Якою б не була у хворого клінічна картина і абдомінальні прояви, завжди думайте про ймовірний гострий апендицит.
Моше Шайн, «Здоровий глузд у невідкладній абдомінальній хірургії»

1. Гострий апендицит – це запалення червоподібного відростка. Захворювання є найчастішим у хірургічній практиці. Причини його виникнення повністю не встановлені. Існує багато теорій, які намагаються пояснити механізми
розвитку гострого апендициту, однак всі вони є суперечливими. Певну роль відіграє аліментарний фактор – у країнах, де в раціоні переважає м’ясна їжа захворюваність на гострий апендицит вища, ніж у місцинах з вегетаріанським способом життя.
2. Анатомія і функція червоподібного відростка. Червоподібний відросток відходить від купола сліпої кишки, в
місці, де з’єднуються три м’язових пучки товстого кишечника. Довжина його знаходиться в межах від 8 до 12 см,
діаметр – 4-12 мм. Червоподібний паросток має брижу, в якій проходить апендикулярна артерія і нерви, які іннервують відросток. Розміщення апендикса в черевній порожнині індивідуальне. Умовно виділяють наступні типові
положення: нисхідне (напрямок розміщення відростка вниз до середньої лінії); медіальне (апендикс розміщений
до середньої лінії); тазове (верхівка відростка знаходиться в малому тазу); ретроцекальне (позаду сліпої кишки);
заочеревинне. Положення відростка у черевній порожнині часто залежить від анатомічного розташування купола
сліпої кишки. При високому розміщенні купола відросток може знаходитися в підпечінковому просторі, при рухомій
сліпій кишці – в лівій здухвинній ділянці.
Функція червоподібного відростка полягає в забезпеченні синтезу імуноглобулінів та в основному В-лімфоцитів.
Відросток багатий лімфоїдною тканиною, яка за будовою нагадує глоткові мигдалики.
Точки проекції апендикулярного відростка на передню
черевну стінку:
1 – точка Мак Бурнея (знаходиться на межі зовнішньої
і середньої третини умовно проведеної лінії між верхньо-передньою остю клубової кістки та пупком).
2 – точка Ланца (знаходиться на межі правої і середньої третини умовно проведеної лінії між верхньопередніми остями клубових кісток).
 

3. Класифікація. Клінічний діагноз (може змінюватися в процесі динамічного спостереження, обстеження хворого
на дошпитальному етапі, в залежності від часу і стадії захворювання):
▪ Апендикулярна колька (слабко виражений апендицит)
▪ Простий (поверхневий) апендицит
▪ Деструктивний апендицит (флегмонозний, гангренозний, перфоративний)
▪ Ускладнений апендицит (апендикулярний інфільтрат, апендикулярний абсцес, міжкишковий абсцес, підпечінковий абсцес, тазовий абсцес, розлитий гнійний перитоніт, пілефлебіт, сепсис та ін.)
Патологоанатомічний діагноз встановлюється після виконання операції на підставі морфологічних змін в червоподібному відростку і доповнює клінічний діагноз: простий (катаральний); флегмонозний в тому числі апостематозний; гангренозний.
4. Клінічний перебіг.
4.1. Епігастральна фаза – захворювання починається з відчуття дискомфорту чи болю в епігастральній ділянці, легкої нудоти. Перебіг нагадує загострення гастриту або харчове отруєння. Хворі для полегшення
стану часто вживають активоване вугілля, но-шпу тощо. Діагностика гострого апендициту в цій фазі є складною і часто призводить до помилок. Тривалість епігастральної фази від 2 годин до доби.
4.2. Фаза місцевих проявів – з цією фазою пов’язаний симптом Кохера (переміщення болю з епігастральної ділянки в праву здухвинну). Клінічна картина гострого апендициту є найбільш вираженою.
4.3. Фаза ускладнень – виникає в тому випадку, якщо хворий вчасно не звернувся до лікаря, або діагноз
гострого апендициту не був встановлений в попередній фазі.
5. Клініка і дагностика.
