Бруцельоз (син.: хвороба Банга, хвороба Траума, септицемія Брюса, мальтійська гарячка, середземноморська, козяча, ундулююча, гібралтарська гарячка) – інфекційно-алергічне захворювання з групи бактеріальних зоонозів, що спричиняється мікроорганізмами роду бруцел, передається аліментарним, контактним або аерогенним шляхами, характеризується гарячкою, розвитком системного ретикулоендотеліозу з переважним ураженням опорно-рухової, нервової та сечостатевої систем організму, схильністю до хронічного перебігу із загостреннями та рецидивами, високим рівнем інвалідизації.

Етіологія. Збудники бруцельозу належать до роду Brucella, що нараховує 7 видів. Br. мelitensis патогенні переважно для кіз, Br. аbortus bovis – великої рогатої худоби, Br. аbortus suis – свиней, Br. ovis – овець, Br. neotomae – гризунів, Br. canis – собак та Br. maris – морських ссавців. Хворобу в людей спричиняють Br. мelitensis, Br. аbortus bovis, Br. аbortus suis та Br. canis (рідко).

Бруцели (мікрококи) – дрібні за розмірами (від 0,3 до 2,5 мкм), нерухомі мікроорганізми кокоподібної форми, рідше – у вигляді паличок. Грамнегативні. Добре фарбуються аніліновими барвниками. Спор не утворюють. Чинниками вірулентності є А- та М-антигени у складі стінки бактерій. При руйнуванні бруцел виділяється ендотоксин ліпополісахаридної природи. Найвищий ступінь вірулентності притаманний Br. melitensis, який називають збудником епідемічного бруцельозу (П.Ф. Здродовський).

Бруцели характеризуються високою здатністю до інвазії, внутрішньоклітинного паразитування (навіть у фагоцитах) та алергізації макроорганізму. Значна гіалуронідазна активність забезпечує їх проникнення через неушкоджені шкірні покриви та слизові оболонки. Однак у біохімічному відношенні вони малоактивні – не продукують ферментів протеолізу та мають слабкі цукролітичні властивості.

Бруцели культивують на кров'яному (сироватковому) агарі та м'ясо-пептонному середовищі. Ріст колоній дуже повільний (2-4 тижні), оптимум росту – за температури 34-37ºС, рН 6,6-7,2 з додаванням 5-10% діоксиду вуглецю. На щільних живильних середовищах бактерії утворюють гладкі, опуклі, з перламутровим блиском S-колонії або шорсткуваті, мутні R-колонії, на рідких – спричинюють помутніння.

Бруцели є досить стійкими до факторів зовнішнього середовища: добре витримують низькі температури, тривалий час перебувають у ґрунті та воді (до 3 міс). У сирих молочних продуктах зберігаються близько 40 днів, у бринзі – до 60 днів, у сирому м'ясі хворих тварин – до 3 місяців, у засоленому – до місяця, на вовні та шкурах – 2-3 місяці. При кип'ятінні бруцели гинуть миттєво, при 60ºС – упродовж 30 хвилин. Пастеризація молока при 80-90ºС знищує мікрококи за 5 хвилин, сухе прогрівання при 90-95ºС – за 1 годину. Бруцели чутливі до прямого сонячного випромінювання та дезінфікуючих розчинів у робочих концентраціях.

Епідеміологія. Бруцельоз – зоонозна інфекція з множинними шляхами зараження та вираженим професійним характером захворюваності.

Основне джерело інфекції – мала та велика рогата худоба й свині. Найважливіше епідеміологічне значення належить малій рогатій худобі (козам, вівцям) внаслідок облігатної патогенності для людини Br. мelitensis. Джерелом бруцел можуть бути також коні, олені, верблюди, кішки, собаки та дикі тварини, однак їх значення в розповсюдженні інфекції серед людей незначне. Поширення бруцельозу серед тварин відбувається здебільшого через молоко та статевим шляхом. У інфікованих тварин бруцельоз може перебігати з вираженими клінічними проявами (переважно у кіз) та безсимптомно, набуваючи хронічного стану. У більшості хворих на бруцельоз тварин під час вагітності виникають мимовільні аборти. Збудник бруцельозу виявляється в крові, молоці, сечі, випорожненнях, навколоплідній рідині, плацентах хворих тварин, у м'ясопродуктах та на вовні. Хвора людина не є джерелом інфекції, її організм – своєрідний епідеміологічний тупик. Випадки внутрішньолікарняного зараження бруцельозом не описані.

Інфікування людини здійснюється переважно аліментарним шляхом, рідше контактним та аерогенним. Факторами передачі бруцел при аліментарному шляху реалізації фекально-орального механізму можуть бути сире молоко й молочні продукти (сир, бринза, кисляк), недостатньо термічно оброблені страви з м'ясопродуктів. Людина може інфікуватися при вживанні води, що забруднена виділеннями хворих тварин.

Контактний механізм зараження людини реалізується під час прийому пологів, доїння, стрижки, обробки ран у тварин, під час їх забою (безпосередній контакт з хворою твариною). Інфікування також може відбутися й на значній відстані від осередків бруцельозу – під час обробки м'яса на м'ясокомбінатах, забруднених шкур і вовни (непрямий контакт).

Аерогенний механізм зараження зумовлений потраплянням мікробів через дихальні шляхи з пиловими частинками вовни, гною, настилу й землі, під час прямих контактів з тваринами, на хутряних фабриках, а також у бактеріологічних лабораторіях.

Бруцельоз – убіквітарна інфекція, однак спорадичні випадки та спалахи цього захворювання частіше спостерігаються в регіонах з розвиненим тваринництвом. Бруцельоз зберігає свою значимість як крайова патологія в азіатських регіонах Росії, Казахстані, Закавказзі, у багатьох країнах Азії, Африки, Південної Америки, Південної Європи. До груп ризику належать зоотехніки, ветеринари, скотарі, доярки, робітники підприємств молочної, м'ясної та хутряної промисловості. Сезонність – весняно-літня, що пов'язано з масовим отеленням та періодом максимальної лактації у тварин. Сприйнятливість загальна. Близько 90 % випадків захворюваності на бруцельоз припадає на осіб молодого та середнього віку, які найбільш часто контактують з джерелами інфекції. Імунітет – перехресний, нестійкий, ненапружений (у середньому – 6-9 місяців), нестерильний. Можливі повторні випадки зараження.

Патогенез. Вхідними воротами для бруцел є шкіра й слизові оболонки (ушкоджені та неушкоджені), причому запальна реакція в місці вхідних воріт не формується. В патогенезі бруцельозу схематично можна виділити 5 фаз.