Серед захворювань сітківки виділяють:

– ураження запального характеру (ретиніти),

– запальні зміни судин сітківки (васкуліти),

– дистрофічні зміни,

– відшарування сітківки,

– аномалії розвитку сітківки,

– новоутворення.

ЗАПАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В СІТКІВЦІ.

Запальні процеси в сітківці можуть виникати на фоні інфекційних захворювань (туберкульоз, сифіліс, ревматизм, токсоплазмоз) або при наявності в організмі гнійних вогнищ. Найбільш типовим прикладом запального ураження сітківки є метастатичний ретиніт.

МЕТАСТАТИЧНИЙ РЕТИНІТ.

Метастатичні ретиніти виникають при занесенні током крові мікроорганізмів з будь-якого гнійного вогнища. Переважно в центральних зонах очного дна появляється обмежене з нечіткими контурами жовтувато-біле вогнище. Вогнище піднімається над сітківкою. Ексудація розповсюджується в склисте тіло, про що свідчить його помутніння. Показана протизапальна та розсмоктуюча терапія.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ СЕРОЗНИЙ ХОРІОРЕТИНІТ.

Більшість авторів вважають центральний серозний хоріоретиніт поліетіологічним захворюванням. Початок захворювання характеризується затуманюванням зору, яке через декілька днів змінюється появою темної плями перед оком. Часто спостерігаються фотопсії та метаморфопсії, зір знижується до десятих або до сотих, може з’являтись транзиторна гіперметропія, центральна скотома, погіршення кольоросприйняття.

При офтальмоскопії в першій стадії захворювання в макулярній зоні відмічається помутніння сітківки круглої або овальної форми розміром від 0,5 до 2 діаметрів диска. Вогнище виступає вперед, не завжди локалізується в фовеолярній зоні, його розташування може бути ексцентричним, парамакулярним. В другій стадії гострота зору поступово збільшується, але відносна скотома ще зберігається. На очному дні помутніння сітківки розсмоктуються, залишаються біло-сірі дрібні вогнища. В третій стадії центральна скотома та метаморфопсії зникають. Гострота зору частіше відновлюються. На сітківці залишається депігментація. Макулярна зона набуває крапчастий малюнок. Процес вражає одне або обидва ока, рецидивує, тому прогноз неблагоприємний.

ПІГМЕНТНА ДИСТРОФІЯ.

Етіологія і патогенез.Пігментна дистрофія — захворювання спадкове. Такої назви (“пігментна дистрофія”, “пігментна дегенерація”, “пігментний ретиніт”) воно дістало у зв’язку з характерною зміною очного дна — на сітківці утворюються пігментні відкладання, що за формою нагадують павуків або клітини кісткової тканини.

Гістологічно виявляють лізис світлочутливих елементів сітківки та міграцію в неї пігментних клітин. Причиною розвитку захворювання вважають розлад процесів регенерації зорових пігментів у паличках і колбочках внаслідок дії світлової енергії. Тому надлишок освітлення особливо шкідливий для хворого. Патогенез захворювання остаточно не вивчений, і це значно обмежує можливості клінічного використання теоретичних відомостей.

Клініка. Відзначається значне погіршення зору в сутінках, у темряві або при різкому переході до слабшого освітлення (гемералопія, або. “куряча сліпота”). Зниження темпової адаптації є ранньою суб’єктивною ознакою захворювання. До об’єктивних належать значне зниження амплітуди хвиль електроретинограми і відкладання пігменту на сітківці, котре виявляють, як правило, пізніше, ніж з’являються скарги на зорову безпорадність при швидкій зміні інтенсивності освітлення. Відкладання пігменту у вигляді кісткових тілець характерне для типових, найбільш частих варіантів захворювання.

У деяких випадках пігмент у сітківці накопичується атипово: у вигляді поодиноких грудок, пилу, безформних конгломератів та ін. Ушкоджуються обидва ока одночасно (“дзеркально”), але іноді процес переважає в одному оці на тлі вираженої прогресуючої гемералопії та патологічної електроретинограми. Іноді пігменту не буває, у таких випадках мову ведуть про “пігментну дистрофію без пігменту”.

Захворювання прогресує нерівномірно, з періодами непередбачуваних ремісій та різких погіршень. У типових випадках порушення проявляється у віці 5—8 років, до 20 років усі ознаки добре виражені: відкладення у вигляді кісткових тілець розкидані по всьому очному дні, але більше по екватору і поблизу значно звужених судин сітківки. Проте жовта пляма (макула) довго зберігає нормальний вигляд. Диск зорового нерва атрофується, стає блідий, воскового кольору, що характерне для цього захворювання. Відповідно до ділянки ушкодження сітківки виникають кільцеподібна скотома і звуження поля зору. Потім дефекти зливаються, ає “трубчастим”, у зв’язку з чим орієнтування хворого утруднене не лише у сутінках, але й при доброму освітленні. Після 40 років уражується вся ділянка жовтої плями, настає цілковита необоротна сліпота.

Пігментну дистрофію слід відрізняти від функціональної гемералопії (ксероофтальмія), що виникає внаслідок розладу обміну, порушеного засвоєння або підвищених витрат в організмі ретинолу. Гіповітаміноз та авітаміноз А зумовлюють різноманітні зміни в шкірі, слизових оболонках і рогівці ока. На кон’юнктиві очного яблука з’являються так звані ксеро-тичні бляшки Іскерського—Біто. Ксероофтальмія добре піддається лікуванню ретинолом.