Смертність

Одним з найважливіших демографічних показників громадського здоров’я є смертність, яка характеризує здоров’я населення з точки зору поширення найбільш важкої патології.

В дореволюційні часи мала місце церковна реєстрація випадків смерті, як правило, зі слів родичів або знайомих померлого. Тільки в деяких містах причина смерті зазначалась у лікарських свідоцтвах.

В СРСР обов’язкова лікарська реєстрація причин смерті була започаткована з 1925 року.

Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів громадянського стану (РАГС) за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення трупа чи за місцем поховання.

Засвідчення смерті проводиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій та інших осіб або за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть.

Заява про реєстрацію повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання довідки лікувального закладу або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора – не пізніше п’яти.

Підставою для реєстрації є видані лікувальним закладом “Лікарське свідоцтво про смерть” (форма № 106/0-95) або “Фельдшерська довідка про смерть” (форма № 106-1/0-95), рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення громадянина померлим, а також повідомлення з місць позбавлення волі.

Всі заклади охорони здоров’я, які видають “Лікарське свідоцтво про смерть” або”Фельдшерську довідку про смерть” ведуть журнал обліку померлих (ф. №151/0). Облік проводиться паралельно з видачею вищевказаних документів, які засвідчують смерть, тільки у випадках, коли останнім місцем проживання померлого був даний район (місто).

Щомісяця в ці журнали вноситься інформація з органів РАГСу про померлих, на які видано”Лікарське свідоцтво про смерть” або “Фельдшерська довідка про смерть” у закладах охорони здоров’я”за межами даного району (міста) чи у відомчих лікувально-профілактичних закладах.

Для померлих осіб,які за життя були віднесені до категорії постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, слід зробити відмітку про це на підставі відповідного посвідчення.

Журнали обліку померлих у цілому по району чи місту на початку нового за звітним року передаються в обласні центри медичної статистики для автоматизованої обробки та аналізу смертності. Бази обласних даних померлих передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для створення аналогічної державної бази.

Реєстрація народження мертвої дитини повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з моменту пологів.

У випадках смерті дитини в період 0-6 діб заповнюється “Медичне свідоцтво пронародження” дитини – форма № 103/0-95 і “Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть” – форма № 106-2/0-95. Останній документ заповнюється також у випадках народження мертвої дитини.

Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України, які заповнюють “Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть”, ведуть журнал обліку перинатальної смертності (ф. № 153/0). Запис у журналі робиться паралельно з заповненням вищевказаного свідоцтва.

Щомісячно проводиться корекція числа випадків перинатальної смерті за записом у журналі ф. № 153/0 з числом випадків, зареєстрованих в органах РАГСу.

Відповідальність за повідомлення в органи реєстрації актів громадянського стану про народження мертвої дитини, про народження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається:

• на головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров’я, де знаходилася мати під час пологів, де помер новонароджений;

• на заклад, лікарі якого надавали медичну допомогу при пологах вдома;

• на керівника судово-медичної експертизи – у випадку встановлення факту смерті дитини поза лікарняним закладом ( на вулиці, вдома та ін.).

Відділи РАГСу, в свою чергу, передають інформацію про чисельність померлих на даній території у відповідні органи статистики, які здійснюють розрахунок загальних і спеціальних показників смертності.

Загальний показник смертності характеризує частоту випадків смерті за рік на 1000 населення, що проживає на конкретній території. 

Його розраховують так:

Число померлих за рік• 1000

Середньорічна чисельність населення

Спеціальні показники смертності – це смертність за статтю (у чоловіків і жінок), за віком (в окремих вікових групах) і за причинами (від окремих класів, груп і нозологічних форм захворювань).

Як свідчать дані таблиці 1, за період з 1955 по 1965 рр. В Україні показники загальної смертності становили 7,5-7,6 %о і були найнижчими за весь повоєнний час.

Починаючи з 1965 по 1995 рік показник загальної смертності мав невпинну тенденцію до зростання, а з 1995 року почав поступово, хоч і дуже повільно, знижуватись.

У 1999 році порівняно з 1996-м загальний показник смертності зменшився з 15,4 %о до 14,8 %.

Найбільш високі рівні загальної смертності мають місце в Північно-східному регіоні, далі – в Центральному та Південно-східному регіонах України.

По областях найвищі рівні смертності в останні роки реєструються в Чернігівській, Сумській, найнижчі – в Закарпатській області та в м. Києві.