Клінічно абсцес Броді може себе не проявляти роками. Хворий лише після перевантаження кінцівки може відчувати локалізований тупий ниючий біль. Під час огляду особливих змін не виявляють. Інколи конста тують реактивний синовіт прилеглого колінного суглоба. Основним засобом діагностики є рентгенологічне і гомо графічне дослідження. Комп'ютерна томографія дає найбільш повну інформацію — глибину залягання, розміри вогнища і щільність прилеглих тканин, що дуже важливо для проведення радикальної операції — некректомії. Інколи після некректомії застосовують тампонаду порожнини губчастим кістковим алотрансплантатом або матриксом. Операцію в усіх випадках закінчують заши ванням рани наглухо.

Склерозуючий остеомієліт Гарре розвивається при маловірулентній мікрофлорі і зміненій реактивності організму. Найчастіше процес локалізується у великогомілковій кістці, уражаючи майже весь діафіз, рідше — у стегновій або плечовій. Запальний процес має первин но-хронічний перебіг, який веде до згрубіння і деформа ції кістки. Лише інколи буває незначне підвищення тем ператури тіла і лейкоцитоз. Біль має розлитий характер і виникає після фізичного навантаження кінцівки.

На рентгенограмах виявляють характерні ознаки: згрубіння і склероз кіркової речовини кістки, відсутність рентгенологічної структури кісткової тканини, періос-тальні нашарування і звуження кістково-мозкової порожнини. Структура склерозу може бути мозаїчною, однак без ознак обмежених вогнищ некрозу чи секвестрів. Лікування лише комплексне, консервативне.

Післятравматичний та вогнепальний остеомієліт

Післятравматичний остеомієліт є дуже тяжким гній ним ускладненням відкритих переломів і вогнепальних поранень кісток.

Частота гнійних ускладнень залежить від тяжкості і локалізації пошкодження м'яких тканин і кістки, ступеня інфікування рани і вірулентності мікрофлори, а також від якості первинної хірургічної обробки та ліку вання хворого. Особливо небезпечною для відкритих пе реломів є внутрішньолікарняна інфекція, при якій мікрофлора, як правило, не чутлива до більшості антибіотиків. Тому хворих потрібно класти в чисту палату, суворо дотримуватись правил асептики і оберігати рану від вторинного інфікування.

Остеомієліт завжди починається із нагноєння рани після недосконалої первинної хірургічної обробки. При правильному подальшому лікуванні воно не завжди призводить до остеомієліту, тому що кістка досить стійка до інфікування. Якщо допустити нагноєння кістки, то запальний процес прогресує і гострий післятравматичний остеомієліт переходить у хронічний.

Клінічні симптоми. Гострий остеомієліт ха рактеризується підвищенням температури тіла до 39— 40 °С, погіршенням загального стану хворого, сну і апе титу, збільшенням ШОЕ і лейкоцитозу із зміщенням лейкоцитарної формули вліво, зменшенням вмісту гемо глобіну в крові тощо.

Місцево остеомієліт проявляється набряком та інфільтрацією, значним виділенням гною, в'ялими грануляціями, оголенням кісткових відламків у рані без ознак продуктивного процесу. Післятравматичний остеомієліт, як правило, обмежується зоною відкритого перелому кіс ток і лише при багатоосколкових переломах може захоп лювати значно більші ділянки. Якщо не вжити відповідних заходів, то це призводить до міжтканинних гній ників, тромбофлебіту, а інколи — сепсису. Інфекції не- клостридієвої природи ведуть до розвитку тромбозів, некрозу і розпаду м'яких тканин, тяжкого токсикозу, який загрожує життю хворого.

При хронічному післятравматичному остеомієліті всі гострі явища поступово проходять, покращуються місцеві і лабораторні показники запалення та загальний стан хворого. Переважають проліферативні процеси в рані, яка поволі зменшується в розмірах, і формуються стійкі нориці, які довго не загоюються.

Деструктивні зміни в кістці рентгенологічно виявляються не раніше, ніж через місяць після травми. Ураження кістки може обмежуватись кінцями відламків, інколи з формуванням несправжнього суглоба або дефекту кістки. У тяжких випадках рентгенологічно через кілька місяців виявляє ться масивне, неправильної форми згрубіння періосту, склерозовані секвестральні «коробки», зони просвітлення та різної форми і величини кісткові секвестри або дефекти кістки, ознаки осте-опорозу й остеолізу (мал. 148).

Хронічний остеомієліт із значною деструкцією кістки і норицею, яка довго існує, викликає загальні порушення в організмі хворого (дефіцит маси тіла, анемію, гі остеомієліт в стадії секвест попротеїнемію, пониження імунореактивності, амілоїдоз печінки та нирок) і місцеві — трофічні розлади, дерматит, інфекційну екзему, ракове переродження в ділянці нориці.

Лікування . Чим раніше почати боротьбу з рано вою інфекцією, тим більша ймовірність успіху лікування і ліквідації гнійно-запального процесу в рані.

Основою сучасного комплексного лікування хворих з відкритими пошкодженнями кісток, які ускладнились на гноєнням і остеомієлітом, є 5 основних принципів (А. В. Каплан із співавт., 1985). Перший принцип — це вплив на місцеве вогнище інфекції. Очищають гнійне вогнище від некротичних тканин, сторонніх тіл і вільних кісткових відламків, тобто проводять відстрочену або повторну хірургічну обробку рани. Чим тяжчі місцеві порушення тканин і загальний стан хворого (інтоксикація), тим швидше слід проводити радикальне хірургічне втручання.

Після механічного очищення рани в межах здорових тканин операцію закінчують багаторазовим її промиван ням або пульсуючим струменем (М. І. Кузін, Б. М. Кос- тючонок та ін.), розчинами антисептиків з антибіотиками і вакуум-аспірацією (М. К. Панченко, Н. М. Маме-тов та ін.).

З метою знешкодження залишків мікрофлори після промивання рани у 1972 р. колективом кафедри травматології і ортопедії Львівського медичного інституту розроблено метод ультразвукової обробки остеомієлітичних вогнищ і гнійних ран. Порожнину рани заповнюють розчином фурациліну (1 : 5000) з антибіотиками, в який за нурюють кінець хвильовода ультразвукового апарата (УРСК-7Н). Під впливом ультразвукових коливань рана механічно очищається, і кількість мікрофлори на 1 г тканини різко зменшується. Мікробіологічними дослі дженнями (А. Я. Ухов, Я. Е. Яцкевич, В. С. Петрус та ін.) встановлено бактеріостатичний і бактерицидний вплив ультразвуку на мікрофлору.