У структурі загального травматизму ураження головного мозку складають 25-30%. На долю ЧМТ припадає близько 2/3 смертельних випадків і її образно називають «убивцею № 1» осіб у віці до 45 років.

Клініка ЧМТ характеризується значним поліморфізмом. Це значною мірою пов’язано із варіабельністю механізмів травми, особливостями клінічного перебігу, структурним ураженням різних тканин. При ЧМТ гірший прогноз характерний для потерпілих старших вікових груп, летальність дітей значно нижча.

Існує декілька теорій щодо механізму травм: вібраційна молекулярна теорія струсу; теорія лікворного поштовху; теорія інерційного внутрішньочерепного зміщення мозку; ротаційна теорія; теорія градієнта тиску; теорія кавітаційного ураження мозку та теорія деформації. Усі вони свідчать про те, що під час удару різні чинники діють сукупно: деформація черепа, і пов’язана з явищами градієнта тиску кавітація, і ротаційне зміщення мозку. Всі ці теорії, органічно доповнюючи одна одну, являють собою єдину систему, яку можна назвати інтегративною теорією механізму ЧМТ.

Класифікація ЧМТ. На сьогодні невропатологи та нейрохірурги дотримуються міжнародної класифікації ЧМТ, яка була прийнята III з’їздом нейрохірургів в 1982 році, відповідно до якої виділяють 3 клінічні форми ЧМТ:

1. Струс мозку.

2. Забій мозку: 

а) легкого ступеня; 

б) середнього ступеня; 

в) важкого ступеня.

3. Здавлювання мозку.

В основу цієї класифікації покладено характер і ступінь ураження головного мозку, оскільки здебільшого саме це і визначає клінічний стан, перебіг, лікувальну тактику та наслідки хвороби.

З урахуванням можливої загрози інфікування мозкової речовини, ЧМТ поділяється на закриту (ЗЧМТ) та відкриту (ВЧМТ).

Відкрита травма в свою чергу поділяється на проникну та непроникну.

ЗЧМТ – це ушкодження, у разі яких немає порушень цілості м’яких тканин голови або є пошкодження м’яких тканин голови без порушення цілості апоневрозу.

До ВЧМТ належать рани м’яких тканин голови з порушенням цілості апоневрозу або перелом кісток склепіння з ушкодженням м’яких тканин у цьому місці. ВЧМТ без ушкодження твердої мозкової оболонки відносятьдо непроникних, а з ушкодженням – до проникних.

ЧМТ поділяються на три ступеня важкості:

легкий (струс та забій головного мозку легкого ступеня); 

середній (забій головного мозку середнього ступеня, підгостре та хронічне здавлювання головного мозку); 

тяжкий (забій головного мозку тяжкого ступеня, гостре його здавлювання, дифузне аксональне ушкодження). 

ЧМТ поділяються також на осередкові та дифузні. 

Клінічні симптоми (загальномозкові, вогнищеві і вторинні) в залежності від локалізації пошкодження мозку. 

Зовнішні ознаки травми голови: пошкодження м’яких тканин, іноді витікання крові з носа, вух, підапоневротичні або підокісні гематоми. 

Найчастішими клінічними ознаками ЧМТ є порушення свідомості та амнезія. Адекватна і однозначна оцінка ЧМТ у будь-якій лікувальній установі та на догоспітальному етапі передбачає насамперед правильну оцінку стану свідомості. Виділяють такі градації стану свідомості при ЧМТ: 

– свідомість ясна, 

– приглушення помірне, 

– приглушення глибоке, 

– сопор, 

– кома помірна, 

– кома глибока, 

– кома термінальна.

Для визначення ступеня порушення свідомості та прогнозу ЧМТ використовують відому в світі шкалу ком Глазго, що грунтується на сумарній бальній оцінці 3 показників:

1) відкривання очей; 2) рухові розлади; 3)мовні розлади.

Сума балів для кількісної оцінки стану свідомості у постраждалих з ЧМТ варіює від 15 (максимум) до 3 (мінімум).

Ясна свідомість відповідає 15 балам ШКГ, термінальна кома – 3.

Струс головного мозку.

До цієї патології відносять ті ураження мозку, при яких відсутні структурні зміни. Свідомість порушується від декількох секунд до декількох хвилин, можлива травматична амнезія. Може спостерігатися підвищена втомлюваність, вегетативні розлади, головний біль, запаморочення, нудота, шум у вухах, одноразове блювання, горизонтальний ністагм тривалістю 3-5 діб.