Фурункул (лат. furunculus; застаріла назва — чирей) є гнійнонекротичним запаленням цибулини волосся і його сальної залози, що переходить на навколишню підшкірну жирову клітковину. Збудник найчастіше золотистий стафілокок. Виникає на ділянках шкіри, де більше сальних залоз: на тильній поверхні передпліччя, кисті, стопи, на задній поверхні шиї, внутрішньої поверхні стегон, на сідницях, на обличчі, біля вхідного отвору носа, у зовнішньому вушному каналі та ін.
Сприятливими моментами є: недотримання особистої, побутової та виробничої гігієни, мікротравми, ослаблення захисних сил організму, авітамінози та особливо цукровий діабет.
Захворювання починається легким поколюванням, парестезіями в області певної ділянки шкіри, ознобом та незначним підвищенням температури. Протягом 1-2 діб формується запальний інфільтрат. Для фурункула характерна чітка гіперемія, що локалізується навколо невеликого вузлика округлої форми. Набряк шкіри частіше невеликий, щільний. У центрі його, відповідно до виходу волосся, зазвичай виникає ділянка некрозу з гнійним розплавленням тканин навколо стрижня, що формується. Сильним набряком навколишніх тканин супроводжується фурункул особи. Біль зазвичай не значний, проте він буває дуже сильним при локалізації його в області зовнішнього слухового проходу. Біль при фурункулі швидко вщухає після видалення гнійного стрижня. Розміри фурункула зазвичай варіюють від 05 до 2-3 см.
Ускладненнями фурункула є: лімфангіт, регіонарний лімфаденіт, абсцес, флегмона, тромбофлебіт та сепсис. При їх розвитку показано госпіталізація пацієнта до хірургічного стаціонару.
Хворого з фурункулом в області особи (носогубної складки, верхньої губи, носа, надочної ділянки) слід направити в стаціонар навіть за відсутності ознак ускладнень. Це зумовлено небезпекою розвитку гнійного тромбозу кавернозного синуса, внаслідок якого майже завжди розвивається гнійний базальний менінгіт та опто-хіазматичний арахноїдит з високою ймовірністю летального результату . При інших локалізаціях неускладнених фурункулів застосовується амбулаторне лікування.
У початковій фазі розвитку запального процесу проводяться лікувальні заходи консервативного характеру. Насамперед необхідно усунути будь-які зовнішні подразнення фурункула. Волосяний покрив у ділянці фурункула вистригають, шкіру обробляють 70% спиртом, накладають антисептичну пов'язку, безпосередньо на стрижень – кристали саліцилової кислоти. Гарною дією має іхтіол. Також використовують місцеве інфільтративне застосування антибіотиків. Інфільтрацію повторюють 2-3 рази. Поряд із місцевим лікуванням за наявності лихоманки, при прогресуючих фурункулах застосовують і загальне лікування антибіотиками. Фізіотерапевтичні процедури (сухе тепло, лампа соллюкс, ультрафіолетові промені) мають сприятливий вплив.
При своєчасному та правильному лікуванні зазвичай не потрібне оперативне втручання. Після мимовільного прориву фурункула центральний некротизований стрижень видаляють пінцетом.
Оперативне втручання (інцизія) показано під час утворення абсцесів. У жодному разі слід проводити вишкрібання при инцизиях.
При рецидивуючих фурункул і при фурункульозі на перший план виступає загальне лікування. Поряд з антибіотикотерапією доцільні також: неспецифічна стимулююча терапія, вітаміни групи В, імунокоригуюча терапія, фізіотерапевтичні процедури та кліматолікування.