5.1. Біль в черевній порожнині. Найчастіше починається в епігастральній ділянці, потім мігрує в праву здухвинну. Біль постійний, різної інтенсивності, не має характерної іррадіації. Рідко буває гострим, частіше він помірний і не відповідає тяжкості патологічних змін в відростку. Деколи біль може зникати через
певний час. Це є поганою прогностичною ознакою, оскільки свідчить про гангренозне запалення або утворення запального інфільтрату.
5.2. Нудота і блювання – скарги часті, однак непостійні. Важливе діагностичне значення вони мають у дітей.
5.3. Апетит відсутній.
5.4. Стілець зазвичай затримується, живіт є злегка піддутим. Хворі можуть вживати проносні, застосовувати
клізми. Такі заходи різко погіршують перебіг захворювання і можуть викликати перфорацію запально
зміненого відростка.
5.5. Температура тіла у дорослих людей при гострому апендициті підвищується незначно (до 37,0-37,5°С).
Виняток становлять випадки, коли гострий апендицит ускладнився абсцесом чи перитонітом.
5.6. Основні клінічні ознаки (наявність у пацієнта всіх трьох перелічених ознак є підставоюдля встановлення діагнозу гострого апендициту – тріада Дьєлафуа):
5.6.1. Болючість в правій здухвинній ділянці – визначається при поверхневій пальпації передньої
черевної стінки. Це найважливіша і деколи єдина клінічна ознака гострого апендициту.
5.6.2. Напруження м’язів в правій здухвинній ділянці – друга основна клінічна ознака гострого апендициту. Її поява зумовлена рефлекторним впливом від реактивного запалення вісцеральної очеревини до якої дотикається запально змінений відросток.
5.6.3. Позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга в правій здухвинній ділянці. Симптом визначається наступним чином: після повільного натискування кінчиками пальців на передню черевну стінку,
руку різко забирають. Позитивним симптом вважають в тому випадку, коли пацієнт відмічає появу різкого локалізованого болю в момент віднімання руки.
5.7. Додаткові клінічні ознаки:
5.7.1. Симптом Сітковського – посилення болю, якщо хворий лягає на лівий бік;
5.7.2. Симптом Бартом’є-Міхельсона – посилення болю при пальпації в правій здухвинній ділянці хворого, який повернувся на лівий бік;
5.7.3. Симптом Роздольського – поява болю в правій здухвинній ділянці при легкому постукуванні пальцями по передній черевній стінці;
5.7.4. Симптом Воскресенського (симптом «сорочки») – поява болю в правій здухвинній ділянці при легких ковзних рухах рукою від лівого підребер’я в праву здухвинну ділянку по натягнутій на передній черевній стінці сорочці хворого;
5.7.5. Симптом Ровзінга – при пальпації лівої здухвинної ділянки посилюється біль в правій половині живота;
5.7.6. Симптом Іванова – зміщення пупка праворуч.
5.7.7. Симптом Арсенія – у положенні пацієнта лежачи на лівому боці посилюється біль при підніманні
вгору і різкому опусканні живота.
6. Лабораторні та інструментальні методи дослідження.
6.1. Загальний аналіз крові. Зростає кількість лейкоцитів в крові, спостерігається зсув формули ліворуч
(збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів або поява молодих форм), зростає ШОЕ. Зміни в лейкоцитарній формулі є більш важливою ознакою, ніж лейкоцитоз.
6.2. Загальний аналіз сечі. Зазвичай при гострому апендициті немає змін в загальному аналізі сечі. Однак,
якщо відросток розташований коло сечоводу, сечового міхура, ретроцекально – в сечі з’являється білок
і лейкоцити;
6.3. Ультразвукове дослідження черевної порожнини. Є деякі специфічні сонографічні ознаки, за якими
можна діагностувати гострий апендицит, однак у більшості випадків УЗД проводять з метою диференціальної діагностики. 
7. Диференціальний діагноз: правобічна ниркова колька, перфоративна виразка ДПК, гінекологічна патологія
(позаматкова вагітність, апоплексія яєчника, перекрут кісти яйника, пельвіоперитоніт та ін.), харчова токсикоінфекція, гострий гастрит, ентероколіт, гострий холецистит, гострий панкреатит, ГКН, інфекційні захворювання (черевний тиф, малярія, дизентерія та ін.).
8. Особливості перебігу різних варіантів гострого апендициту.
8.1. Ретроцекальний апендицит. Основні клінічні ознаки виражені дуже слабко або відсутні. Біль часто іррадіює в поперек. Для ретроцекального розміщення апендикса характерними є позитивні симптоми Яуре-Розанова (болючість при пальпації в ділянці трикутника Петіт), Образцова (хворий відчуває біль у
поперековій ділянці, коли лежачи піднімає вгору витягнуту праву ногу, а потім її самостійно опускає). В
загальному аналізі сечі – наявний білок, лейкоцити, еритроцити. Як правило, діагностується така форма
гострого апендициту після настання деструктивних змін в червоподібному відростку.
8.2. Заочеревинний апендицит через складність діагностики часто призводить до розвитку заочеревинної флегмони. За клінічною картиною часто нагадує гострий панкреатит. Особливості клінічної картини: поступове посилення болю у животі і попереку, підвищення температури тіла і дрижаки. Деколи вдається
пропальпувати у правій здухвинній ділянці інфільтрат без чітких меж. Позитивний симптом Дехана (псоас-симптом) – поява болю при підніманні прямої ноги вгору із положення лежачи. позитивний симптом Пастернацького справа. Наявний набряк м’яких тканин попереку. Загалом клініка гострого апендициту є сумнівною, однак є явне прогресування інтоксикації і паралітичної кишкової непрохідності. Основний інструментальний метод діаностики – КТГ поперекової ділянки.
8.3. Тазовий апендицит. Біль локалізується у малому тазу. Локалізація основних клінічних ознак дещо зміщена донизу. Характерною клінічною ознакою є частий сечопуск. Початок захворювання типовий – наявний симптом Кохера. Симптоми Ровзінга, Сітковського, Воскресенського та ін. неінформативні. Часто виявляється симптом Коупа (пацієнт відчуває біль внизу живота при згинанні правої ноги у кінцівці і ротації її в кульшовому суглобі назовні), однак він не є строго специфічним для гострого апендициту. Допомагає у діагностиці ректальне та вагінальне дослідження.
8.4. Обструктивний апендицит зустрічається переважно в людей, молодших 30 років. Механізм полягає в обструкції просвіту відростка каловим каменем, аскаридою та ін. Характерним є різкий нападоподібний біль в правій здухвинній ділянці або коло пупка. В перші години захворювання основні клінічні ознаки апендициту відсутні. Наявна тільки незначна болючість при пальпації правої здухвинної ділянки. При гангрені відростка біль зменшується, однак загальний стан хворого не покращується.
8.5. Гострий апендицит при медіальному розміщенні відростка. Біль локалізується в зоні пупка з іррадіацією в праву здухвинну ділянку. Деколи біль переймоподібний. Локалізація основних клінічних ознак зміщена до пупка. Може бути рідкий стілець.
8.6. Гострий апендицит при підпечінковому розміщенні відростка нагадує клінічну картину гострого холециститу.
8.7. Первинно-гангренозний апендицит – є наслідком тромбозу апендикулярної артерії (інфаркт червоподібного відростка). В стінці відростка швидко розвиваються гангренозні зміни – фактично, запальний
процес минає катаральну і флегмонозну форми. Виникає різкий біль у правій здухвинній ділянці, який
поступово стихає, внаслідок швидкого відмирання нервових закінчень в стінці апендикса. Поряд з цим, швидко наростають симптоми подразнення очеревини, підвищується температура тіла. В загальному
аналізі крові – лейкоцитоз з зсувом формули вліво. Під час операції часто діагностується самоампутація відростка з розвитком апендикулярного абсцесу.
9. Гострий апендицит у вагітних жінок. В першій половині вагітності особливостей в клінічній картині немає. Однак із збільшенням розмірів матки червоподібний відросток піднімається дещо вище і латеральніше. Чим більший
термін вагітності, тим більші труднощі у встановленні діагнозу. В першу чергу, це пов’язане з невираженістю больового синдрому. Симптом Щоткіна-Блюмберга і напруження м’язів передньої черевної стінки часто відсутні. При
пальпації спостерігається локальна болючість у правій підреберній ділянці. Часто інформативним є симптом Бартом’є-Міхельсона. Дослідження крові є малоінформативним, оскільки лейкоцитоз і підвищене ШОЕ є фізіологічним
явищем при вагітності. З метою диференціальної діагностики слід виключити передчасні пологи або загрозу викидня. При визначенні показань до операції слід пам’ятати, що на фоні вагітності гострий апендицит перебігає особливо тяжко. Саме тому операцію слід провести якомога швидше, щоб знизити ризик розвитку ускладнень. Операційний розріз проводять дещо вище, ніж у невагітної жінки (загалом, існує правило – чим більший термін вагітності – тим вище виконується розріз). Найгірша ситуація у прогностичному плані для матері і дитини – апендицит, ускладнений перитонітом у терміні вагітності 35-40 тижнів або під час пологів.
10. Гострий апендицит у дітей. На гострий апендицит діти можуть захворіти в будь-якому віці, однак найчастіше захворювання спостерігається після 5 років. Чим молодша дитина, тим більш атиповою є клінічна картина. Захворювання починається бурхливо. Біль виражений, нападоподібний, локалізується коло пупка. Температура тіла підвищується до 38,5-40°С. Загальний стан дитини тяжкий. Спостерігається багаторазове блювання, проноси.
Обстеження дитини є затрудненим. Вона плаче і не дозволяє оглянути живіт. Для якісного огляду слід заспокоїти дитину і ввійти до неї в довіру. Є специфічні для дітей симптоми гострого апендициту:
- симптом підтягування ніжки – при симетричній пальпації здухвинних ділянок, пальпація справа супроводжується згинанням правої ніжки;
- симптом відкидання руки – дитина відштовхує руку лікаря при пальпації правої здухвинної ділянки.
Перебіг гострого апендициту у дітей тяжкий, швидко наступають деструктивні зміни в червоподібному відростку і розлитий гнійний перитоніт. Виходячи з цього, хірургічна тактика у дітей повинна бути більш активною, ніж у дорослих – в сумнівних випадках слід виконувати діагностичну лапароскопію. Диференціальний діагноз проводять з
глистною інвазією, інвагінацією кишечника, пневмонією, ентероколітом, дитячими інфекційними захворюваннями.
11. Гострий апендицит у літніх людей. В літньому віці хворіють на гострий апендицит частіше жінки, причому шпиталізують літніх людей, як правило, на 3-4 добу захворювання. Часто інтраопераційно виявляють деструктивні
форми гострого апендициту. Це пояснюється тим, що початок приступу гострого апендициту літні люди сприймають як загострення хронічних захворювань і займаються самолікуванням (клізми, проносне, грілки). Тільки відсутність полегшення від цих заходів заставляє їх звертатися до лікаря.
При огляді загальний стан задовільний, температура тіла в межах норми, болючість в правій здухвинній ділянці, напруження м’язів і симптом Щоткіна-Блюмберга виражені дуже слабо. Приблизно у 30 % літніх людей навіть при наявності перфоративного апендициту, відмічається відсутність перитонеальних симптомів. Часто при пальпації в правій здухвинній ділянці відмічається наявність щільноеластичного утвору (апендикулярний інфільтрат). Післяопераційна летальність у літніх людей майже в 100 разів вища, ніж у молодих осіб. Як правило смерть наступає від декомпенсації супутньої хронічної серцево-легеневої патології.
12. Хірургічна тактика і лікування. Рання діагностика, рання шпиталізація в хірургічний стаціонар і рання операція є основними складовими ефективного лікування. Всі хворі з діагнозом гострого апендициту або підозрою на
цей діагноз повинні бути негайно доставлені в хірургічне відділення. Спостерігати хворого поза стаціонаром не можна.
12.1 Категорично протипоказані: застосування місцевого тепла (грілки) на ділянку живота; введення наркотичних анальгетиків чи інших знеболювальних середників; вживання проносних середників; застосування клізм. Ці заходи неефективні, пришвидшують перебіг захворювання, викликають перфорацію запально зміненого відростка та затруднюють встановлення діагнозу.
