Основні скарги при захворюваннях органів дихання такі: задишка, кашель, кровохаркання, легенева кровотеча, біль у грудях.

Задишка — це відчуття нестачі повітря, незадоволення вдихом чи видихом. Задишка, зумовлена порушенням функції дихального апарату може бути зумовлена наступними причинами:

– З боку дихальних шляхів – перешкоди для проходження повітря;

– З боку легеневої тканини – зменшення площі дихальної поверхні легень, зниження еластичності легеневої тканини;

– З боку плеври – накопичення рідини в плевральній порожнині, злуки між парієтальним та вісцеральними листками плеври;

– З боку дихальних м’язів – слабкість, парез або спазм;

– З боку грудної клітки – окостиніння хрящів, зменшення її рухливості, перелом ребер.

Поява задишки у всіх випадках пов’язана з гіпоксією і гіперкапнією та накопиченням в крові недокисленних продуктів метаболізму з розвитком ацидозу.

За своїм характером легенева задишка може бути:

□   Інспіраторною, коли утруднений головним чином вдих; характерна для механічної перешкоди в верхніх дихальних шляхах (ніс, горлянка, гортань, трахея,  великі  бронхи).  Дихання при цьому уповільнене, при вираженому звуженні дихальних шляхів вдих стає голосним (стридорозне дихання);

□   Експіраторна задишка – з утрудненим видихам, спостерігається при зменшенні еластичності легеневої тканини (емфізема легень) та при звуженні дрібних бронхів (бронхіальна астма;

□   Змішана задишка – утрудненні обидві фази дихання, причиною є зменшення площі дихальної поверхні (при запаленні легень, набряку легень, стискуванні легені ззовні, наприклад при гідротораксі, пневмотораксі).

При опитуванні хворого необхідно пам’ятати, що задишка може бути суб’єктивною (відчуття утруднення дихання у вигляді стискування в грудях, неможливість повністю розправити грудну клітину на вдосі або звільнити грудну клітку на видосі, відчуття нестачі повітря). Саме суб’єктивну задишку можна виявити при опитуванні пацієнта. Об’єктивна задишка визначається об’єктивними методами дослідження: зміна частоти, ритма та глибини дихання, участь в акті дихання допоміжної мускулатури верхнього плечового поясу. Крім того, задишка може бути фізіологічною (при фізичному або психоемоційному навантаженні) та патологічною.

Ядуха – це дуже сильна, що межує з асфіксією задишка. Ядуха, що наступає нападами, називається астмою, наприклад, бронхіальна астма, серцева астма.

Кашель – являє собою складнорефлекторний акт, що виникає як захисна реакція при накопиченні в гортані, трахеї, бронхах секрету – мокротиння, крові, або попадання в них сторонніх тіл.

Кашель зазвичай є важливим захисним механізмом очищення бронхів від надлишково накопиченого секрета. Він виникає при подразненні рецепторів блукаючого нерва в кашльових рефлексогенних зонах слизової оболонки гортані, голосових зв’язок, біфуркації трахеї і ділянок поділу великих та середніх бронхів. В дрібних бронхах рецепторів кашльового рефлексу немає. Рефлексогенними зонами кашльового рефлексу є також плевральні листки.

Механізм кашльового поштовху зводиться до глибокого вдоху з наступним несподіваним та посиленим видихом, причому початок видиху відбувається при закритій голосовій щілині. Кашлевий поштовх – це «повітряний постріл через звужену голосову щілину».

Оцінюючи кашель необхідно звернути увагу на його ритм, тембр та характер, на час його появи та обставини, при яких він з’являється.

За ритмом:

♦ Кашель у вигляді окремих кашльових поштовхів, інакше кажучи, покашлювання.   Спостерігається  при  ларингітах, трахеобронхітах, часто у курців.

♦ Кашель у вигляді низки кашльових поштовхів, що повторюються з деякими проміжками (легенево-бронхіальний кашель).

♦ Нападоподібний кашель – при попаданні в дихальні шляхи стороннього тіла, при кашлюку, бронхіальній астмі, при легеневих кавернах, при ураженні бронхіальних лімфатичних вузлів.

За тембром:

♦ Короткий та обережний кашель, зазвичай супроводжується болючим виразом обличчя — властивий сухому плевриту, початку крупозної пневмонії).

♦ Гавкаючий кашель  (набряклість  несправжніх голосових зв’язок, стискування трахеї пухлиною або зобом, ураження гортані, істерія).

♦ Сиплий кашель буває при запаленні голосових зв’язок.

♦ Беззвучний кашель свідчить про звиразкування чи набряк голосових зв’язок, виражену загальну слабкість.

За характером:

♦ Сухий кашель – без виділення мокротиння.

♦ Вологий кашель – з мокротинням.

 За часом появи:

♦ Ранішній кашель свідчить про хронічне запалення верхніх дихальних шляхів – кашель „при вмиванні”.

♦ Вечірній кашель буває при бронхітах, пневмонії.

♦ Нічний кашель – пов’язаний з нічним підвищенням тонусу блукаючого нерва, властивий туберкульозу легень, збільшення бронхопульмональних лімфовузлів.

3а умовами, при яких виникає або по явищам, якими супроводжується:

♦ Кашель що виникає при зміні положення тіла спостерігається при наявності в легені порожнини (бронхоектатична хвороба, абсцес, гангрена легені, кавернозний туберкульоз) – при цьому вміст порожнини в певному положенні тіла виділяється в бронх і відкашлюється. Слід зазначити, що у випадку, коли мокрота виділяється найкраще при положенні хворого на лівому боці, то уражена права легеня, і навпаки.

♦ Кашель, що виникає під час прийому їжі, спостерігається при патологічному сполученні стравоходу з трахеєю або бронхом (рак стравоходу, що звиразкувався та прорвався в бронх).

♦ Кашель, що супроводжується виділенням великої кількості мокроти („повним ротом”) — характерний для випорожнення патологічної порожнини.

♦ Кашель, що супроводжується блювотою – при кашлюку у дітей, при фарингіті (через подразнення чутливої слизової зіву в’язкою мокротою.

Виділення мокроти. Мокрота – це виділення з дихальних шляхів, що виділяється назовні при кашлі. Мокрота — явище завжди патологічне. Механізм виділення мокроти включає в себе три моменти: дія миготливого епітелію слизової бронхів, скорочення бронхіальних м’язів, кашльовий поштовх.

Для оцінки мокротиння як ознаки захворювання органів дихання при опитуванні хворого і при безпосередньому огляді мокротиння необхідно брати до уваги наступні показники.

Кількість – коливається від незначної (сліди) до 1-2 літрів за добу. Зазвичай при опитуванні хворого орієнтуються на об’єм стакана-гранчака. Велика кількість мокротиння вказує на наявність порожнини в легенях.

Консистенція мокротиння — чим більше слизу, тим мокротиння більш в’язке та навпаки.

Характер мокротиння:

♦ Слизовий – в’язка безколірна і прозора або білувата – виділяється на початку гострої пневмонії, бронхіту.

♦ Серозний – рідка прозора або опалесцуюча, нагадує мильний розчин властива набряку легень.

♦ Гнійний – зеленкувата або жовтувата вершкоподібної консистенції супроводжує прорив абсцесу у бронх.

♦ Слизово-гнійний — найчастіший вигляд мокротиння – типовий для більшості запальних процесів бронхів та легень.

♦ Серозно-гнійний – при стоянні таке мокротиння розділяється на три шари: верхній (пінистий), середній (рідкий) та нижній (грудковато-мулистий гнійний). Таке тришарове мокротиння може спостерігатися при гангрені легені.

♦ Кров’янистий – мокротиння містить домішки крові. Кров може поступати з різних відділів повітроносних шляхів або є домішуватись до мокротиння в порожнині рота. Розрізняють мокротиння з кров’ю у вигляді прожилок або кров’янистих згустків (при   туберкульозі, бронхоектатичній хворобі, пухлинах), рожеве мокротиння (набряк легень), іржаве мокротиння (крупозна пневмонія), у вигляді малинового желе (пухлина легені), чорного кольору (інфаркт легені).

