Великий мозок складається з двох півкуль — лівої і правої. Вони поділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, міститься велика спайка, яка з’єднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолистим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин, і поділена великою кількістю борозен. Ділянки кори, розміщені між борознами, називаються звивинами. Найглибші борозни ділять кожну півкулю на частки: лобову, тім’яну, потиличну і скроневу.

Кожна півкуля має три поверхні: верхньолатеральну (верхньобічну), медіальну (внутрішню) і нижню поверхні. Найбільшою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку е латеральна (бічна) борозна, яка ще називається по імені автора- Сільвіева борозна. Дно цієї борозни становить острівцеву частку (острівець). Латеральна борозна відділяє скроневу долю від тім’яної та лобної долей.

Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна, яку ще по імені автора називають Роландовою борозною. Вона відокремлює лобову частку від тім’яної. Ззаду тім’яна частка примикає до потиличної. Межею між ними є тім’яно-потилична борозна, розташована переважно на медіальній поверхні півкулі великого мозку . 

Борозна, розташована попереду центральної борозни, називається передцентральною. Разом вони виділяють прецентральну звивину. Прецентральноазвивина відноситься до лобної долі.

На латеральній поверхні лобної долі, окрім того, розрізняють три горизонтально розміщені звивини — верхню, середню і нижню лобові звивини. 

Позаду центральної борозни міститься постцентральна борозна, між яким знаходиться постцентральна звивина. Постцентральна звивина відноситься вже до тім’яної долі. Внутрішньотім’яна борозна поділяє тім’яну долю на верхню і нижню тім’яні часточки. В останній розрізняють надкрайову і кутову звивини.

На верхньолатеральній поверхні вискової частки поздовжньо розташовані верхня, середня і нижня вискові звивини.

Кількість і напрям звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної частки півкуль дуже непостійні.

На медіальній поверхні півкуль над мозолистим тілом дугоподібно розміщується поясна звивина, яка переходить у парагіпокампальну звивину (звивину морського коника). На медіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобової, тім’яної і потиличної часток. На межі між лобовою і тім’яною частками лежить парацентральна часточка, яка утворюється в результаті переходу прецентральної звивини у постцентральну. На внутрішній поверхні потиличної частки проходить гостюкоподібна борозна. Над нею лежить звивина яка носить назву клина, під нею — язикова звивина.

Борозни і звивини нижньої поверхні півкуль належать до різних часток.

Окрім кори сіра речовина в говлоному мозку мітиться ще в глибині півкуль і це скупчення сірої речовини носить назву базальних або підкіркових вузлів. Базальні вузли представлені смугастим тілом – corpus striatum, яке в свою чергу складається з хвостатого ядра (nucleus caudatus) та сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Тут слід сказати що всі назви в анатомії надзвичайно логічні. Так, хвостате ядро має вигляд коми з довгим хвостиком за що і отримало свою назву. Сочевицеподібне ядро нагадує за своєю формою плід з родини бобових – сочевицю. Видно та людина, яка дала таку назву цьому ядру любила їсти сочевицю. Зовнішня чистина сочевиценподібного ядра носить цілком логічну назву лушпини (putamen) і внутрішня частина носить назву блідої кулі, оскільки складається з малої кількості сірих клітин та великої кількості білих провідників.

Бліда куля в свою чергу складається з двох відділів – медіального та латерального члеників. Хвостате ядро та лушпина, хоча і розділені передньою ніжкою внутрішньої капсули, настільки близькі за своєю будовою та функціями, що є по суті єдиним утворенням.

Людина і її нервова система є продуктом еволюційного розвитку. Тому в функціональній анатомії нервової системи прийнято виділяти більш молоді в філогенетичному плані структури та більш старі. З цих позицій хвостате ядро та лушпина відносять до нової підкірки – до неостріатума. А бліду кулю разом з деякими утвореннями стовбура мозку, а саме з чорною речовиною та червоними ядрами – до старої частини підкірки – до палеостріатума.

Підкіркові вузли відносяться до екстрапірамідної системи, яка відповідає за автоматизовані, завчені рухи і підготовлює м’язи до сприйняття імпульсу довільних рухів, а також виконує багато інших функцій, про які детальніше буде сказано у відповідному розділі.

Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієліновими волокнами (відростками нервових клітин), які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з’єднують між собою сіру речовину кори у межах однієї півкулі; комісуральні волокна зв’язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна є провідними шляхами, які з’єднують кору з розміщеними нижче відділами головного мозку і зі спинним мозком. Провідні шляхи утворюютьпроменистий вінець, який складається з віялоподібно розсипаних волокон, і внутрішню капсулу. Остання лежить між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки і розміщене між ними коліно. Передня ніжка відокремлює хвостате ядро від сочевицеподібного, задня — сочевицеподібне ядро від таламуса.

Дослідження функцій кори великого мозку

Для діагностики захворювань нервової системи велике значення мають дослідження мови і пов’язаних з нею читання, письма, лічби, а також гнозису і праксису.