ВІЛ-інфекція – важке захворювання, що характеризується повільним прогресуючим перебігом. Як правило, у патологічний процес утягуються практично усі життєво важливі органи і системи. Основною «мішенню» інфекційного процесу є імунна система, що обумовлює розвиток вираженого імунодефіциту.

Етіологія. Збудником ВІЛ-інфекції є вірус, що відноситься до сімейства ретровірусів і володіє унікальною здатністю ресинтезувати ДНК унаслідок наявності ферменту зворотної транскриптази.

Клініка. ВІЛ-інфекція відрізняється великим поліморфізмом. Тривалість латентного періоду коливається від 2-3 тиж до багатьох років. Клінічні прояви можуть бути обумовлені як прямою дією вірусу, так і наслідком вторинних змін, що виникають у результаті зниження захисних властивостей організму, які супроводжуються розвитком опортуністичних інфекцій. Саме широкий спектр, частота і тяжкість перебігу цих захворювань дозволяють запідозрити СНІД. При цьому варто брати до уваги наявність тривалої лихоманки (більше 3 міс ), загальне с худнення , збільшення лімфатичних вузлів, нічний піт, відчуття слабості і постійної втоми. Характерною ознакою як латентного, так і гострого періоду ВІЛ-інфекції є збільшення всіх класів Ig, зниження числа Т-лімфоцитів.

Неврологічні прояви відзначені приблизно в 1/3 випадків, у 10-20% хворих ці прояви можуть бути першими ознаками захворювання.

У відносно рідких випадках уже в період і нфікування може розвиватися гострий вірусний менінгоенцефаліт. Його клінічні прояви дуже різноманітні. У найбільш важких випадках виникають епілептичні припадки і порушення свідомості аж до розвитку коматозного стану. У цереброспинальній рідині виявляється лімфоцитарний плеоцитоз. Як правило, гостра стадія менінгоенцефаліту має сприятливий перебіг і закінчується повним видужанням.

Значно частіше захворювання маніфестує загальноінфекційними симптомами – лихоманкою, ангіною, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки, селезінки при відсутності певних змін у крові. У цілому перебіг захворювання нагадує мононуклеоз. Подібний стан триває 1-3 тиж і переходить у спонтанну ремісію.

Прихований перебіг захворювання може тягнутися тривалий час. Єдиною клінічною ознакою і нфікування організму в цей період може бути збільшення лімфатичних вузлів у різних частинах тіла. Підозра на СНІД повинна виникати при збільшенні більш ніж двох лімфатичних вузлів, які належать до різних регіональних груп, що триває більше місяця. Надалі приблизно в 20-40% інфікованих до лімфаденопатії приєднується лихоманка (до 38-39 °С ), підвищена пітливість, розлади функції тазових органів, у деяких хворих відзначається загальне с худнення, часто розвиваються гнійникові захворювання, кандидоз.

Ураження нервової системи частіше усього проявляється розвитком підгострого е нцефаліту , що маніфестує так званим СНІД-деменція комплексом.

Цей комплекс проявляється субкортикальною деменцією, втратою інтересу до роботи, поганою пам’яттю, апатією, притупленням емоцій, неадекватною оцінкою свого стану, сповільненістю психомоторних реакцій, зниженням лібідо. З прогресуванням розвивається втрата орієнтації, сплутаність, епілептичні припадки, мутизм. Можливий розвиток рухових порушень – парезів, атаксії. Дослідження цереброспинальної рідини в цей період виявляє незначний плеоцитоз. На ЕЕ Г виявляється тенденція уповільнення ритмів до 7-8 у 1 с. При КТ і МРТ виявляються атрофія кори головного мозку і розширення шлуночків.

Поряд із ураженням головного мозку спостерігається залучення в патологічний процес і периферичної нервової системи. На різних стадіях хвороби виникають хронічна сенсомоторна і вегетативна поліневропатія, множинні мононевропатії, ураження м’язів у вигляді поліміозита і міопатії.

Крім неврологічних ускладнень, обумовлених безпосередньо дією ВІЛ, клінічна картина захворювання може ускладнюватися цілою низкою супутніх захворювань, які виникають у результаті імунного дефіциту, що також уражають ЦНС.

Частим ускладненням СНІДу, що спостерігається в 10% випадків, є токсоплазмоз. Локалізація гранулематозних утворень визначає розвиток осередкових неврологічних синдромів: геміпарезів, афазій, геміатаксії, часто супроводжуваних епілептичними припадками, афективними порушеннями (апатія, ейфорія та ін.).

З онкологічних захворювань, що уражають ЦНС, частіше зустрічаються лімфоми. Клінічно вони протікають як і інші пухлини головного мозку, супроводжуються головним болем, блюванням й іншими загальномозковими симптомами, на фоні яких виявляються осередкові прояви у вигляді парезів, афазії , фокальних або генералізованих епілептичних припадків і ін. Ці пухлини чітко виявляються при КТ або МРТ. Об’ємний процес швидко прогресує і приводить до летального наслідку протягом декількох тижнів або місяців.

Діагностика. Діагностика СНІДу повинна опиратися на дані епідеміологічного аналізу: перебування в ендемічному регіоні, безладні статеві зв’язки, гомосексуалізм, наркоманія, гемофілія, клінічні дані – лімфоаденопатія, наростаюча субкортикальна деменція, часті пневмонії, септичні стани, атипічна саркома Капоші й інші ознаки зниження імунітету, дані серологічних проб, виявлення антитіл при і муноферментному аналізі.

Лікування. Ефективних методів лікування інфекції в даний час не існує. Застосовують зидовудин по 200 мг 6 разів на добу. Він не повністю лікує, але, мабуть, затримує розвиток захворювання. Септичні ускладнення лікують антибіотиками з урахуванням чутливості бактерій, що викликали сепсис.