Центральний відділ вегетативної нервової системи, або як зараз за Міжнародною анатомічною номенклатурою називають «автономна нервова система», включає в себе вегетативні центри в головному і спинному мозку, які поділяються на надсегментарну (гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс) і сегментарну частини. 

Сегментарна частина, в свою чергу, поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи і представлена ядрами в стовбурі мозку і спинному мозку.

Вегетативна нервова система (або за новою Міжнародною анатомічною номенклатурою «автономна нервова система») регулює діяльність внутрішніх органів, ендо– і екзокринних залоз, кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково посмугованої мускулатури, а також органів чуття і трофіку тканин. Вона також забезпечує гомеостаз на тканинному, органному і системному рівні. Подібно до соматичної, автономна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний апарат.

Анатомічно вегетативна нервова система поділяється на центральний і периферичний відділи. 

Центральний відділ – це сукупність нервових клітин і волокон, розташованих в головному і спинному мозку. 

До периферичного відносяться приграничний симпатичний стовбур із вузлами, поза- і внутрішньоорганні сплетення, окремі клітини і їхні скупчення в нервових стовбурах і сплетеннях.

Вегетативна система складається з двох частин: симпатичної і парасимпатичної, що відрізняються і в морфологічному, і в функціональному відношенні. Вузли симпатичного стовбура знаходяться поза інервованим органом, а парасимпатичні вузли – у стінці або біля відповідного органу.

Існують відмінності і в специфічній хемотропності цих відділів: збуджуючим медіатором симпатичної системи є адреналін, гальмівним ерготамін, а в парасимпатичній нервовій системі – відповідно ацетилхолін і атропін.

Між симпатичною і парасимпатичною системами існують природний синергізм і відносний антагонізм у впливі на функцію інервованого органу. Тонус симпатичної нервової системи переважає удень, а парасимпатичної – вночі («царювання вагуса» вночі).

В цілому вегетативна нервова система забезпечує і регулює трофотропну і ерготропну функції. 

Трофотропна функція направлена на підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму (його фізико-хімічних, біохімічних, ферментативних, гуморальних і інших констант у стані відпочинку і розслаблення) і здійснюється вона в основному парасимпатичним відділом.

Ерготропна функція направлена на вегетативно-метаболічне забезпечення різноманітних форм адаптивної цілеспрямованої поведінки при стресі (розумової і фізичної діяльності, реалізації біологічної мотивації (харчової, статевої, мотивації страху і агресії). Вона здійснюється здебільшого симпатичним відділом вегетативної нервової системи.

При функціональному (звичайно вродженому) домінуванні збудливості симпатичної системи (симпатикотонії) відзначаються частий пульс, тахіпноє, блиск очей і розширення зіниць, схильність до артеріальної гіпертензії, похудіння, закріпи. Для симпатикотоніків характерні тривожність, підвищення дієздатності (особливо увечері), ініціативність при пониженій увазі та ін.

При домінуванні впливу парасимпатичної системи (ваготонії) відзначаються уповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, схильність до втрати свідомості, ожиріння, гіпергідрозу, зіниці вузькі, апатія, нерішучість, дієздатність краще у ранкові години.

Діяльність вегетативної нервової системи залишається поза сферою свідомості і є автоматизованою. Інтеграція вегетативного регулювання здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбічної системи.

Гіпоталамічна область є основним центральним механізмом регуляції гомеостазу внутрішнього середовища організму, симпатичного та парасимпатичного тонусу, вищим підкірковим центром інтеграції вегетативних, емоційних та моторних компонентів складних реакцій адаптивної поведінки і виконує основну роль в регуляції функції систем травлення, дихання, серцево-судинної, ендокринної, метаболізму, терморегуляції. Корегуючі кортикофугальні впливи є вирішальними в діяльності гіпоталамусу, так само і не менш важливими для функціонування кори є висхідні тонічні і фазичні впливи, які поступають з гіпоталамусу.

Слід також відзначити можливість нейронів гіпоталамуса виділяти, подібно залозам внутрішньої секреції, біологічно активні речовини (рилізинг-фактори). Ці речовини надходять в гіпофіз і стимулюють продукцію його гормонів – гонадотропного, тиреотропного і адренокортикотропного.

Задні відділи гіпоталамуса здійснюють функцію ерготропної, а передні відділи забезпечують інтеграцію функції трофотропної системи.

В неврологічній практиці досліджуються такі функції вегетативної нервової системи: регуляція тонусу судин і серцевої діяльності, секреторна діяльність екзо– і ендокринних залоз, терморегуляція .

З метою визначення ступеня та характеру порушень в залежності від пошкодження сегментарного (симпатичні, парасимпатичні відділи) та надсегментарного апаратів (передній, середній та задній відділи гіпоталамуса та ін.) вегетативної нервової системи, необхідно провести обстеження хворого в наступній послідовності.

Стан функції вегетативної нервової системи: