Герпетична ангіна, на відміну від гарячки Ласса, зустрічається переважно серед маленьких дітей, у вигляді обмежених спалахів і проявляється явищами загальної інтоксикації, ранньою появою на гіперемійованій слизовій оболонці ротоглотки дрібних папул, які швидко перетворюються в міхурці з серозною рідиною з наступним розвитком поверхневих ерозій. При цьому на мигдаликах міхурців завжди менше, ніж на піднебінних дужках і задній стінці глотки (патогномонічний симптом), а також іншими явищами ентеровірусної інфекції (міальгіями, менінгеальним синдромом, коро- або скарлатиноподібною екзантемою). Герпетичній ангіні не властивий геморагічний синдром, генералізована лімфаденопатія, тяжкий перебіг тощо

Лікування.Хворі підлягають обов'язковій госпіталізації строком не менше 3-х тижнів у бокс Мельцера з виділенням окремого персоналу, використання ним захисної одежі, окремого інструментарію. Специфічна терапія не розроблена. Але, за даними літератури, певний терапевтичний ефект дає використання плазми або сироватки реконвалесцентів, реаферону, віразолу при їх призначенні в перші 6 днів хвороби, а також застосування великих доз інтерференону аерозольним методом 2 рази на день впродовж 10-14 днів.

Патогенетична терапія, як і при інших геморагічних гарячках, включає засоби дезінтоксикації (внутрішньовенне крапельне вливання розчинів глюкози 5% по 500-1000 мл, хлориду натрію 0,9% по 500 мл, альбуміну 10% по 80-100 мл, неогемодезу по 100-200мл на день, реополіглюкіну тощо), ангіопротектори (розчини аскорбінової кислоти 5% по 10 мл, глюконату кальція 10% по 10 мл внутрішньовенно, рутину), судинні аналептики, а при кровотечах – кровозупинні засоби (розчини етамзилату 12,5% по 2-4 мл внутрішньовенно або внутрішньом'язово з можливим повтореннями при необхідності 2-3 рази на день по 2 мл внутрішньовенно, внутрішньом'язово або всередину по 0,5 г на прийом, вікасолу 1% по 1 мл внутрішньом'язово, хлористого кальцію 10% по 10 мл внутрішньовенно повільно; кріопреципітат, переливання тромбомаси, а за життєвими показаннями – і одногрупної крові по 100-150 мл). При введенні різних розчинів необхідно слідкувати за співвідношенням об'ємів рідини, що вводиться і виводиться з-за небезпеки виникнення набряку легень, особливо при ураженні органів дихання. При дегідратації використовуються, як і при холері, сольові розчини, в першу чергу квартасіль, ацесіль та інші з урахуванням ступеня зневоднення, ступеня ацидозу тощо. При виникненні пневмонії, гнійно-септичних ускладнень лікування доповнюється призначенням антибіотиків. У випадках тяжкого перебігу хвороби призначають глюкокортикостероїди на тлі антибіотикотерапії. При розвитку гострої ниркової недостатності – застосування плазмоферезу, гемодіалізу та інших методів еферентної детоксикації.

За показаннями проводиться і симптоматична терапія (аналгетики, заспокійливі, при стоматитах місцево протизапальні засоби тощо).

Профілактика та протиепідемічні заходи. Гарячка Ласса відноситься до групи захворювань, які вимагають проведення протиепідемічних заходів, передбачених Міжнародними санітарними правилами. При виникненні випадку захворювання обов'язковим є негайна (протягом 24 годин) інформація штаб-квартири ВООЗ та сусідніх країн. Для транспортування хворих, по можливості, повинні використовуватися індивідуальні ізолятори. Хворий підлягає обов'язковій індивідуальній ізоляції в герметичний бокс типу Мельцера з відключеною витяжною вентиляцією. Медперсонал, який виділяється для надання допомоги хворому, повинен використовувати в роботі захисний одяг, респіратори, гумові рукавички та інші засоби. Обов'язкова ретельна поточна і заключна дезінфекція.

В ендемічних зонах проводяться дератизаційні заходи (особливо в ареалах розселення багатососкових пацюків).

Специфічна профілактика не розроблена. Екстрена профілактика не проводиться.