Синдром подразненої кишки

      СПК відноситься до функціональних кишкових розладів (згідно Римських критеріїв III перегляду, 2006), які також включають функціональне здуття живота, функціональний закреп, функціональну діарею та неспецифічний функціональний кишковий розлад (критерії останнього діагнозу розмиті, а вживання слова «неспецифічний» хибно наводить на думку про зв’язок з неспецифічними колітами – НВК та хворобою Крона). В клініці відмінних від СПК функціональних кишкових розладів (ФКР) домінують здуття або відповідні порушення стільця, а біль невиражений або повністю відсутній (не турбує пацієнтів).

    Діагноз ФКР виставляється  шляхом виключення органічних змін в кишках.

Актуальність проблеми СПК та епідеміологічні дані:

Поширеність – до 20% населення працездатного віку ( в основному у 20-50 років), частіше хворіють жінки, хвороба впливає на загальний стан і працездатність паціентів.

Етіологія і патогенез СПК

     В розвитку захворювання важливу роль грають спадкова схильність, психологічні особливості хворого (вроджені і набуті),  психотравмуючі фактори.

Інші фактори ризику:

• порушення харчування;
• перенесені гострі кишкові інфекції;
• первинні хронічні хвороби органів травлення інших локалізацій (виразкова хвороба, холецистит, панкреатит, гепатит та ін.);
• гінекологічні та інші дисгормональні порушення;
• хвороби нижніх відділів хребта;
• любі виснажливі захворювання;
• порушення мікрофлори кишок (дисбіоз).
• постопераційні (постраневі) спайки в животі.

Патогенетичні фактори:

• різні порушення моторики і тонусу кишок;
• підвищена чутливість  рецепторів кишок  до розтягнення;
• вісцеральна гіпералгезія, яка формується на фоні дії т.зв. сенсибілізуючих факторів (див. фактори ризику);
• загальні дисфункціональні нейровегетативні порушення.

Класифікація СПК.

 Згідно Римських критеріїв III (2006) виділяють:

1. СПК з закрепом – тверді або грудкуваті затруднені випорожнення  не менш як у 25% випадків стільця.
2. СПК з діареєю – рідкі або водянисті часті випорожнення не менш як у 25% випадків стільця.
3. СПК змішаного характеру – чергування закрепів (твердого стільця) з проносами (водянистим стільцем).
4. Неспецифічний СПК – порушень частоти стільця нема, можливі деякі порушення консистенції випорожнень, домінує больовий синдром і метеоризм.

Клініка СПК різноманітна.

Основні (місцеві, кишкові) прояви:

• Біль в животі мінливої локалізації та різного характеру і інтенсивності, що тимчасово зменшується після  дефекації, а появляється (посилюється) після психоемоційного чи фізичного навантаження, іноді після їжі;
• Зміна частоти (закреп, пронос) та консистенції (твердий, рідкий) стільця;
• Порушення акту дефекації (затруднення, імперативні позиви або відчуття неповного опорожнення);
• Виділення слизу з калом;
• Здуття, відчуття розпирання та урчання в животі, тенезми.

Додаткові (загальні, позакишкові) прояви:

• Тривожність, постійне занепокоєння;

·         Лабільність настрою;

·         Легка втомлюваність;

·         Нападоподібний головний біль (іноді мігренеподібного характеру);

·         Порушення сну;

·         Нерідко - канцерофобія.

Об’єктивно – болючість при пальпації петель кишок зміненого тонусу (частіше – спазмованих).

Діагностичні критерії СПК:

1. Клініко-анамнестичні дані:

-   характерні кишкові та позакишкові скарги зараз і в анамнезі;

- невідповідність виразності різноманітних скарг реальній важкості стану; 

      -  при об’єктивному обстеженні – ознаки емоційної лабільності, місцево – болючість кишок при пальпації.

          2. Лабораторно-інструментальні дані:

      -    в аналізі кала  може спостерігатись легкий (частіше) або середньої важкості дисбіоз; яйця глист, ознаки запалення, малдигестії – відсутні;

     -  в крові можуть виявлятися різнонаправлені коливання рівня тиреоїдних та статевих гормонів, інші показники, як правило, без суттєвих змін або залежать від первинної фонової патології;

     -   відсутність органічних змін слизової оболонки кишок при проведенні інструментальних досліджень (колоноскопія, пасаж, ірригоскопія) та гістологічному дослідженні біоптатів.

        3. Консультації спеціалістів (невропатолога, психотерапевта, гінеколога, уролога тощо) допомагають уточнити фонові порушення (етіологічні моменти розвитку СПК) та призначити диференційоване комплексне лікування.

     Т.ч., основні діагностичні моменти для СПК – характерна клініка та відсутність органічних змін в кишках. СПК – «діагноз виключення» (виставляється тільки після виключення органічних змін в кишках).

Диференційна діагностика СПК

     СПК диференціюють з хронічними запальними захворюваннями кишок (НВК, хвороба Крона, ентерит, не- виразковий коліт), інфекційними та паразитарними ураженнями кишок, а також з пухлинами, дивертикульозом кишок, карциноїдним синдромом, хронічним панкреатитом, інтестинальними ферментопатіями, імунодефіцитними станами тощо.

Лікування СПК

1. Загальні заходи:

а) усунення стресогенних ситуацій;

б) психологічна корекція (психотерапія, аутотренінг, пояснення пацієнтам причин і механізмів розвитку наявних кишкових розладів, ведення щоденника з фіксацією змін самопочуття та ін.);

в) достатня тривалість сну;

г) підтримання фізичної форми (регулярні фізичні вправи нерізкої інтенсивності та важкості), регулярні прогулянки свіжим повітрям;

д). рекомендації з корекції харчування залежно від провідного варіанту СПК:

     - при переважанні діареї та болю – обмеження грубої, важкостравної, жирної, смаженої їжі, маринадів, солодощів, газованих напоїв, кави, алкоголю, продуктів, що посилюють газоутворення (молоко, капуста, бобові тощо);

    -   при переважанні  гіпотонічних закрепів – дієта з високим вмістом рослинної клітковини, висівок.

2. Медикаментозна терапія – залежить від варіанту перебігу СПК:

а) при СПК з діареєю – антидіарейні засоби (напр., лоперамід по 2-4 мг на прийом до 3-5 днів, ентеросгель, лікарські рослини  в’яжучої дії);

б) при СПК з переважанням закрепів – різноманітні проносні засоби ( напр., мукофальк по 1-2 пакетики 1-4 р. на добу, лактулоза по 10-30 мл 1-2 р. на день, ендофальк по 1-2 пакетики на прийом тощо), прокінетики (мосаприд, ітоприд), пребіотики (окрім лактулози  також  пектини, альгінати);

в)при відчутних болях в животі (любий варіант СПК, у т.ч. неспецифічний) – міотропні спазмолітики (но-шпа, ріабал, дуспаталін, платифілін тощо), селективні антагоністи Са (дицетель), прокінетики, а також засоби центральної дії (антидепресанти, бензодіазепіни, седативні трави та ін.).

     Актуальною є також корекція фонових порушень –медикаментозне та немедикаментозне лікування змін з боку психічної сфери, ендокринної системи, хребта, мікрофлори кишок тощо.

      Диспансерний нагляд при СПК не передбачений.   

Профілактика СПК – див. основні загальні заходи при лікуванні даного стану.