Частота переломів хребта становить 0,4 – 0,5% переломів усіх кісток.

Найчастіше переломи хребта спостерігаються на межі переходу ру хомого відділу в менш рухомий. Так у шийно му відділі найчастіше спостерігаються перело ми VІ—VІІ хребців, у грудному — X—XII, в по перековому — І – II хребців.

Пошкодження хребта виникають частіше внаслідок непрямого травмуючого фактора: падіння з висоти на розігнуті кінцівки , раптове надмірне згинання, або розгинання тулуба, які виходять за межі фізіологічної рухомості хребта. Сюди відносять і так звані хлистові переломи: поєднання спочатку різкого згинання, а потім різкого розгинання в шийному відділі хребта . Падіння на голову, коли травмуюча сила діє по осі хребта, призводить до компресійних або осколкових переломів тіла хребця, часто з пе реломами задніх структур (дуг, суглобових від ростків). Унаслідок падіння на зігнуту голову виникають клиноподібні компресійні перело ми переднього відділу хребця. Якщо травмуюча сила продовжує діяти, виникають ще переломи суглобових відростків, дуг із зміщенням хреб ця наперед у сагітальній площині ( переломо вивихи) з досить час тим ураженням спинного мозку.

Якщо удар приходиться на відкинуту на зад голову, то виникає клиноподібна компресія в задньому відділі тіла хребця з переломом задньої формації та ушкодженням спинного мозку.

При раптових надмірних згинаннях у попе рековому відділі хребта виникають компресійні переломи нижніх грудних та верхніх попереко вих хребців, осколкові (вибухові) переломи або переломовивихи з ушкодженням спинного моз ку чи без нього.

При раптовому надмірному розгинанні хреб та в поперековому відділі відбувається компресія заднього відділу тіла хребця, часто з пере ломом задньої формації і травмуванням спин ного мозку.

У разі раптового падіння значної ваги на плечі при обвалах чи падіння з висоти на сід ниці виникають осколкові, або компресійні пе реломи тіла хребця в поперековому, нижньо- грудному відділах хребта.

Класифікації переломів хребта змінювалися разом із здобуттям нових знань про цю патологію і хоча багато позицій та термінологічних характеристик лишаються актуальними і сьогодні, однак із появою таких візуалізуючих технологій, як МРТ та КТ, змінилася і уява, а отже і класифікація пошкоджень хребетного стовпа. Розрізняють травми хребта без пошкодження спинного мозку, і з його пошкодженням. Переломи без ушкоджен ня спинного мозку та його елементів складають 63—74% усіх переломів хребта . Відмічається така закономірність: чим краніальніше виникає перелом хребця, тим біль ша загроза ушкодження спинного мозку. П ереломи хребта з ушко дженням спинного мозку найчастіше спостерігаються (у 44—45%) при переломах хребців у шийному відділі. При переломах у грудному відділі цей відсоток складає 30—32%, при переломах у поперековому відділі – 21-23% .

Переломи хребтового стовпа бувають закриті і відкриті. Закриті характерні для мирного часу, відкриті ж, пошкодження, переважно вогнепальні, – в основному під час бойових дій.

Переломи хребтного стовпа можуть бути стабільними або нестабільними. Під стабільними пере ломами розуміють такі переломи тіла хребця, при яких задня формація хребця (дуги, сугло бові відростки) не зламана і відсутня загроза вторинного зміщення відламків та ушкодження спинного мозку. До нестабільних переломів хребців відносять переломи тіла хребця з одно часним переломом дуг або суглобових відрост ків, під час рухів яких виникає зміщення від ламків з травматизацією спинного мозку (стис нення, частковий або повний його розрив), про це слід пам'ятати під час транспор тування та обстеження хворого.

Компресійні переломи тіл хребців прийнято ділити на три ступені: 1 – компресія тіла хребця до 1/3 його висоти, 2 – компресія тіла хребця не більше ½ його висоти, 3 – компресія тіла хребця більше ½ його висоти.

По локалізації, пошкодження хребта розділяють на пошкодження шийного, грудного та поперекового відділу хребта.

Клінічно важливим є виділення ізольованих пере ломів поперечних та остистих відростків, оскільки такі пошкодження тактично відрізняються у лікуванні і не потребують тривалого ліжкового режиму чи хірургічного втручання, на відміну від пошкоджень опорного комплексу.

На перший погляд, вищенаведена класифікація у повній мірі розкриває особливості того чи іншого пошкодження, однак, як показує досвід, такий підхід не завжди дозволяє вибрати вірну лікувальну тактику.

Саме тому F. Denis у 1982 році, запропонував нову класифікацію, у якій окрім пошкоджень кісткових структур оцінюється пошкодження зв'язкового апарату. Класифікація по F. Denis базується на трьохколонній будові хребетного стовпа з виділенням передньої колони (передня поздовжня зв'язка, передні 2/3 тіл хребців і міжхребцевих дисків), середньої (задня поздовжня зв'язка, задня 1/3 тіл хребців і міжхребцевих дисків) і задньої ( від передньої стінки хребтового каналу до верхівок остистих відростків). Автор рекомендує при пошкодженні однієї колони – застосовувати консервативне лікування, а якщо пошкоджено 2, або 3 колони – необхідно примінити хірургічне втручання для відновлення пошкоджених структур хребта.

Серед ортопедів та нейрохірургів, останнім часом, все більшого розповсюдження набуває класифікація пошкоджень грудного і поперекового відділів хребта запропонована F. Magerl у 1994 році. Згідно цієї класифікації всі пошкодження розділяються на три групи: А – пошкодження від стиснення (компресії ), В – пошкодження від розтягнення (дистракції), С – пошкодження від ротації. Кожна з груп має три підгрупи, а кожна підгрупа має три субпідгрупи. Кожна підгрупа і субпідгрупа нумерується цифрою від 1 до 3, по принципу від найлегшого до найтяжчого. Для загального розуміння, нижче, ми коротко наведемо основні позиції даної класифікації.

Переломи типу А1– як правило, клиновидний вколочений перелом тіла хребця з кутовою деформацією не більше 5 градусів. Переломи типу А2– переломи з розколюванням тіла хребця. Розколювання можливе у сагітальній або фронтальній площині. В простір між відламками інтерпонується міжхребцевий диск, що не рідко приводить до незрощення відламків. По визначенню Я.Л. Цив'яна такі переломи носять назву проникаючих. Переломи типу А3 – називаються вибуховими. Вони можуть бути повними і неповними. Тіло хребця роздушено зі зміщенням відламків від центру до периферії це не рідко приводить до пошкодження вмісту хребтового каналу і розвитку неврологічних розладів.