ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНО ХВОРИХ - Психіатрія - ПСИХІАТРІЯ - Медицина - Medbrat - медичний портал, анатомія
Веб-портал
для студентів - медиків
Анатомія Оперативна хірургія

Категорії розділу

Психіатрія [8]

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 75

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1
АДМІН

Медицина

Головна » Файли » ПСИХІАТРІЯ » Психіатрія [ Додати матеріал ]

ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНО ХВОРИХ
13.09.2015, 17:32

   Лікування психічно хворого включає комплекс безпосеред­ньо медичних (обстеження і діагностика, невідкладна допомо­га, курсове активне лікування, фізіотерапія, інші лікувальні методи) та соціотерапевтичних заходів, спрямованих на соці­ально-психологічну корекцію і реабілітацію пацієнта, на запо­бігання дефекту особистості, спричиненого психічною хворо­бою, а також на його компенсацію.
   У психіатрії, залежно від наміченої мети, виділяють етіоло­гічну, патогенетичну та компенсаторну терапію. Етіологічнатерапія спрямована на усунення причини недуги. У психіатрії
яскравим прикладом її є лікування прогресивного паралічуантибіотиками, а також піротерапією. Патогенетична терапіяспрямована на втручання в механізми розвитку хвороби, пе­реривання її перебігу. Більшість методів лікування в психіатріїє патогенетичними. Прикладами патогенетичної терапії можуть служити усунення явищ абстиненції при алкоголізмі і нарко­манії, шокові методи терапії, курсова психофармакотерапія, екстракорпоральна детоксикація. Для усунення виражених абонебезпечних проявів хвороби призначають симптоматичне ліку­вання (наприклад, гостру тривогу знімають тизерцином, седук­сеном, фенозепамом). Компенсаторна терапія не спрямована на причину і механізм захворювання, вона сприяє стимуляції
компенсаторних засобів. Компенсаторний вплив можуть мати серцево-судинні, дегідратаційні, вітамінні препарати, неспеци­фічні психотропні засоби, загальні психотерапевтичні заходи та ін.
   Під час лікування психічно хворого треба враховувати особ­ливості психопатології та перебігу хвороби, преморбідну конституційно-особистісну типологію та фізіологічні властивості
організму хворого, фармакокінетичні та фармакодинамічні чин­ники впливу медичного препарату. 
   Особливістю активної терапії психічно хворих є тривалекурсове лікування, котре складається з низки етапів з відповід­ними способами й методами.
   Купірувальна терапія (від франц. coupe — різати, розтинати)mполягає в усуненні гострих проявів психічних розладів. Пере­важно проводять її в стаціонарних умовах з використанням парентерального введення відносно великих доз психотроп­них засобів. Після зникнення гострих проявів дозу зменшу­
ють і переходять до перорального введення ліків або викорис­товують препарати зі слабшою, але вибірковою дією.
   Підтримувальна терапія здебільшого амбулаторна. її мета — закріпити ефект купірувальної. Вона дуже потрібна, бо повне припинення лікування загрожує рецидивом хвороби. Найчас­тіше вводять менші дози саме тих ліків, які виявилися ефектив­ними, або замінюють сильнодіючі засоби м'якшими. Для зруч­ності пацієнта часто використовують препарати пролонгованої
дії, так звані депо-препарати (модитен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо, галоперидол-деканоат, ІМАП, клопіксол-, флюнксол-депо та ін.). їх уводять раз на 1—4 тиж. Доцільно застосовувати препарати пролонгованої дії для перорального вживання (пімозид, ОРАП, зипрекса, ципраміл та ін.), котрі
приймають раз на добу. Раптове переривання підтримувальної терапії нерідко зумовлює "реакцію відміни", що проявляється як погіршенням психічного стану, так і вегетативними пору­шеннями. Припинення терапії може призвести до рецидиву психічних розладів (не відразу, а через 2—3 доби або й кілька тижнів).
