Під впливом науково-технічного прогресу, соціально-економічних змін та успіхів М. відбулися істотні зміни в стан здоров'я населення, зменшилися показники смертності. Інфекційні та паразитарні хвороби, що мали масове поширення і були раніше головною причиною смертності, на початку 70-х років займали в її структурі всього 1-3%. В економічно розвинених країнах ліквідовані особливо небезпечні епідемічні захворювання (чума, віспа та інші), значно скоротилася захворюваність дитячими інфекціями. Залишається актуальною проблема боротьби з грипом, гепатитом вірусним та іншими вірусними хворобами, з якими пов'язані висока захворюваність, величезний збиток здоров'ю людей і народному господарству.

Серцево-судинні захворювання в економічно розвинених країнах стали основною причиною смертності (їх частка в структурі смертності склала до початку 70-х років 40-60%; 300-600 і більше випадків на 100 тисяч жителів) і основною причиною інвалідності, в тому числі в найбільш цінних для суспільства вікових групах. Особливе значення набули проблеми ішемічної хвороби серця (коронарної недостатності, см. також Інфаркт міокарда), гіпертонічні хвороби і судинних уражень центральної нервової системи, на які припадає 80-85% всіх випадків смерті від серцево-судинних захворювань. Фактори, що збільшують ризик їх виникнення, - нервове напруження, куріння, недостатня фізична активність, нераціональне надмірне харчування, зловживання алкоголем, що говорить про соціальний їх обумовленості, про їх зв'язок з образом життя населення економічно розвинених країн. Успіхи діагностики та лікування цих захворювань безсумнівні; так, за 30 років втричі збільшились шанси хворого інфарктом міокарда на одужання і повернення до трудової діяльності. Боротьба з серцево-судинними захворюваннями вимагає масових, систематичних заходів державного, громадського та медичного характеру (організація раціонального режиму праці, харчування, відпочинку, розвиток масових форм фізкультури, створення оптимального «психологічного клімату», активне виявлення хворих, своєчасне амбулаторне та стаціонарне лікування, працевлаштування і т. д.).

Злоякісні новоутворення - гостра проблема М. Смертність від них в більшості економічно розвинених країн збільшилася за 50 років в 2-3 рази; з 1937 вони займають 2-е місце в структурі смертності (16-23% ). Щорічно у світі помирає від раку не менше 2 млн. чоловік. Зростання показників пояснюється, зокрема, забрудненням атмосфери, триваючим поширенням куріння і т. д. Природа пухлинного росту повністю не розкрита, треба багато чого дізнатися про механізми дії хімічних канцерогенних речовин, бластомогенниє дії випромінювань, опухолеродних вірусів і про захисні механізми організму. За даними Загальнонаціональної протиракової програми США (1971), з трьох хворих на рак вдається врятувати одного (в 1930 з п'яти хворих одного). Поліпшенню результатів лікування пухлин сприяли вдосконалення діагностики та оперативних методів, застосування потужних апаратів для променевої терапії та радіоактивних ізотопів. Найбільш ефективним виявилося комбіноване (хірургічне, променеве, хіміотерапевтичне) лікування.
В СРСР дослідницьку роботу в цій області очолює інститут експериментальної та клінічної онкології АМН (заснований Н. Н. Блохіним), де активно вивчаються хімічний канцерогенез (Л. М. Шабад) та інші проблеми. У 1972 розпочаті спільні дослідження радянських і американських онкологів. Багато наукові прогнози дозволяють вважати, що проблема раку може бути вирішена в 20 столітті.

Важлива проблема сучасності - зростання числа нервово-психічних розладів, які в ряді капіталістичних країн називають проблемою № 1 охорони здоров'я. Вони охоплюють не менше 6-8% всього населення. У США до 10% всього населення уражено психозами (див. Психічні хвороби) і неврозами. Наприкінці 60-х - початку 70-х років у всіх країнах зареєстровано не менше 65-70 млн. психічно хворих, які потребують стаціонарного лікування. У багатьох країнах національним лихом стали алкоголізм та інші види наркоманії. Розвиток транспорту, інтенсифікація праці, нервово-психічна перевтома ведуть до зростання травматизму.

Гостре соціальне і політичне значення набула проблема охорони та оздоровлення зовнішнього середовища. Забруднення води, повітря, грунту, порушення екологічної рівноваги в біосфері негативно позначаються на здоров'ї людини. Наприклад, в Японії в березні 1971 було офіційно зареєстровано більше 3 тисяч випадків захворювань, викликаних забрудненням середовища. Особливу проблему представляє отруєння питної води і грунту отруйними промисловими відходами. Внаслідок стихійного використання природних ресурсів і забруднення атмосфери в ряді районів планети перейдено поріг самозахисту природи, підірвані процеси спонтанного оздоровлення середовища, відбувається накопичення в ній речовин, небезпечних для людини. Боротьба за оздоровлення зовнішнього середовища, охорона природи придбали міжнародне значення.

Змінена картина патології знаходиться в тісному причинному зв'язку зі зрушеннями в демографічних процесах (див. Демографія), які в економічно розвинених країнах характеризуються тенденцією до зниження народжуваності (приблизно до 15-18 на 1 тисячу жителів), відносною стабілізацією загальної (9-12 на 1 тисячу жителів) і дитячої (15-25 на 1000 живонароджених) смертності і високою середньою тривалістю життя (69-73 роки). Відбувається загальне «постаріння» населення, тобто збільшення відсотка (у ряді країн до 15-18) осіб 60 років і старше.

У більшості країн, що розвиваються зберігаються колишній епідемічний тип патології та демографічні процеси, які характеризуються високими показниками народжуваності, загальної та дитячої смертності, швидкою зміною поколінь, високим рівнем захворюваності та смертності від інфекційних та паразитарних хвороб.

Зміна типу патології, загальну увагу до так званих хвороб цивілізації сприяли поширенню в зарубіжній М. ряду теорій, представники яких шукають причини захворювань в спадкової та конституціональної неповноцінності людини, що позбавляє її можливості пристосуватися до навколишнього середовища, під вплив на поведінку людини сфери еротичного, підсвідомого і т. д. З. Фрейд поклав початок психоаналізу, пояснюючому неврози пригніченими сексуальними потягами. Сучасні його послідовники бачать сутність хвороб в особливих соціально обумовлених змінах підсвідомої сфери - «глибинних силах» (див.
Глибинна психологія) особистості хворого, вдруге викликають зміни діяльності органів і систем і всі спостережувані зовнішні прояви хвороби ( німецькі та американські неофройдисти К. Хорні, Е. Фромм, В. Різе, Р. Дессаур, психосоматики Ф. Александер, Ф. Данберг та інші).

Для М. капіталістичних країн характерно протиріччя між конкретними досягненнями медичної науки, практики охорони здоров'я, матеріалістичним підходом більшості дослідників природи і медиків при конкретних дослідженнях, з одного боку, і загальними ідеалістичними концепціями в М. - з іншого. У багатьох дослідженнях приватні закономірності зводяться в ранг принципових законів розвитку патологічних явищ, а останні або формулюються зовсім, або представляються в односторонньому плані (наприклад, молекулярна патологія). Такі медико-біологічні концепції, як неомальтузіанство, євгеніка, теорія «порочного кола бідності і хвороб» та інші нерідко використовуються в якості теоретичної основи політики народонаселення та охорони здоров'я капіталістичних держав.

Згідно поширеним буржуазним концепціям соціальної дезадаптації, у всіх індустріальних країнах, незалежно від їх соціально-економічного та політичного устрою, під впливом певних факторів науково-технічного прогресу відбуваються однакові і фатально неминучі зміни здоров'я населення. Прихильники подібних поглядів звичайно виходять з уявлень про зростаючий невідповідність соціальних умов (ритмів сучасного життя людини в індустріальному суспільстві) біологічним циклам і ритмам життєдіяльності організму, що склалися протягом тисячоліть історії людства. Важливий аргумент таких теорій - близькість чисельних виразів показників громадського здоров'я (демографічні явища, поширеність ряду захворювань та ін) в економічно розвинених країнах; їх автори ігнорують переваги соціалістичних держав у темпах поліпшення громадського здоров'я і в тому, що там немає різких коливань в показниках здоров'я суспільних груп і класів.

Прихильники неофрейдизма, психосоматики, неогіппократізма і ряду інших напрямків у М. за кордоном в тій чи іншій мірі розвивають зазначені концепції, намагаються довести, що соціальна адаптація, «людські відносини» і т. п. здатні врегулювати соціальні конфлікти в сучасному суспільстві, в тому числі зменшити захворюваність, число нещасних випадків і т. д. Біологізації і психологизация соціальних явищ відображають класову сутність багатьох буржуазних теорій М. та охорони здоров'я.

Крім наукових проблем, перед сучасною М. гостріше, ніж будь-коли, стоять етичні проблеми, що стосуються взаємин лікаря і хворого (див. також Деонтология), меж допустимого втручання (наприклад, впливу на психіку психотропними засобами), донорства при пересадках органів (див. Трансплантація) і т. д. Про небезпеку забуття етичної сторони М. свідчать, наприклад, такі загальновідомі факти, як проведення антигуманних експериментів на людях у фашистській Німеччині або участь лікарів у підготовці бактеріологічної війни.