Нейроінфекції являють собою найбільш розповсюджену групу органічних захворювань нервової системи. Їх питома вага в загальній патології становить 35-37%.

У відповідності до етіологічного фактору нейроінфекції поділяють на вірусні та бактеріальні. Збудник потрапляючи в організм, може відразу проникнути в нервову систему або викликати в неї запальний процес або обумовити розвиток загальної інфекції або вогнищевого запального процесу з наступним приєднанням у патологічний процес нервової системи.

Основними шляхами проникнення збудника в нервову систему є лімфогенний (із найближчих запальних вогнищ – отит, фронтит), гематогенний (із віддалених вогнищ – пневмонія, гепатохолецистит) або періневральний (вірус сказу, оперізуючий лишай та ін.).

Дія етіологічного чинника розповсюджується, як правило, на всю нервову систему в цілому, але в залежності від умов загального або місцевого крово- і лімфотоку, реактивності окремих нервових структур збудник нейроінфекції може обумовити переважну локалізацію патологічного процесу в мозкових оболонках або в рідині головного мозку, в спинному мозку або в його корінцях і нервах. Звідси й різноманітність нейроінфекцій: менінгіт, енцефаліт, полі радикуліт, менінгоенцефаліт, енцефаломієліт та ін.

Менінгіт – запалення оболонок головного і спинного мозку.

Розрізняють лептоменінгіт – запалення м’якої і павутинної мозкових оболонок іпахіменінгіт – запалення твердої мозкової оболонки. У клініці під терміном “менінгіт” звичайно розуміють запалення м’яких мозкових оболонок.

Коли ж менінгеальні симптоми є, але склад цереброспинальної рідини не змінений, то такий стан називається “менінгізм”. Останній нерідко зустрічається при різних інтоксикаціях або інфекційних захворюваннях і виникає за рахунок подразнення мозкових оболонок, а не істинного запального процесу в них.

Клінічна картина менінгіту була описана ще в VII столітті Павлом Егінським. Однак, наприклад, одна із найбільш вірогідних ознак менінгіту описана в 1884 г. лікарем Обухівської лікарні В.М.Кернігом, який показав, що “симптом контрактури колінних суглобів” є раннім об’єктивним проявом запалення мозкових оболонок.

Класифікація.

За етіологією розрізняють бактеріальні (менінгококовий, туберкульозний та ін.), вірусні, грибкові і протозойні менінгіти.

За патогенезом розрізняють первинні і вторинні менінгіти.

За локалізацією процесу бувають дифузні й обмежені, на основі мозку – базальні або на опуклій поверхні – конвекситальні.

У залежності від розвитку і перебігу виділяють блискавичні, гострі, підгострі і хронічні менінгіти.

За ступенем вираженості – легку, середньої важкості, важку і вкрай важку форми.

За характером ліквору розрізняють серозний і гнійний менінгіт.

Патогенез. Патогенетичними механізмами менінгіту є запалення і набряк мозкових оболонок, дисциркуляція в мозкових судинах, гіперсекреція цереброспинальної рідини і затримка її резорбції, що приводить до підвищення внутрічерепного тиску.

Так як збудник інфекції проникає в шлуночкову систему мозку через хореоїдальні сплетення, то в результаті любий менінгіт, незалежно від етіології, в першій стадії представляє собою хореоїдит і вентрикуліт. По мірі проникнення збудника в субарахноїдальний простір і у зв’язку з тим, що ліквору більше всього на основі мозку, захворювання переходить в другу стадію – стадію базилярності, а потім в стадію конвекситально-тотального менінгіту. Існує залежність між вірулентністю збудника і часом проходження перерахованих стадій: чим вище вірулентність, тим швидше менінгіт буде носити характер тотального.

Патоморфологія. При гнійних менінгітах субарахноїдальний простір заповнений зелено-жовтим гнійним ексудатом, що може покривати весь мозок або розташовуватися тільки в його борознах. При серозних вірусних менінгітах є набряк оболонок і речовини мозку, розширення лікворних просторів.

Гнійний менінгіт

Клініка і діагностика. Симптоматика усіх форм гострих менінгітів має багато загального незалежно від етіології.

Діагноз менінгіту встановлюється на підставі поєднання трьох синдромів:

1) загальноінфекційного;

2) оболонкового (менінгеального);

3) запальних змін цереброспинальної рідини.

Наявність одного з них ще не дає підстав діагностувати менінгіт.

Загальноінфекційна симптоматика варіює: озноб, жар, підвищення температури, запальні зміни в периферичній крові, іноді шкірні висипання.

До менінгеального синдрому відносяться головний біль, блювання, загальна гіперестезія, менінгеальна поза, ригідність шийних м’язів, симптоми Керніга, Брудзинського та ін.

Менінгеальна поза