Перикардит – це фіброзне, серозне, гнійне або геморагічне запалення зовнішньої оболонки серця (перикарда). Перикардит характеризується збільшенням проникливості кровоносних судин, відкладенням фібрину, спаєчним процесом і формуванням рубців, кальцифікацією перикардіальних листків та здавленням серця. Перикардит не завжди діагностується при житті пацієнта, приблизно у 3 – 6% випадків ознаки перенесеного перикардиту визначаються тільки на аутопсії. Перикардити діагностуються в любому віці, але частіше зустрічаються серед дорослого населення, причому захворюваність перикардитом у жінок вище, ніж у чоловіків.

Запалення в перикарді може бути інфекційним та неінфекційним (асептичним). Ризик розвитку перикардита збільшується при наступних ситуаціях:

• інфекції – вірусні (грип, кір) и бактеріальні (туберкульоз, скарлатина, ангіна), сепсис, грибкове чи паразитаре ураження. Інколи запальний процес переходить з сусідніх з серцем органів на перикард при пневмонії, плевриті, ендокардиті (лімфогенним или гематогенним шляхом);

• алергічні захворювання (медикаментозна алергія);

• системні захворювання сполучної тканини ( системний червоний вовчак, ревматизм, ревматоїдний артрит);

• хвороби серця (як ускладнення інфаркту міокарда, ендокардиту і міокардиту);

• пошкодження серця при травмах, при операціях на серці;

• злоякісні пухлини;

• обмінні порушення (токсична дія на на перикард при уремії, подагра), опромінення;

• вади розвитку перикарда (кісти, дивертикули);

• загальний набряк і гемодинамічні порушення (накопичення в перикарді рідини).

Залежно від виду збудника і причини розрізняють перикардити: ревматичні, туберкульозні, бактеріальні, грибкові, вірусні, алергічні, при дифузних захворюваннях сполучної тканини, при гематологічних захворюваннях, злоякісних пухлинах, при травмах, радіаційному впливі, аутоімунні, при уремії, подагрі..

Інфекційні перикардити пов'язані з проникненням мікроорганізмів в порожнину перикарда гематогенним, лімфогенним шляхом, або при прориві вогнища гною. Перикардит при інфаркті міокарда виникає як реактивне запалення перикарда на некроз, або внаслідок аутоімунних реакцій (с-м Дреслера). При захворюваннях сполучної тканини мають значення аутоімунні процеси. Запалення спочатку перебігає без випоту (сухий перикардит), в подальшому в перикардіальній порожнині накопичується ексудат.

Розрізняють перикардити первинні і вторинні. (як ускладнення при захворюваннях міокарда, легень). Перикардит може бути обмеженим (біля основи серця), частковим чи захоплювати всю серозну оболонку.

Залежно від клінічних особливостей виділяють перикардити гострі та хронічні.

Гострі перикардити развиваються швидко, продовжуються не більше 6 місяців і включають:

1. Сухий чи фібринозний – результат збільшеного кровонаповнення серозної оболонки серця з випотом в перикардіальну порожнину фібрина; рідкий ексудат присутній в малій кількості.

2. Випітний чи ексудативний – накопичення рідкого ексудата в порожнині між парієтальним і вісцеральним листками перикарда. Випітний ексудат може бути різного характера:

• серозно-фібринозний

• геморагічний

1. з тампонадою серця – накопичення в порожнині перикарда надлишку рідини може викликати підвищення тиску в перикарді і порушення нормального функціонування серця;

2. без тампонади серця;

• гнійний

Форменні елементи крові (лейкоцити, лімфоцити, еритроцити) в різних кількостях присутні в ексудаті в кожному випадку перикардита.

Класифікація розміру випоту:

1) малий (еховільний простір у діастолу менше 10 мм),

2) помірний (10–20 мм),

3) великий (20 мм і більше),

4) дуже великий (20 мм і більше з компресією серця).

Хронічні перикардити развиваються повільно, тривають більше 6 місяців і поділяються на:

1. Випітний чи ексудативний

2. Адгезивний – має залишкові явища перикардитів різної етіології. При переході запального процесу з ексудативної стадії в продуктивну в порожнині перикарда виникає формування грануляційної, а потім рубцевої тканини, листки перикарда зклеюються з утворенням спайок між собою чи з сусідніми тканинами (діафрагмою, плеврою, грудиною):

• безсимптомний (без стійких порушень кровообігу);

• з функціональними порушеннями серцевої діяльності;

• з відкладенням у зміненому перикарді солей кальцію («панцирне» серце»);

• з екстракардіальними зрощеннями (перикардіальними і плеврокардіальними);

• констриктивний – з проростанням перикардіальних листків фіброзною тканиною та їх кальцифікацією. В результаті ущільнення перикарда з'являється обмеженість наповнення камер серця кров'ю під час діастоли і розвиваеться венозний застій;

• з дисемінацією в перикарді запальних гранульом, наприклад, при туберкулезному перикардиті.

3. Ексудативно-адгезивний.

Також зустрічаються незапальні перикардити: