Найбільш частим порушенням циклу сон-неспання є інсомнія (диссомнія), яка визначається як стан утрудненого початку сну і його підтримки. Нерідко поєднується з денною слабістю, зниженою працездатністю, сонливістю і потребує лікування в 12-18% популяції.

Клінічно інсомнії включають в себе:

– пресомнічні (труднощі початку сну), 

– інтрасомнічні (часті нічні пробудження, після яких пацієнт довго не може заснути, відчуття «неглибокого» сну) і 

– постсомнічні розлади (раннє ранкове пробудження, знижена працездатність, незадоволеність якістю сну, що характеризується як «невідновний», а також неімперативна денна сонливість).

Нерідко хворі скаржаться на занадто короткий сон, не конкретизуючи проблем його початку або підтримки, причому не менше 20% пацієнтів з інсомнією вказують на суб’єктивну тривалість сону менше 5 г, що, очевидно, відбиває своєрідний фізіологічний мінімум, недосягнення якого протягом 3 ночей викликає в людини зміни структури нічного сну, аналогічні таким після ночі без сну.

Інсомнія багато причинна і завжди є синдромом, «маскою» інших захворювань. Це положення базується на спільності клінічних проявів і неспецифічності полісомнографічних змін при інсомнії будь-якого генезу.

Причини інсомнії: 

– психофізіологічні (реакція на стресорні впливи); 

– неврози; 

– ендогенні психічні захворювання; 

– інтоксикації (у тому числі психотропними препаратами й алкоголем); 

– ендокринно-обмінні захворювання; органічні захворювання мозку; 

– захворювання внутрішніх органів; 

– синдроми, що виникають уві сні (синдром апное, рухові порушення уві сні); 

– конституціонально обумовлене укорочення нічного сону.

У ідеалі потрібно говорити про лікування не інсомнії, а хвороби, що її викликала. Проте, в більшості випадків виявити е тіологічний чинник важко (або причини і нсомнії у конкретного пацієнта багаточисельні), тому основною метою лікаря стає «приспання» хворого. 

Для досягнення цієї мети використовуються препарати різних груп.

Ці групи включають в себе: 

-барбітурати, 

-бензодіазепіни, 

-циклопіролони, 

-мідазопіридини, 

– нейролептики (із седативним ефектом) 

– антидепресанти (із седативним ефектом). 

Всі вони збільшують час сну, знижують тривалість засинання, рухову активність уві сні і наявність поверхневих стадій фази повільного сну. Іншими словами, за інших рівних умов проблема полягає у виборі снодіючого препарату з найменшим числом побічних впливів і ускладнень. 

Основна маса снодіючих препаратів представлена бензодіазепіновими похідними. Поява цього класу снодіючих є значним кроком у лікуванні інсомнії, проте з’явились і проблеми: звикання, залежність, необхідність постійного збільшення добової дози, синдром скасування і посилення проявів синдрому апное уві сні (як результат міорелаксуючої дії). Серед бензодіазепінів лідирують препарати з коротким (мідазолам, тріазолам) і середнім періодом дії (б ротізолам, лорпразолам, лорметазепам, темазепам) (час півжиття не більше 5 і від 5 до 15 г відповідно).

Для уніфікації призначення снодіючих препаратів пропонується декілька принципів:

1. Починати лікування інсомній бажано з рослинних снодіючих препаратів або препаратів безрецептурної виписки (типу донорміла – група фенотіазінів). Ці препарати створюють найменші проблеми для пацієнтів і легко можуть бути скасовані надалі.

2. Бажано використовувати короткоживучі препарати – торгові назви (по типу і мована (зопіклона – циклопіролони), івадала (золпідема – імідазопіридини), дормікума (короткодіючі бензодіазепіни), лендорміна (середньодіючі бензодіазепіни). Ці препарати не створюють постсомничних проблем, не викликають млявості і сонливості в період бадьорості, не мають негативного впливу на моторні функції, що робить їх більш безпечними у людей, зайнятих операторською діяльністю, у водіїв.

3. Тривалість призначення снодіючих препаратів не повинна перевищувати 3 тиж (оптимальний термін – 10-14 днів). Цей час потрібен для уточнення лікарем причини інсомнії. За такий період, як правило, не формується звикання, залежність і синдром скасування препарату.

4. Пацієнтам старших вікових груп снодіючі препарати варто призначати в добовій дозі, на половину меншій, ніж хворим середнього віку, і враховувати можливість їх взаємодії з іншими ліками.

5. Якщо при суб’єктивній незадоволеності тривалістю сну об’єктивно зареєстрований 6-годинний і більш тривалий сон, варто призначати не снодіючі препарати, а психотерапію. Такі ситуації підтверджують важливість полісомнографії для діагностики порушень сну.