   Превентивна, або протирецидивна, терапія є різновидом підтримувальної. її проводять на тлі одужання чи ремісії. На­приклад, восени та навесні при афективних розладах доцільно
застосовувати солі літію.
   Терапевтична резистентність, тобто нечутливість до лі­кувальних засобів, є дуже актуальною проблемою лікування психічно хворих і особливо часто зустрічається за хронічного перебігу захворювання й, відповідно, тривалого лікування пси­хотропними препаратами. Для подолання терапевтичної резис­тентності застосовують різні способи, що спрямовані на поси­лення дії ліків (перехідне парентеральне введення високих доз препаратів) або на підвищення чутливості організму до них (навмисні перерви в лікуванні з провокацією "реакції відміни"; електроконвульсивна терапія; піротерапія; імуномодулятори та ін.). ДЛЯ лікування хворих на шизофренію та інші психози з
явищами резистентності до звичайних (класичних) нейролеп­тиків доцільно призначати так звані атипові антипсихотики: клозапін, зипрекса, рисперидон та ін.
   Коригуюча терапія, або застосування спеціальних коректо­рів для усунення побічних впливів психотропних препаратів (переважно у вигляді нейролептичного синдрому), визнача­ється генетичними особливостями фармакодинаміки і фарма­кокінетики, а також преморбідною органічною церебральною
недостатністю, найчастіше судинного і ендокринного генезу. Йдеться про те, що, наприклад, нейролептичні препарати зу­мовлюють екстрапірамідні розлади — порушення ходи, підви­щення тонусу м'язів, їхній тремор, загальну скутість, непоси­дючість, які можуть проявлятися по-різному. Іноді виникають напади судом окремих м'язів — очних яблук, язика, шиї, об­личчя, рота. Рухові розлади супроводжуються також вегетатив­ними: пітливістю, серцебиттям, блідістю або почервонінням
шкіри. Для недопущення та усунення цих неврологічних сим­птомів призначають перорально антипаркінсонічні засоби, найчастіше — паркопан, циклодол, юмекс, мемантин. Паркопан або тригексифенидил, що їх випускає фармацевтична компанія Salutas Falberg-List (Hexal), призначають по 2 мг 2—3 рази на добу (максимальна добова доза — 20 мг). У разі розладів рухових функцій, що виникають гостро, внутрішньо м'язово вводять тремблекс (по 1—3 мл на добу з інтервалами
2—4 доби). При пароксизмальних розладах рухових функцій (дискінезіях) антипаркінсонічні препарати поєднують з під­шкірним введенням кофеїну-бензоату натрію (2 мл 20 % роз­чину) і внутрішньовенним — глюкози з тіаміном та кислотою аскорбіновою.
   Загальнозміцнювальну терапію призначають у разі за­гальної млявості, слабкості, зниження психічної та фізичної працездатності, інших проявів астенії, що спостерігаються
при більшості психічних і психосоматичних розладів, у тому числі зумовлених дефіцитом певних вітамінів, мінеральних та інших речовин. У цьому разі, крім засобів загального ха­рактеру (режим праці і відпочинку, дозована працетерапія, лікувальна фізкультура, дієтотерапія тощо), призначають
препарати, що поповнюють цю нестачу. Наприклад, поліві­таміни. 
   Відповідно до застосування методів лікування психічних розладів виділяють біологічну терапію і соціотерапію, що вклю­чають також реабілітацію як систему заходів для повного або часткового відновлення соціального статусу хворого. Ліку­вання кожного пацієнта звичайно буває комплексним, тобто інтегрує методи як біологічного, так і соціотерапевтичноговпливу.

   Під біологічною терапією психічних розладів слід розуміти всі лікувальні впливи на організм як на біологічний об'єкт. Це вплив лікарських засобів, зокрема психотропних, за потреби — шокових методів, і пірогенної, розвантажувально-дієтичної те­рапії, детоксикації, інколи — психохірургії та ін. 

читати далі > ЛІКУВАННЯ ПСИХОТРОПНИМИ ПРЕПАРАТАМИ 

Категорія: Психіатрія | Додав: АДМІН
Переглядів: 505 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Імя*:
Код *:
div id="footer">Copyright MyCorp © 2016 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz