Першу допомогу потерпілому на місці нещасного випадку надають, як правило, не медичні працівники а в порядку само- або взаємодопомоги. Від своєчасної і якісної першої допомоги (зупинка кровотечі, накладення пов'язки, іммобілізація відламків кісток при переломах, штучна вентиляція легень і масаж серця) залежить не лише наступний перебіг пошкодження, але нерідко й життя хворого.

Обов'язок лікарів, фельдшерів сільських дільниць, здоровпунктів промислових підприємств, навчальних за кладів— проведення підготовки населення з надання першої (долікарської) допомоги потерпілим при нещасних випадках. На місцях слід організовувати санітарні пости і забезпечувати їх аптечками, стежити за якістю надання само- і взаємодопомоги, поповненням аптечок тощо.

Жирова емболія

Жирова емболія — одне із ранніх ускладнень переломів кісток, яке зустрічається особливо часто (до 25 %) після множинних травм і досягає 44 % серед кількості померлих від переломів скелета.

Серед існуючих теорій виникнення жирової емболії домінують дві — механічна і біохімічна. Найстаріша ме ханічна теорія пояснює виникнення жирової емболії як результат попадання в кров'яне русло крапель жиру пошкодженого кісткового мозку. Нині більшість хірургів вважають причиною жирової емболії біохімічні зміни в крові при травматичній хворобі. Розчинні ліпіди крові і емульгований жир плазми крові при порушенні гомеостазу і певних умовах здатні зливатись в краплі і викликати емболію.

Клінічно розрізняють легеневу і мозкову форми жирової емболії. При легеневій формі основними ознаками емболії є розлади дихання — задуха, кашель, ціаноз, тахікардія і явища легенево-серцевої недостатності. Якщо виключається ³/₄ легеневого кровообігу, людина вмирає. Мозкова форма жирової емболії проявляється загально- мозковими розладами, втратою свідомості, судорогами. Патогномонічним симптомом жирової емболії вважають петехіальні дрібні крововиливи в шкірі живота, грудної клітки і внутрішніх поверхонь верхніх кінцівок.

У діагностиці жирової емболії допомагає лабо раторне дослідження сечі і плазми крові на вільні краплі жиру.

Лікування хворих з жировою емболією полягає у застосуванні препаратів, які нормалізують стан ліпідів плазми крові (переливання ліпостабілу, інгаляції ефіру тощо), а також комплексному лікуванні загального ста ну хворого (протишокова терапія, інфузія гемодезу, рео- поліглюкіну, антигістамінні препарати, антикоагулянти, інгаляції кисню тощо).

У хворих із жировою емболією важливо надійно фік сувати відламки переламаного сегмента кістки і не про водити в гострому періоді жодних маніпуляцій (вправлення) в ділянці перелому, за винятком пункції гематоми.

Порушення репаративного остеогенезу

Внаслідок порушення репаративного остеогенезу відбувається сповільнене зрощення кісток, а в деяких ви падках це призводить до їх незрощення і утворення не справжнього суглоба (псевдоартрозу).

Причиною цього можуть бути загальні і місцеві фактори. До загальних факторів належать: порушення функції ендокринних залоз, вагітність, авітаміноз, гострі та хронічні інфекційні захворювання, розлади трофіки тощо.

Місцеві фактори є провідними серед причин порушен ня репаративного остеогенезу. їх можна розділити на три групи (Д. В. Руда, 1976):

1. Помилки під час лікування: недостатня репозиція відламків і неусунена інтерпозиція м'яких тканин між ними, ненадійна іммобілізація після репозиції і часта заміна гіпсових пов'язок, надто обширне скелетування кістки під час операції (порушується кровопостачання), застосування неадекватних фіксаторів для остеосинтезу (нестабільна фіксація) тощо.

2. Фактори, пов'язані з тяжкістю травми та її усклад неннями: множинні і відкриті переломи, масивне пошко дження м'яких тканин (м'язів, судин, нервів), нагноєння і остеомієліт.

3. Причини, які залежать від анатомо-фізіологічних особливостей перелому: локалізація, ступінь кровопоста чання (перелом головки або шийки стегнової кістки, чов ноподібної кістки) тощо.

Порушення репаративного остеогенезу при переломах кісток веде до сповільненої консолідації (зрощення) відламків, до незрощення їх або утворення несправжнього суглоба (псевдоартрозу), іноді — до неоартрозу (нового суглоба). Під сповільненою консолідацією перелому ро зуміють такі випадки, коли не відбулося кісткове зрощення відламків у загальноприйняті нормальні терміни для конкретної локалізації перелому.

Незрощення кісток при переломах (псевдоартрози)

Незрощеним переломом називають такий, при якому після подвійного строку, необхідного для зрощення даної кістки, клінічно виявляють біль і патологічну рухо мість на місці перелому, рентгенологічно — щілину між відламками при ще не закритих (кістково незарощених) кістково-мозкових порожнинах відламків. Якщо є кісткове зарощення цих порожнин замикаючими пластинками, йдеться про сформований несправжній суглоб (псевдоартроз).

Отже, віддиференціювати незрощений перелом від пеевдоартрозу можна клінічно за болем у місці перелому, який виникає під час рухів і навантаження кінців ки, та рентгенологічно — за відсутністю зарощення кіст ково-мозкових порожнин.

Усі наслідки порушення репаративного остеогенезу патогенетично взаємно пов'язані, залежать від причинних факторів і якості лікування.

Під час руху відламків відбувається постійне травмування свіжих структур кісткового мозоля, включаючи новоутворені судини.