Колір мокротиння може бути різним, наприклад, зелений або жовтий при гнійному мокротинні, червоний при наявності домішків крові.

Запах у мокротиння в більшості випадків відсутній, але при гангрені легені мокротиння стає смердючим.

Домішки до мокротиння – їжа – при наявності нориці між трахеєю та стравоходом; часточки пухлини – при розпаді пухлини легені; крові – при кровохарканні.

Кровохаркання спостерігається при наступних захворюваннях:

–  Туберкульоз легень;

–  Пухлини легень;

–  Абсцесі та гангрена легень;

– Мітральний стеноз (застій крові в малому колі кровообігу);

– Тромбоз або емболія судин легеневої артерії та розвиток інфаркту легені.

Кровохаркання може бути у вигляді прожилок крові в мокроті або ж кров може дифузно забарвлювати мокротиння. Кров, що виділяється при кашлі, може бути свіжою (яскраво-червоною) або змінено. Яскраво-червона кров в мокротинні зустрічається при туберкульозі легень, бронхогенному раку легень.

При крупозній пневмонії виділяється мокротиння іржавого кольору за рахунок розпаду еритроцитів і утворення пігменту гемосидерину.

Про легеневу кровотечу кажуть у випадках, коли кількість крові, що виділяється з мокротинням, перевищує 50 мл. Легенева кровотеча найчастіше розвивається при туберкульозі легень, раку легень, бронхоектазіях, абсцесі легень.

Легеневу кровотечу необхідно відрізняти від шлунково-кишкової – при останній кров темного кольору з домішками крові, реакція кисла, а при легеневій – кров яскраво-червона, піниста, з міхурцями повітря, лужної реакції, супроводжується сильним кашлем.

Біль у грудях, пов’язаний з захворюваннями дихальної системи, зумовлений головним чином захворюваннями плеври, оскільки ураження легеневої тканини не викликає больових відчуттів. Біль зазвичай локалізується в грудній клітині, особливо в бокових її відділах (“біль у боці”). При ураженні діафрагмальної плеври біль локалізується в верхній частині живота. Характерною ознакою плевральних болей є їх посилення на вдосі, при глибокому диханні, при кашлі, чиханні, сміху. Найчастіше плевральний біль спостерігається при сухому плевриті через тертя плевральних листків один об другий.

Якщо плеврит випітний (ексудативний), то біль буде турбувати тільки на початку захворювання, оскільки при невеликій кількості випоту (ексудату) плевральні листки ще торкаються один з одним. Для зменшення болю пацієнти стараються дихати поверхнево, затримують кашльові поштовхи, лежать на боці ураження плеври (для зменшення екскурсії грудної клітки). Плевральний біль посилюється при нахилі тіла в здоровий бік.

Із захворювань легень больовими відчуттями супроводжуються ті, при яких в патологічний процес залучається плевра (крупозна пневмонія, інфаркт легень, туберкульох легень). Дуже сильний біль розвивається при ураженні плеври пухлинним процесом.

Крім основних скарг у пацієнтів з захворюваннями органів дихання можуть бути загальні скарги: головний біль, лихоманка, трясця, пітливість, слабкість, зниження апетиту тощо.

Анамнез хвороби

Анамнез захворювання при ураженні органів дихання суттєво допомагає діагностувати недугу. Так, несподіваний початок з трясцею та підйомом температури до високих цифр, біль в боці і кашель з іржавим мокротинням безсумнівно свідчать про розвиток крупозної пневмонії. Поступовий початок захворювання, періоди загострення (навесні та восени) і ремісії, прогресуюча задишка, кашель з мокротинням характерні для прогресуючого хронічного бронхіту.

Анамнез життя

Анамнез життя дозволяє виявити чинники ризику бронхо-легеневої патології: проживання в екологічно сприятливому районі з запиленістю та забрудненням атмосфери, професійні шкідливості, паління (в тому числі пасивне), вживання алкоголю, соціально-економічні фактори, контакт з хворими на туберкульоз, спадкова схильність, алергологічно обтяжений анамнез.