Все більшу увагу привертає імуноферментний аналіз (ІФА), вперше використаний для виявлення протитуляремійних антитіл Н. Caisson і співавторами (1979). Частота позитивних відповідей ІФА при обстеженні диких гризунів в епізоотичних осередках склала 4,4 %, а РНГА — лише 0,8 %. Титри антитіл у вакцинованих осіб в ІФА перевищували аналогічні показники в РНГА в 2-64 рази (Е. П. Голубинский і співавт., 1982, 1984). Доведена висока чутливість і специфічність методу при обстеженні хворих людей (М. К. Viljanen і співавт., 1983).

Шкірно-алергічна проба ставиться з тулярином — суспензією вбитих туляремійних мікробів. Тулярин вводять в об'ємі 0,1 мл внутрішньошкірно в ділянку передньої поверхні передпліччя. Реакція шкіри враховується через 24-48 год. Проба вважається позитивною при утворенні інфільтрату і гіперемії діаметром 0,5 см й більше. Іноді спостерігається гіперергічна реакція з утворенням пустули або некрозу, лімфангоїтом і регіонарним лімфаденітом, а також підвищенням температури тіла.

Бактеріологічні дослідження здійснюють в спеціальних лабораторіях при дотриманні режиму безпеки. Матеріал від хворих (кров, пунктат бубону, виділення з виразки на шкірі, кон'юнктиви, наліт з мигдаликів, харкотиння, кров) забирають по можливості у перші дні хвороби, до застосування антибіотиків. Однак посів матеріалу безпосередньо на штучні живильні середовища в більшості випадків не дозволяє виділити, збудника. Частота виявлення його зростає, якщо досліджуваним матеріалом заражають білих мишей і гвінейських свинок, а потім досліджують органи загиблих або забитих тварин. Посіви роблять на жовткові або кров'яні середовища. Виділену культуру ідентифікують на підставі мікроскопії мазків та вивчення її культуральних, біохімічних та інших особливостей.

Туляремію в гризунів діагностують за допомогою мікроскопії мазків-відбитків, серологічних реакцій та біологічної проби. Пошук збудника у довкіллі (вода, харчові продукти, кровосисні, членистоногі) здійснюють шляхом зараження білих мишей або гвінейських свинок.

Лікування. Хворі підлягають госпіталізації в інфекційні стаціонари. В комплексній терапії основне значення мають антибіотики. Найефективніший стрептоміцин — дорослим по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньом'язово. При легеневій та генералізованій формах добову дозу стрептоміцину збільшують до 2 г. Курс лікування триває протягом всього періоду гарячки та найближчих 5 днів нормальної температури. В зв'язку з бактерицидним ефектом стрептоміцину при введенні може спостерігатися реакція Яріша-Герксгеймера. Тому в тяжких випадках антибіотикотерапію поєднують з використанням преднізолону (по 30-40 мг на добу) або його аналогів.

Менш ефективні тетрациклін (добова доза 1,5-2 г), доксициклін (0,2 г), левоміцетин (2 г), канаміцин (3-4 г), неоміцин (2 г), гентаміцин (0,24 г), які мають бактеріостатичну дію. У випадках легеневої та генералізованої форм туляремії добову дозу вказаних антибіотиків збільшують в 1,5 разу.

Препарати тетрацикліну доцільно поєднувати з ам-ноглікозидами. Навпаки, категорично протипоказаним є парентеральне застосування канаміцину або неоміцину в поєднанні з стрептоміцином у зв'язку з токсичною дією їх на VIII пару черепно-мозкових нервів, яка може сумуватися.

При затяжному перебігу і рецидивах туляремії здійснюють комбіноване лікування антибіотиками і вакциною, яка вводиться парентерально в разовій дозі 1,5-15 млн мікробних тіл з інтервалами 5-6 діб. Курс лікування складається з 6-12 введень. Вакцинотерапія супроводжується вираженою місцевою та загальною алергічною реакцією, що обмежує її використання.

З дезинтоксикаційною метою доцільно застосовувати гемодез, поліглюкін, стандартні сольові розчини з глюкозою. Широко використовують вітаміни й десенсибілізуючі засоби. При нагноєнні бубонів їх розкривають і накладають пов'язку із стрептоміциновою маззю. Хворим з ангінозно-бубонною формою туляремії рекомендують інгаляції хлорофіліпту, полоскання рота розчином фурациліну (1:5000). При ураженні очей призначають 20-30 % розчин або мазь сульфацил-натрію.

Летальність при туляремії нижча від 1 %, при своєчасному лікуванні практично відсутня.

Профілактика. В епізоотичних осередках туляремії систематично здійснюють дератизацію й дезінсекцію на полях, в складських приміщеннях і населених пунктах з використанням отрутохімікатів та акарицидних засобів. Рекомендується регулювати чисельність промислових гризунів. Слідкують за своєчасним здійсненням таких агротехнічних вимог, як збирання врожаю, осіннє переорювання полів, знищення бур'яну. Широко використовують репеленти й інші індивідуальні засоби захисту людей від укусів членистоногих. Надзвичайно важливо забезпечити недоступність місць зберігання продуктів й джерел питної води для мишоподібних гризунів. Забороняється використання сирої води з відкритих водойм. Під час обмолоту зернових, взятих із скирд, заселених гризунами, робітники повинні одягати захисні окуляри-консерви й маски. При знятті шкурок з убитих гризунів необхідно працювати в гумових рукавичках і дотримуватися інших мір перестороги.

На ензоотичній території населенню роблять планові щеплення живою протитуляремійною вакциною Ельберта-Гайського, яку вводять нашкірне. Охоплення імунізацією повинно бути повним, починаючи з 7 років. Імунізують перш за все групи ризику (мисливці, сільськогосподарські працівники). Ревакцинацію здійснюють через 5 років. При появі випадків туляремії в людей негайно здійснюють екстерену вакцинацію. Епідеміологічні спостереження показали, що при охопленні щепленнями 80-90 % населення вже через 10-14 днів захворювання у людей припиняються. В осіб, які перенесли туляремію, і в імунізованих введення протитуляремійної вакцини може зумовити сильну алергічну реакцію. Тому перед щепленням необхідно робити алергічну пробу.

Епідеміологічний нагляд здійснюють відділи особливо небезпечних інфекцій обласних санепідстанцій та протичумна служба.