12.2. Покази до апендектомії:
12.2.1. Правило Коупа – сильний біль у животі триває більше 6 годин.
12.2.2. Встановлений діагноз гострого апендициту.
12.2.3. Неможливо виключити діагноз гострого апендициту.
12.2.4. Перитоніт апендикулярного ґенезу.
12.2.5. Апендикулярний абсцес.
12.2.6. Пухкий апендикулярний інфільтрат при нетривалому перебігу захворювання.
12.2.7. Хронічний апендицит.
12.2.8. Проведений типовий доступ для апендектомії при відсутності якої-небудь явної патології у черевній порожнині.
12.2.9. Неможливість виключити запалення апендикса при інших патологічних станах.
12.3. Кваліфікована медична допомога полягає в виконанні ургентної (впродовж 2 годин з моменту встановлення діагнозу) операції – апендектомії. Операційний доступ – Волковича-Д’яконова або Мак Бурнея. У дітей застосовують параректальний доступ через точку Ланца. Лапароскопічна апендектомія виконується через три точки доступу – над пупком, посередині між пупком і лоном та у точці Мак-Бурнея. У післяопераційному періоді – знеболювальні, антибіотики, інфузійна терапія, профілактика тромботичних ускладнень, корекція супутньої патології.
13. Тактика хірурга при оперативному втручанні з приводу помилкового діагнозу гострого апендициту.
13.1. Перфоративна виразка шлунку чи ДПК. В правій здухвинній ділянці на фоні гіпермемії сліпої кишки і червоподібного відростка знаходять значну кількість мутного випоту (часто з шматочками їжі). В сумнівних випадках визначають лакмусовим папірцем рН випоту або проводять пробу з йодом – проба Неймарка. Тактика: верхньо-серединна лапаротомія з ушиванням перфоративного виразкового отвору
чи ПП. Доступ за Волковичем-Д’яконовим-Мак Бурнеєм використовують як контрапертуру для дренування черевної порожнини.
13.2. Гострий холецистит. В правій здухвинній ділянці виявляють жовтуватий випіт (деколи з пластівцями фібрину) і практично незмінений червоподібний відросток. Тактика: якщо доступ був лапароскопічним – лапароскопічна холецистектомія. В іншому випадку – верхньо-серединна лапаротомія та холецистектомія. Через розріз у правій здухвинній ділянці встановлюють дренажі у порожнину малого тазу.
13.3. Хвороба Крона (термінальний ілеїт). Невелика кількість випоту у правій здухвинній ділянці на фоні виражених запальних змін в сліпій кишці і червоподібному паростку. Тактика: якщо можливо, апендектомію не виконувати. Ілеоцекальне запалення при хворобі Крона добре регресує під впливом консервативної терапії. Однак, часто хірурги не ризикують залишати змінений апендикс у черевній порожнині. В такому випадку після апендектомії у брижу кишки вводять 100 мл 0,25 % розчину новокаїну і обов’язково дренують порожнину малого тазу гумовим випускником і трубчастим силіконовим дренажем. У післяопераційному періоді – консервативна терапія хвороби Крона.
13.4. Запалення дивертикула Меккеля. В правій здухвинній ділянці знаходять запальний ексудат і катарально змінений апендикс. Вираженість клінічної картини гострого апендициту не відповідає вираженості морфологічних змін з боку апендикулярного відростка. Тактика: ревізія до 80 см термінального відділу клубової кишки. Запалений дивертикул виявляється як рудимент стінки тонкої кишки, часто зв’язаний з
пупковим кільцем сполучнотканинним тяжем. Проводять секторальну клиноподібну резекцію стінки кишки з запаленим дивертикулом.

13.5. Позаматкова вагітність, розрив кісти яєчника. В порожнині малого тазу виявляють значну кількість
темної крові. Червоподібний відросток часто має морфологічні ознаки катарального запалення. Тактика: в більшості випадків розріз Волковича-Д’яконова-Мак Бурнея необхідно розширювати донизу. Об’єм
операції необхідно узгодити з гінекологом. Апендектомію краще не виконувати – високий ризик розвитку
тазового абсцесу. Якщо ж все таки приймається рішення про видалення червоподібного паростка – обов’язково широко дренувати порожнину малого тазу і призначити антибіотикотерапію у післяопераційному періоді.
13.6. Гінекологічний пельвіоперитоніт. У порожнині малого тазу на фоні вторинно зміненого червоподібного відростка виявляється велика кількість білого густого гною без запаху. Тактика: якщо доступ лапароскопічний – евакуювати гній, встановити в малий таз трубчасті дренажі через праву і ліву здухвинні
ділянки. Якщо доступ через праву здухвинну ділянку – евакуювати гній, встановити в порожнину малого
тазу гумовий випускник і трубчастий силіконовий дренаж. Апендектомію краще не виконувати. Гній забирається на бактеріологічне дослідження. У післяопераційному періоді обов’язково антибіотики широкого спектру дії (цефалоспорини або фторхінолони).
13.7 При операції хворих на черевний тиф. У продромальному періоді, коли біль в правій здухвинній ділянці спричинений пакетом збільшених лімфовузлів (симптом Падалка) виконують апендектомію з наступним курсом протитифозної терапії. При наявності перфорації черевнотифозних виразок: одиноку
ушивають, декілька виразок, якщо вони на віддалі 60 см від ілеоцекального кута - резикують. Інколи з
метою декомпресії кишечника за допомогою товстого зонда формують цекостому.
13.8. Відсутність жодних патологічних змін у черевній порожнині. Часто виникає ситуація, коли на фоні яскраво виражених клінічних ознак гострого апендициту під час виконання апендектомії виявляється незмінений або злегка ін’єкований апендикулярний паросток. Насамперед потрібно провести ретельну ревізію термінального відділу тонкого кишечника і оцінити випіт в малому тазу (в першу чергу, на наявність
крові або нетипових домішок). Якщо патології в черевній порожнині не виявлено, операцію слід закінчити апендектомією. Обґрунтуванням цього є ряд причин: макроскопічно запальні зміни відростка часто не відповідають гістологічним змінам; більшість людей у подальшому не можуть чітко вказати чи проводилася їм апендектомія, а типовий рубець передньої черевної стінки часто буде вводити хірургів в оману.
13.9. Сторонні тіла у відростку. Як правило, це калові конкременти, однак описані випадки, коли в апендиксі були голки, сірники, насіння соняшника, аскариди та ін. Найбільші інтраопераційні труднощі виникають, коли частина стороннього тіла знаходиться у просвіті відростка, а частина – у просвіті сліпої кишки.
Проштовхувати його у сліпу кишку не можна. Краще перетиснути відросток коло основи разом із стороннім тілом. Потім відсікти апендикс, захопити стороннє тіло іншим затискачем, злегка розслабити затискач коло основи і видалити сторонє тіло.
 14. Ускладнення гострого апендициту.
14.1. Апендикулярний інфільтрат – це конгломерат, сформований великим чіпцем, куполом сліпої і петлями клубової кишки, які зв’язані між собою і оточені фібринозними зрощеннями. В центрі конгломерату
знаходиться запально змінений червоподібний відросток.
14.1.1.Найбільш часто це ускладнення виникає у літніх людей. Розрізняють ранні інфільтрати (до 2 діб від початку захворювання) і пізні (виникають на 3-5 добу захворювання). При пальпації живота відмічається болюче, щільної консистенції утворення, деколи рухоме, без чітких меж. У людей з вираженою підшкірною основою його пропальпувати тяжко. Загальний стан задовільний. Температура підвищується незначно, переважно ввечері. В загальному аналізі крові помірний лейкоцитоз і підвищене ШОЕ.
14.1.2. Лікування інфільтрату консервативне. Призначають ліжковий режим, антибіотики, протизапальні, фізіотерапевтичні процедури. Перед призначенням такої терапії слід виключити пухлинний
процес. Під впливом консервативної терапії апендикулярний інфільтрат може розсмоктатися або нагноїтися з утворенням апендикулярного абсцесу.
