Головний і спинний мозок покриті трьома оболонками — ззовні знаходиться тверда мозкова оболонка (dura mater), потім – павутинна (arachnoidea) і м’яка (pia mater). Оболонки головного і спинного мозку виконують насамперед захисну функцію.

Тверда оболонка складається з двох листків. Зовнішній листок утворює окістя кісток черепа та спинномозкового каналу; внутрішній листок в межах черепної коробки щільно зростається з зовнішнім і тільки в деяких місцях листки твердої оболонки розходяться утворюючи так звані синусу в яких циркулює венозна кров. В межах спинномозкового каналу листки твердої мозкової оболонки не зростаються і між ними знаходиться субдуральний простір, який заповнений жировою клітковиною.

Павутинна оболонка головного мозку розміщується під твердою і не має судин. Від твердої оболонки головного мозку вона відділена субдуральним простором а від м’якої — підпавутинним, заповненим спинномозковою рідиною. Підпавутинний (субарахноідальний простір) в межах черепної коробки місцями розширюється утворюючи цистерни головного мозку. Цистерни головного мозку знаходяться в основному на нижній (базальній) його поверхні. Таким чином мозок як би лежить на гідравлічній подушці і завдяки цьому не травмується об кістки основи черепу під час ходьби, бігу і інших рухів людини.

В межах спинного мозку розширення підпавутинного простору виражене нижче закінчення спинного мозку в ділянці кінського хвоста – так звана кінцева цистерна.

М’яка оболонка головного мозку вкриває речовину мозку, дуже багата на судини і нерви. Вона тісно пов’язана з мозковою речовиною, заходить у глибину його вздовж судин (навколосудинні простори). Проникаючи у шлуночки мозку (III, IV і бічні), вона бере участь в утворенні судинних сплетень, які виробляють спинномозкову рідину. 

Спинномозкову рідину, яка заповнює підпавутинний простір головного і спинного мозку, продукують судинні сплетення, які розміщуються у шлуночках мозку. З бічних шлуночків спинномозкова рідина проникає крізь міжшлуночкові отвори (отвори Монро) у III шлуночок, а потім по водопроводу середнього мозку в IV шлуночок і з нього — через отвори Люшка і Мажанді у підпавутинний простір головного і спинного мозку. Відтік спинномозкової рідини відбувається в основному через венозну систему мозку. 

Схема циркуляції ліквору

Спинномозкова рідина забезпечує нормальне функціонування центральної нервової системи. Вона захищає речовину мозку від механічних ушкоджень при зміні положення тіла, бере участь в обміні речовин у головному і спинному мозку, доставляючи до них поживні речовини і виводячи від них продукти обміну, а також підтримує сталість внутрішнього середовища мозку. Крім шлуночків і підпавутинних просторів головного і спинного мозку спинномозкову рідину містять навколосудинні і навколоклітинні простори мозкової речовини. До складу спинномозкової рідини входять вода, клітини (лімфоцити), білкові речовини, глюкоза, хлориди, електроліти, мікроелементи, вітаміни, гормони. Загальна кількість спинномозкової рідини в дорослої людини в нормі становить 120—150 мл.

Менінгеальний симптомокомплекс

Синдром подразнення мозкових оболонок є одним з основних синдромів в неврології. Клініку цього синдрому повинні знати всі медичні працівники оскільки цей синдром виникає, як правило, при двох загрозливих для життя людини захворюваннях – при запаленні мозкових оболонок (менінгіті) та при субарахноідальному крововиливі.

Найчастішим симптомом менінгеального симптомокомплекса є головний біль. Головний біль дуже інтенсивний, як правило дифузний, розпираючого характеру. Головний біль, і це є дуже важливою ознакою, супроводжується нудотою або навіть блюванням. Це так зване мозкове блювання, тобто блювання яке може виникнути навіть без попередньої нудоти і яке не приносить полегшення на відміну від блювання при захворюванні шлунково-кишкового тракту.

Окрім того, усякий рух, різкий звук, яскраве світло підсилюють головний біль. Це так звана загальна гіперестезія – тобто підвищена чутливість до всіх подразників. Вона є другим характерним симптомом менінгеального симптомокомплексу.

Надзвичайно характерним є положення хворого в ліжку при подразненні мозкових оболонок. Виникає так звана менінгеальна поза: хворий лежить на боці з запрокинутою головою та приведеними до живота ногами, зігнутими в колінних та кульшових суглобах (див мал..). при такому положенні зменшується натягування спинномозкових корінців, які огорнуті мозковими оболонками і відповідно у хворого при такому положенні зменшується біль. Менінгеальна поза – це крайній ступінь вираженості менінгеальної симптоматики. Бувають випадки, коли у хворого з подразненням мозкових оболонок менінгеальна поза не виражена. Тоді слід перевірити наступні менінгеальні симптоми, які по своїй суті є провокацією не різко вираженої менінгеальної пози.

Ригідність м’язів потилиці – проявляється в тому, що через підвищення м’язового тонусу в м’язах шиї неможливо пасивно зігнути голову хворому так, що б він дістав підборіддям до передньої грудної стінки. Цей симптом вимірюється в плюсах, або в поперчених пальцях – на скільки поперчених пальців не достає підборіддя до грудей.

Якщо хворий в свідомості то при наявності ригдіності м’язів потилиці помітно, що рухи його голови обмежені, хворий “береже своя потилиця”.

При перевірці симптому “ригідності м’язів потилиці” дивляться на ноги хворому і таким чином перевіряють наступний симптом – верхній симптом Брудзинського. Він проявляється в тому, що при перевірці симптому “ригідності м’язів потилиці ноги хворого дещо згинаються в колінних та кульшових суглобах.