся.

При дослідженні периферичної крові: лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, тромбоцитопенія, зниження вмісту протромбіну, підвищення активності амінотрансфераз та показника тимолової проби. При нирковій недостатності підвищується вміст сечовини в крові. Дослідження сечі виявляє характерні протеїнурію (часто понад 2 г/л), циліндрурію.

Ускладнення: кровотечі, гостра печінково-ниркова недостатність, набряк легень, пневмонії, міокардити, психози, загострення хронічних інфекцій тощо.

Діагноз. Небезпечний характер хвороби і необхідність організації і проведення суворих профілактичних заходів роблять особливо важливою ранню клінічно-епідеміологічну діагностику, тому що результати специфічних методів досліджень можна одержати лише в більш пізній термін.

При діагностиці гарячки Ласса слід враховувати тяжкий перебіг хвороби, поступовий початок, підвищення температури, нерідко з ознобом, головний біль, біль у м'язах, у горлі при ковтанні, у животі, нерідко нудоту і блювання, діарею, виражені явища загальної інтоксикації, гіперемію і одутлість обличчя, виразково-некротичний фарингіт з проявами тонзиліту, генералізовану лімфаденопатію, екзантему, нерідко поліморфного характеру, геморагічний синдром, прояви міокардиту, ураження органів дихання, нервової системи, гепатоспленомегалію, ниркову або печінково-ниркову недостатність, відсутність ефекту від призначення антибіотиків та інших хіміопрепаратів, а також перебування в сільських районах ендемічних зон не більш як за 17 днів до розвитку хвороби або контакт з хворими, які прибули з вказаних зон за той же період, негативні результати традиційних бактеріологічних і паразитологічних досліджень.

Специфічна діагностика включає виділення вірусів з крові, змивів з носоглотки у хворого протягом перших двох тижнів хвороби, з сечі (впродовж місяця). Однак усі лабораторні дослідження можуть проводитися тільки в лабораторіях для особливо небезпечних інфекцій з дотриманням суворих заходів по запобіганню можливого зараження, а забір матеріалу у хворого може проводити тільки працівник названих лабораторій. Серологічна діагностика проводиться з використанням реакції зв'язування комплементу (РЗК) та непрямої реакції флуоресціюючих антитіл (НРІФ). За допомогою останньої антитіла можна виявити уже на 7-10-й день хвороби. Може бути використана і реакція пасивної гемаглютинації (РПГА). Однак групова спільність антитіл проти аренавірусів зменшує діагностичне значення серологічних досліджень.

Диференціальний діагноз. У початковому періоді хвороби гарячку Ласса необхідно диференціювати від багатьох інфекційних хвороб – пневмоній, викликаних пневмококами, легіонельозу, геморагічної Крим-Конго гарячки, кору, герпангіни.

Легіонельозу властиві літньо-осіння сезонність, переважний розвиток у осіб з обтяженим преморбідним фоном, симптомокомплекс запалення легень являється провідним, з швидким розвитком дихальної недостатності, відсутність виразково-некротичного стоматиту і фарингіту, екзантеми. Геморагічний синдром, інфекційно-токсичний шок, набряк легень та інші тяжкі ускладнення можливі, як правило, тільки при особливо тяжкому перебігу хвороби.

Геморагічна Крим-Конго гарячка відрізняється трансммісивним механізмом передачі, раптовим початком з виражених явищ загальної інтоксикації, нерідко відмічається двохвильова гарячка, збудження, гіперемія обличчя, шиї, верхньої частини тіла, різка гіперемія слизової оболонки ротової порожнини при відсутності везикульозно-ерозивного стоматиту і фарингіту, ГККГ не властиві ураження органів дихання, шлунково-кишкового тракту, ниркова недостатність.

Кору властиві чітка циклічність перебігу з наявністю катарального періоду тривалістю 3-4 дні (поява та швидке прогресування риніту зі значними виділеннями з носа, спочатку слизистого, потім слизистогнійного характеру, ларинготрахеобронхіту з інтенсивним, часто малопродуктивним кашлем, охриплістю голосу, сухими хрипами над легенями, двостороннім кон'юнктивітом, склеритом, плямами Бельського-Філатова-Копліка – сірувато-білих крапчастих утворень на слизових оболонках щік на рівні корінних зубів, оточених червоним вінчиком, плямистої енантеми на слизовій м'якого і твердого піднебіння без явищ везикульозно-ерозивного стоматиту), наступною появою плямисто-папульозного висипу на шкірі, його чіткою етапністю, наростанням явищ інтоксикації, відсутність геморагічного синдрому та ураження шлунково-кишкового тракту, епідеміологічні дані (спілкування з хворими на кір за 10-14 днів до захворювання).