14.1.3. Якщо апендикулярний інфільтрат виявляється під час операції, в ніякому випадку не слід прагнути до обов’язкового виділення з нього червоподібного паростка для виконання апендектомії – при цьому можна легко пошкодити запальну і інфільтровану стінку тонкої чи товстої кишки. До інфільтрату та у порожнину малого тазу підводять гумові випускники і післяопераційну рану зашивають.
Хворого слід обов’язково попередити, що апендектомія у нього не виконувалася.
14.2. Апендикулярний абсцес. Як правило, розвивається як наслідок апендикулярного інфільтрату. На фоні клінічної картини апендикулярного інфільтрату у пацієнта погіршується загальний стан, посилюється біль у правій здухвинній ділянці, підвищується температура тіла до 40°С, наростає лейкоцитоз з різким зсувом формули ліворуч. При пальпації – виражена болючість в правій здухвинній ділянці, збільшення
розмірів інфільтрату. Лікування – операція апендектомії з широким дренуванням місця абсцесу і малого тазу.
14.3. Тазові абсцеси виникають внаслідок: деструкції відростка при тазовому розміщенні; затіканні гнійного
ексудату при гострому апендициті, ускладненому перитонітом, в умовах звичного розташування червоподібного паростка; потрапляння в малий таз мікробно забрудненої крові під час операції; недостатнього дренування малого тазу після проведення апендектомії. Клінічна картина: біль внизу живота і над лоном, підвищена температура тіла, тенезми, частий стілець, розлади сечопуску. При ректальному огляді
відмічається болючість і нависання передньої стінки прямої кишки. Встановлення дівгнозу є показом до операції – санації і дренування абсцесу. Провести розкриття абсцесу можна через передню стінку прямої кишки.
14.4. Пілефлебіт – септичний тромбофлебіт ворітної вени. Дуже рідкісне і небезпечне ускладнення, яке виникає на 2-3 добу початку захворювання на гострий апендицит. Оскільки більшість хворих в ці терміни вже є прооперовані, то часто клінічні ознаки пілефлебіту з’являються у ранньому післяопераційному періоді. В тяжких
випадках процес може поширитися на селезінкову вену. Пілефлебіт швидко прогресує: висока температура тіла, ознаки ССЗВ, збільшення печінки, пожовтіння шкіри і склер. Стан хворого тяжкий, наростає полі органна дисфункція, ендогенна інтоксикація. При УЗД гепатобіліарної зони часто виявляються множині ехонегативні утвори печінки (абсцеси?) та позитивні ультрасонографічні ознаки синдрому Бадда-Кіарі. Якщо антибіотикотерапією вдається ліквідувати ознаки пілефлебіту впродовж трьох діб – прогноз сприятливий. Якщо
ж ефекту від лікування впродовж цього часу немає – скоріше всього в подальшому пацієнт загине від печінково-ниркової дисфункції або множинних абсцесів печінки.
15. Хронічний апендицит.
15.1. Хронічний рецидивуючий апендицит – характеризується появою приступів гострого апендициту на
фоні неприємних чи больових відчуттів в правій здухвинній ділянці;
15.2. Хронічний резидуальний апендицит – виникає після перенесеної апендикулярної кольки;
15.3. Первинний хронічний апендицит – клінічні симптоми захворювання і морфологічні зміни у відростку
розвивалися поступово без ознак приступу гострого апендициту у анамнезі.
15.4. Клінічна картина: незначний біль в правій здухвинній ділянці, який посилюється при фізичних навантаженнях і супроводжується затримкою стільця, відчуттям тяжкості внизу живота.
15.5. Інструментальна діагностика – іригоскопія. Прямі рентгенологічні ознаки хронічного апендициту: повне чи часткове незаповнення відростка контрастом, зміна розмірів і форми відростка, обмежена болючість живота, що співпадає з «тінню» відростка, конкременти у просвіті відростка. Непрямі ознаки: апендикостаз, цекостаз, ілеостаз, зміна форми і обмежена рухомість сліпої кишки.
15.6. Хірургічна тактика: пацієнту рекомендують лапароскопічну, або класичну апендектомію у плановому
порядку.