Гра будується як прихований діалог значень.

Ситуація повинна передбачати неоднозначність рішень, містити елемент невизначеності, що забезпечує проблемний характер гри і особовий вияв гравців. Пряме формулювання проблеми або вказівка на неї недопустимі. У конструкції гри необхідно закласти можливість кожному гравцю приймати рішення і забезпечити усвідомлення цього учасниками.

Гра буде нежиттєздатною, якщо погано продумана послідовність дій і взаємозв'язки учасників. Можна виділити наступні етапи розробки гри:

1. Проблематизация і тематизация.

2. Визначення типу за призначенням (для навчання, в дослідницьких цілях, для прийняття рішень).

3. Виділення цілей конструювання.

4. Аналіз головних закономірностей - зв'язків, відносин, в діяльності, що моделюється, виходячи з проблеми, лежачої в основі гри.

5. Виділяються ігрові одиниці і функції. На основі цієї роботи створюється сценарний план, і продумуються ігрові події.

6. Створюється перелік рішень, які можуть приймати гравці. На даному етапі визначені основні точки, на яких базується проста гра.

7. Детализація сценічного плану, формування впливу навколишнього середовища.

8. Формулювання правил, розподіл рішень по гравцях.

Для представлення гри необхідно підготувати методичну інструкцію по проведенню гри, ролевие інструкції гравцям і необхідний довідковий матеріал. Методична інструкція по проведенню гри включає опис призначення і цілей гри, структури ігрового колективу і функцій учасників, системи стимулювання, початкових даних, процесу гри (етапи, епізоди), напрямів можливого удосконалення і ускладнення гри.

У ролевой інструкції важливо передбачити кошти, що дозволяють оптимізувати процес ідентифікації гравця з роллю.

Метод «круглого стола»

Передусім «круглий стіл» потрібно розуміти як активну форму занять, направлену на вдосконалення спілкування між учасниками семінару.

Цільове призначення методу складається в:

- забезпеченні вільного, нерегламентованого обговорення поставлених питань (тим) на основі постановки всіх учасників в рівне положення по відношенню один до одного;

- системному, проблемному, міждисциплінарному обговоренні питань з метою бачення різних аспектів проблеми.

Необхідними атрибутами «круглого стола» є:

- відповідна підготовка приміщення для його проведення: симетричне розташування робочих місць для того, щоб учасники зустрічі могли бачити один одну;

- введення в практику принципу «вільного мікрофона»;

- створення і поповнення фонду питань, на які повинні відповісти учасники «круглого стола»;

- наявність технічних засобів отримання і обробки поступаючої інформації (при необхідності).

Варіантами проведення «круглого стола» можуть бути наступні:

1. Варіант «А»:

- коротке ввідне слово ведучого;

- заслухання коротких ввідних повідомлень учасників «КС»;

- постановка перед учасниками «КС» питань, що поступили з аудиторії;

- розгортання дискусії;

- виробіток узгоджених позицій по предмету обговорення.

2. Варіант «Би»:

- блицопрос присутніх в аудиторії з метою узгодження тематики і порядку роботи;

- уточнення порядку і характеру роботи;

- відповіді по суті поставлених питань;

- заслухання думки виступаючих з аудиторії;

- знаходження істини в ході дискусійного обговорення.

3. Варіант «В»:

- показ-пред'явлення проблеми (кіно, фото і т. п.);

- представлення учасників «КС», заслухання їх думок з приводу пред'явленої ситуації;

- підключення «вільного мікрофона» з метою з'ясування думки аудиторії;

- дискуссирование;

- знаходження «точок зіткнення» і виработка узгодженої позиції.

У ході проведення заняття даним методом необхідно роз'яснювати учасникам «КС» порядок розв'язання проблемних питань, що поступили в ході заняття, термінів відповіді на них.

На закінчення підводиться підсумок роботи «КС», висловлюються побажання його учасникам і присутнім.

Як видно, ефективність «круглого стола» в порівнянні з традиційними формами семинарских занять значно вище. Насамперед досягається хороша обозримость учбової групи, у викладача з'являється можливість здійснення індивідуального підходу до тих, що навчаються, в результаті зростають інтенсивність заняття, активність що навчаються.

Кейс-методнаучит студентів працювати з великою кількістю інформаційного матеріалу (сортувати його, виділяти головне, користуватися знаннями для рішення конкретних задач). Враховуючи теми, вхідні в освітній стандарт вивчення БЖД, ми вибрали кейси двох типів - повчальні і аналітичні. При цьому ми враховували, що аналітичний тип кейса, побудований з використанням технології аналізу функціональних ситуацій, що знаходяться в чітко певній функціонально-предметній області, переважніше використати при вивченні таких розділів БЖД як:

1. Протипожежна безпека;

2. Надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру;

3. Транспорт і його небезпеки.

Все вище сказане знайшло відображення в методичній розробці заняття з використанням кейс-методу по темі « Протипожежна безпека».

Регламент проведення заняття: