ВЕГЕТО-СУДИННІ ПАРОКСИЗМИ

Клініка та експрес-діагностика ВСП. Виділяють три варіанти пароксизмів: симпато-адреналові, вагоінсулярні та змішані.

Для симпато-адреналових пароксизмів характерно раптове виникнення (вдень чи вночі) вазомоторної лабільності, тахікардії, артеріальної гіпертензії, гіпертермії, болю в ділянці голови та серця, ознобоподібного тремору, фобій, посилення піломоторного рефлексу з наступною поліурією. Іноді виявляється гіперглікемія та гіперкатехолемія.

При вагоінсулярних пароксизмах швидко виникає брадикардія, артеріальна гіпотензія, блідість лиця, гіпергідроз, затруднення дихання, несистемне головокружіння. Іноді такі пароксизми нагадують вазовагальні синкопи.

Для змішаних пароксизмів характерна зміна клінічних проявів, тобто симпато-вагальні кризи.

Диференційна діагностика ВСП. У диференційній діагностиці різних типів ВСП необхідно виключити первинне ураження ендокринних залоз – феохромоцитому, для якої характерним є поява симпато-адреналових кризів та інсульому – вагоінсулярних та ін., а також різні варіанти синкопальних пароксизмів: гіпертонічних, гіперглікемічних і гіпоглікемічних тощо.

Додаткові методи дослідження. Найбільш характерним для ВСП є зміни вмісту гормонів, частіше в період пароксизму; тоді, як в проміжках між ними вони наближаються до нормальних показників.

Проводяться дослідження вмісту в крові (у тому числі в еритроцитах) глюкози, катехоламінів,інсуліну (стимулює парасимпатичну нервову систему, також як і гормон вилочкової залози),тиреоїдину (стимулює разом з адреналіном симпатичну нервову систему), а також гормонівстатевих залоз (стимулюють симпатичну та парасимпатичну нервову систему).

Показано проведення ЕКГ, РЕГ, ЕЕГ, УЗДГ та контрастне дослідження зачеревної ділянки.

Кваліфікована та спеціалізована невідкладна допомога при ВСП. При виборі тактики лікування необхідно чітко визначити характер вегетативного тонусу в міжкризовому періоді: підвищення тонусу симпатичної (симпатотонік) або парасимпатичної (ваготонік) нервової системи. У випадках амфотропних пацієнтів використовують комбіновані засоби (белоїд, беласпон, белатамінал).

Для купірування симпато-адреналових пароксизмів (САП) використовують, крім психотерапії:

* психотропні препарати – седативні та антидепресанти (за вибором): амітриптилін, меліпрамін з поступовим підвищенням дози до 75-100 мг/добу (тривалість 2-3- тижні – позитивний ефект);

* транквілізатори (седуксен, реланіум та ін.) в ін’єкціях – середня доза;

* у резистентних випадках – лікування в стаціонарі;

* в/венне введення седуксену або меліпраміну та одночасне включення b-адреноблокаторів (анаприлін до 40-80 мг/добу). В останні роки успішно використовують антилепсин (по 1 табл. 3 рази на день). Ці препарати блокують тахікардію та діють седативно;

* при артеріальної гіпертензії – гіпотензивні препарати (адельфан, раунатин та ін.);

* при виявленні гіперглікемії показана інсулінотерапія (5 Од в/в – 4-5 днів).

Для купірування приступів можливо призначати 1-2 мл 1% розчину піроксану в/м (або всередину)або димедролу (2-4 мл 1% р-н), або піпольфену (2 мл 2,5% р-ну в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

При вагоінсулярних пароксизмах використовують психотропні препарати та транквілізатори, як при САП і в таких дозах.

Іншими важливими компонентами є призначення наступних препаратів:

* холінолітичні: 0,5-1 мл 0,1% р-ну атропіну сульфату або 1-2 мл 0,2% р-ну платифіліну гідротартрату;

* при вестибулярно-вегетативних порушеннях: галоперидол, в/м 2 мл 0,5% р-ну та 10 мл 10% р-ну натрію броміду (в/в);

* при стійкій артеріальній гіпотензії: кордіамін (1 мл в/м 1% р-н) або 1 мл 10% р-ну в/мкофеїну;

* при головному болю та болях в животі: баралгін, но-шпа;

* при бронхоспазмах: 10 мл 2,4% р-н еуфіліну та інгаляції препаратів b-адреноміметичної дії (ізадрин, салбутамол).

При змішаних пароксизмах використовується комбінація психотропних, транквілізаторів та вегетотропних препаратів (белоїд, беласпон, белотамінал) з урахуванням переваги тонусу симпатичної або парасимпатичної нервової системи тощо.

Тактика подальшого ведення хворого. Диспансерне спостереження з метою можливого виявлення основного захворювання (ендокринних органів, особливо надниркових залоз та підшлункової залози).

Запобігання психоемоційних стресів у побуті, на роботі і фізичних перевантажень та ін.

Профілактика, медикаментозна корекція можливого розвитку пароксизмів.