Об’єктивне зіставлення загальних інтенсивних показників можливе лише за умови якісної однорідності порівнюваних груп. Так, наприклад, показники летальності в двох опікових відділеннях можна порівнювати між собою за умови, що обидва стаціонари мають приблизно однаковий склад хворих за рядом основних параметрів – віком, статтю хворих, важкістю патології, термі¬нами госпіталізації і т.д. Якщо їх склад відрізняється, порівняння загальних інтенсивних показників, які дають характеристику сили та поширеності явища, ускладнено. При цьому на величину загального інтенсивного показника впливає склад оцінюваної клініко-статистичної групи. Ігнорування впливу складу досліджуваних груп населення на рівні смертності, народжуваності, захворюваності в окремих регіонах може призвести до хибних висновків.
При проведенні клінічних досліджень із вивчення ефективності певного методу лікування також необхідно формувати однорідні в порівнянні групи.
Статистичний метод, що дозволяє виключити вплив неоднорідності складу порівнюваних груп на досліджувані загальні показники називається методом стандартизації. При використанні його розраховують стандартизовані (умов¬ні) показники, які могли б бути за умови однакового складу населення в порівнюваних групах.
Практична значимість методу стандартизації:
• дозволяє порівняти частоту однотипних явищ у неоднорідних групах;
• дозволяє оцінити вплив досліджуваного фактора на величину загальних показників.
Оцінка впливу певного фактора на величину загальних інтенсивних показ¬ників базується на динаміці співвідношення даних показників за умови змін в складі досліджуваних груп. Якщо умовна зміна складу порівнюваних груп за певним критерієм призводить до зміни співвідношення загальних інтенсивних показників (зміну знаку між ними), то це дає можливість зробити висновок про значимість (вплив) даного чинника для оцінки рівнів досліджуваних показників.
Існує три методи стандартизації: прямий, опосередкований та зворотний. Вибір будь-якого з методів визначається формою представлення первинного матеріалу, зручністю та швидкістю розрахунків, даними попередніх досліджень. Прямий метод використовують при наявності даних про склад населення та склад досліджуваного явища за певними параметрами (віком, професіями, термінами госпіталізації, тяжкістю захворювання і т.д.). Відсутність даних про розподіл певного явища, або незначна чисельність груп при даному розпо¬ділі, що знижує вірогідність погрупових показників, є умовами для використання опосередкованого методу стандартизації. Відсутність даних про склад населення обумовлює необхідність використання зворотного методу.
Найбільш поширеним в медико-біологічних дослідженнях є прямий метод стандартизації.
Розглянемо методику його реалізації на прикладі частоти ускладнень після опіків у хворих з різними ступенями тяжкості патології (індекс тяжкості опіків, наведений в умовних одиницях), що лікувалися в різних стаціонарах. Щоб оцінити рівень якості лікування у двох стаціонарах, необхідно виключити неоднорідність складу хворих за цим індексом (табл. 1).
Порівняння загальних показників частоти ускладнень у двох стаціона¬рах дозволяє зробити висновок про більш високу частоту ускладнень в стаціонарі Б. Проте в стаціонарі Б вища питома вага хворих з високими індексами тяжкості патології, що, відповідно, може обумовлювати високу частоту ускладнень. Враховуючи неоднорідність складу хворих в досліджу¬ваних стаціонарах, для визначення істинного співвідношення частоти усклад¬нень та оцінки якості медичної допомоги в обох відділеннях необхідно порівняти склад хворих за ступенем тяжкості патології. Розрахунок проводиться за наступною схемою:
І етап – розрахунок погрупових та загальних інтенсивних показників (табл. 1).
II етап – вибір та розрахунок стандарту.
Стандартом є склад порівнюваних груп (в нашому випадку хворих з опіками), які умовно беруться однаковими в порівнюваних групах. За стандарт можна взяти: 1) склад однієї з порівнюваних груп; 2) сумарний або середній склад обох груп; 3) відомий склад будь-якої іншої групи. В нашому прикладі за стандарт беремо сумарний склад хворих за тяжкістю патології в обох дослі¬джуваних стаціонарах, припускаючи, що склад хворих за тяжкістю патології в обох стаціонарах відповідає розподілу, обраному за III етап – розрахунок “очікуваного” числа хворих за стандартом.
Кожен з досліджуваних стаціонарів має фактичні частоти ускладнень серед хворих з різним ступенем тяжкості патології. На даному етапі аналізу можна визначити, яке число хворих з ускладненнями може бути виявлено в них за умови стандартизованого (однакового) розподілу хворих. Розрахунок ведеться за наступною схемою: яке число хворих з ускладненнями могло б бути на 24,44 хворих з індексом тяжкості до 10 в групі стандарту, якщо фактична частота ускладнень в даній групі в стаціонарі А складає 8 випадків на 100 хворих і в стаціонарі Б – 7,3 випадки на 100 хворих.
IV етап – обчислення стандартизованих показників 
На цьому етапі знаходимо підсумок результатів, розрахованих на поперед¬ньому етапі за всіма групами для відповідних стаціонарів. Сума “очікуваних” чисел є стандартизованими за індексом тяжкості показниками частоти усклад¬нень для обох стаціонарів.
Вони складають: для стаціонару А – 15,54; для стаціонару Б – 14,60 випадки на 100 хворих.
ВИСНОВОК. За умови однакового складу хворих за індексом тяжкості патології при опіках в обох стаціонарах частота ускладнень була б вищою в стаціонарі А. Отже, рівень якості лікувально-профілактичної допомоги вищий в стаціонарі Б. Високий фактичний рівень частоти ускладнень в стаціонарі Б, визначений на І етапі, можна пояснити більшою частотою госпіталізації хворих з високими індексами тяжкості патології. Зміна співвідношення між фактичними та стандартизованими показниками свідчить про вплив досліджуваного фактора на рівні загальних інтенсивних показників – частота ускладнень при опіках залежить від складу хворих за індексом тяжкості в досліджуваних стаціонарах.
Практичне порівняння розрахунків, проведених за різними методами стандартизації дозволяє зробити висновок про високу точність результатів при прямому та опосередкованому та дещо меншу їх точність при зворотному методі стандартизації.