Епідемічний паротит або паротитна хвороба, свинка, завушниця – гостра інфекційна хвороба, вірусної етіологіі, що характеризується системним ураженням слинних залоз, переважно білявушних, а також інколи підшлункової й статевих залоз та центральної нервової системи. Захворювання спостерігається як у дітей, так і у дорослих. Поширюється повітряно-крапельним шляхом. Етіологія. Вірус епідемічного паротиту – Pneumophilus parotidis – було виділено у 1934році Джонсоном і Гудпасчером і культивовано на оболонках курячого зародка. Під електронним мікроскопом елементарні тільця вірусу мають плоскосферичну або амебоподібну форму, розміром від 35 до 500 нм. Стійкість вірусу епідемічного паротиту до фізичних і хімічних факторів невисока. Вірус гине за нагрівання до 40ºС за 10 хвилин; 1% розчин лізолу, 0,25-0,5% розчин формаліну і нактивуютьйого за 1-3 хвилини. Проте вірус стійкий до фенолу та низьких температур.

Епідеміологія. Єдиним джерелом збудника інфекції за епідемічного паротиту є хвора людина. Вірус міститься в слині хворої людини. Інфекція передається через повітря, заражене крапельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічного паротиту в зовнішньому середовищі швидко гине. Отже, передача інфекції через різні предмети (посуд, іграшки, тощо), якими користувався хворий, майже не спостерігається. Особливу небезпеку становлять хворі на стерті, атипові і безсимптомні форми хвороби, які досить поширені в епідемічних вогнищах. Вірус знаходиться в слині хворих в останні дні інкубації, в період гострих проявів хвороби до 9 днів від початку захворювання. Захворювання найчастіше зустрічається серед дітей віком від 5-ти до 15-ти років. Серед дорослих висока захворюваність на епідемічний паротит спостерігається лише в місцевостях, де впродовж багатьох років цього захворювання не було. Контагіозний індекс епідемічного паротиту не перевищує 0,5, що зумовлено особливостями вірусу та механізму передачі інфекції. Вірус виділяється з інфікованого організму в повітря лише з крапельками слини, а не з екскретами верхніх дихальних шляхів, як за грипу, кору, і це обмежує інтенсивність його поширення. Захворювання на епідемічний паротит найчастіше спостерігається взимку, а також навесні, інколи влітку. Перенесене захворювання (це стосується й безсимптомної інфекції) залишає після себе стійкий імунітет – в організмі утворюються вірусонейтралізуючі антитіла.

Патогенез. Воротами інфекції за епідемічного паротиту є ротова порожнина. Ще Н.Ф. Філатов висловив думку, що збудник свинки проникає в слинні залози гематогенним шляхом. Експериментальні дослідження на мавпах дозволили зробити висновок, що вірус спочатку потрапляє в слизову оболонку ротової порожнини (можливо і в кон'юнктиву очей), де репродукується, після чого попадає у кров, спричиняючи вірусемію, проникаючи в найбільш чутливі до вірусу тканини, зокрема, в слинні залози. Вже через три дні після початку хвороби в крові з'являються специфічні вірусонейтралізуючі антитіла. Вірус значною мірою також нейротропний. За епідемічного паротиту нерідко виникає запалення мозкових оболонок та мозку навіть тоді, коли немає певних хворобливих явищ з боку нервової системи. Спостерігаються також зміни спинномозкової рідини, підвищення внутрішньочерепного тиску, численні порушення функцій центральної нервової системи, ослаблення, а іноді й зникнення набутих до захворювання умовних рефлексів. Отже, незважаючи на переважне ураження слинних залоз, епідемічний паротит є загальною інфекцією організму. У патогенезі епідемічного паротиту певне значення має також алергічна перебудова організму.

Патологічна анатомія. В слинній залозі, що уражена вірусом, навколозалозистих комірок та проток виявляють дифузний інтерстиційний набряк, серозно-фібринозний ексудат, просочений мононуклеарними лейкоцитами. Протоковий епітелій десквамований. Тканинний детрит (некротичні маси рідкої консистенції) акумулюється в протоках залози. Такі ускладнення як менінгоенцефаліт, епідидиміт, орхіт, артрит, оофорит, панкреатит та інші мають серозний або серозно-фібринозний характер.

Клініка. Інкубаційний період за епідемічного паротиту триває в середньому 18-20 днів, в окремих випадках може продовжуватися до 25-30 днів, або, навпаки, скорочуватись до тижня.

Класифікація клінічних форм епідемічного паротиту.

Типові форми: залозиста – ізольоване ураження тільки залозистих органів; нервова – ізольоване ураження тільки центральної нервової системи (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт); комбінована – ураження центральної нервової системи і залозистих органів (серозний менінгіт + паротит або субмаксиліт + панкреатит + менінгоенцефаліт та інші комбінації).

Атипові форми: стерта, безсимптомна.

У перебігу хвороби розрізняють три періоди: 1) Продромальний. 2) Період розвитку проявів хвороби. 3) Реконвалесценції.

У продромальному періоді, що триває 1-2, рідше – три доби, хворі скаржаться на позноблювання, нездужання, слабкість, іноді головний біль, біль у потилиці, суглобах та м'язах. Температура підвищується помірно, лише інколи сягає 38-39ºС. При огляді ротоглотки часто знаходять катаральні явища у вигляді гіпереміїта сухості. Більш типовою ознакою в цьому періоді є червона цятка у місці виходу стенонової протоки – симптом Мурсона.

У періоді розвитку хвороби з'являється припухлість та біль у ділянці білявушної слинної залози, який іррадіює у вухо, шию і лопатки, посилюється при жуванні й розмові. За двобічного ураження білявушних залоз обличчя хворого набуває спотвореного грушоподібного вигляду. Припухлість спочатку тістуватої консистенції, згодом стає більш напруженою і твердою. Шкіра над припухлістю вилискується, часом спостерігається запалення підщелепних, інколи під'язичних слинних залоз. Гарячка триває 3-4 дні. З 5-го дня захворювання починає зменшуватись припухлість слинних залоз, яка зникає на 8-10-й день.

Ураження слинних залоз може поєднуватись із панкреатитом, орхітом, серозним менінгітом і, навпаки, хвороба може проявлятисяу вигляді самостійного панкреатиту. Орхіти, оофорити можуть призводити добезпліддя, панкреатити – до діабету.