Основною метою обстеження хворого з порушенням та захворюваннями опорно-рухового апарату є встановлення правильного діагнозу та своєчасне кваліфіковане лікування. Обстеження грунтується на загальних принципах обстеження хворих, використовує клінічні та допоміжні методи.

Збирання анамнезу: причиною звернення хворого до лікаря можуть бути наступні скарги: біль, зумовлений травмою, запальним або пухлинним процесом, інконгруентністю суглобових поверхонь тощо; порушення функції, пов'язане з різноманітними патологічними змінами в суглобах, контрактурами, вкороченням кінцівки тощо; деформації (викривлення) хребта чи кінцівок, припухлості тощо; косметичні порушення (кривошия). Ретельно зібраний анамнез дає змогу уточнити можливі причини, початок та тривалість хвороби, її перебіг та результати попереднього консервативного чи оперативного лікування.

Об'єктивне обстеження включає :

огляд, пальпацію, аускультацію, визначення амплітуди активних і пасивних рухів в суглобах, сили м'язів, вимірювання довжини й окружності сегментів кінцівок.

Огляд : залежно від загального стану хворого, огляд буває: побіжний або грунтовний. Під час побіжного — визначають загальний стан хворого, спосіб пересування і самообслуговування, положення тулуба і кінцівок під час ходи та в стані спокою, виражені деформації. Грунтовний огляд — проводять повністю роздягненому хворому, не обмежуючись оглядом тільки тієї ділянки тіла на біль якої скаржиться пацієнт. Огляд не обмежують тільки тією ділянкою тіла, на біль у якій скаржиться хворий.

Оглядаючи хворого, розрізняють три основні положення його або кінцівок :

Активне — вказує на відсутність грубих функціональних порушень.

Пасивне — свідчить про важкість травми, шоковий стан.

Вимушене — може бути наслідком вивиху, запального процесу в суглобах тощо.

Під час огляду звертають увагу на поставу і позу хворого, ходу, вісь та довжину кінцівок. Постава — це індивідуальна будова тіла людини та звичне положення хребта і кінцівок під час стояння, ходьби та сидіння. Порушення постави спостерігають у випадках больового викривлення хребта, при збільшенні фізіологічних вигинів (лордоз або кіфоз). Воно буває у вигляді: круглої (сутулість), опукло ввігнутої чи плоскої спини, пресколіотичної постави.

Хода починається від зміни рівноваги тіла внаслідок перенесення центра його ваги вперед. Усі порушення у будові та функції опорно-рухового апарата і нервово-м'язевої системи, особливо при різних захворюваннях, можуть викликати зміну ходи.

Розрізняють такі види порушення ходи:

Щадна кульгавість — виникає від болю. Зникають плавність і синхронність перенесення кінцівок, виникає асиметричність ходи та кульгавість.

Западаюча кульгавість — відмічається при вкороченнях кінцівок або анкілозі суглобу в незвичному положенні. Незначне вкорочення кінцівки (до 2-х см) компенсується непомітним перекосом тазу, тому кульгання може бути ледь помітним.

Підкульгуюча хода — спостерігається у випадках видовження однієї кінцівки порівняно з другою.

Качина хода — людина під час ходи переміщує тулуб поперемінно то в один, то в другий бік, тобто нахиляє тулуб у бік навантаженої кінцівки.

Спастична хода — може бути одно- або двобічною, зумовлена спастичним паралічем, при якому домінує підвищений тонус м'язів.

Паралітична хода — зумовлена в'ялим паралічем або парезом одного чи певних груп м'язів.

Коливальна (хитка хода) — зумовлена значною варусною чи вальгусною деформацією колін, гомілок чи стегон.

Атактична хода — спричинена ураженням провідних шляхів і центрів, що розміщені в мозочку.

Пальпація — застосовують порівняльну пальпацію, коли пальпаторні відчуття з певних симетричних ділянок тіла порівнюють між собою. Пальпаторно визначають різні ознаки та симптоми, що характеризують патологію апарата опори і руху. У деяких випадках пальпація залишається єдиним методом діагностики, наприклад, крепітуючого тендовагініту, підшкірної емфіземи, інфільтрату тощо. За допомогою пальпації визначають ділянку або точку максимальної поверхневої болючості. При цьому вдається виявити лінію перелому кістки, ступінь і напрям зміщення уламків. Орієнтуючись на кісткові виступи окремих ділянок тіла, визначають вірність їх взаєморозташування за допоміжними лініями та геометричними фігурами:

1. Лінія Розера-Нелатона — з'єднує сідничний горб з передньо-верхньою клубовою остю. Використовується для виявлення патології в ділянці кульшового суглоба. Лінія Шемакера — з'єднує верхівку великого вертлюга з передньо-верхньою остю та продовжується на передню стінку живота. Якщо провести ці лінії з обох боків, вони перетнуться по середній лінії живота вище пупка. При захворюванні кульшових суглобів ці лінії перетинаються на протилежній половині живота і нижче пупка.

3. Лінія Маркса — з'єднує обидва надвиростки плечової кістки і в нормі проходить перпендикулярно до поздовжньої осі кістки.

4 . Трикутник Гюттера — утворюється при згинанні руки в ліктьовому суглобі обома надвиростками плечової кістки та виступаючою частиною ліктьового відростка. У нормі цей трикутник рівнобічний.

5. Трикутник Бріана — у нормі є рівнобічним і утворюється лінією, яка проведена вздовж осі розігнутого до 180 ° стегна догори через вертлюжну ділянку до перетину з перпендикуляром, що починається від передньо-верхньої клубової ості та з'єднує її з верхівкою великого вертлюга.