Доцільним і можливим є перенесення окремих видів лікувально-профілактичної допомоги зі стаціонарів до закладів первинної медико-санітарної допомоги. Цьому сприяє створення організаційних форм скорочення стаціонарозамінюючої медичної допомоги, до яких відносяться:

• денні стаціонари в поліклініках;

• домашні стаціонари;

• лікарняні стаціонари (відділення, палати)денного перебування.

Мережа денних стаціонарів тільки за чотири роки (1996-1999 рр.)збільшилась з 1362 до 2767, кількість ліжок у них зросла з 16898 до 36311, акількість пролікованих хворих досягла 1 млн, 47 тис. Крім того, в домашніх стаціонарах в 1999 році лікувалось 1 млн. 22 тис хворих.

В денний стаціонар направляють хворих, здатних до активного пересування, при відсутності протипоказань для лікування в позалікарняних умовах і потреби суворогопостільного режиму. В денних стаціонарах можна лікувати хворих у випадках:

• прийому деяких медикаментів, що потребує спостереження за станом пацієнта протягом певного часу;

• при внутрішньовенному крапельному введенні ліків;

• при підготовці хворого до складних діагностичних обстежень;

• при потребі в наданні невідкладної допомоги з приводу раптового погіршення стану під час перебування в поліклініці.

Організація денних стаціонарів в умовах впровадження економічного методу управління в.охороні здоров’я дозволяє інтенсифікувати діяльність поліклініки,повніше задовольнити потреби населення в стаціонарній допомозі.

Робота цього підрозділу спрямована на активне планове оздоровлення та лікування диспансерних хворих, які часто та тривало хворіють, на скорочення термінів тимчасової непрацездатності в працездатному віці, проведення в поліклінічних умовах деяких діагностичних досліджень, на розширення обсягу хірургічних втручань. Все це сприяє раціональному використанню ліжкового фонду.

З огляду на потужність поліклініки і стаціонару та профілізацію стаціонарного ліжкового фонду для лікування хворих створюють денні стаціонари 1-2 профілів чи багатопрофільні.

До складу денногостаціонару входять такі кабінети та палати:

• кабінет лікаря
• палати
• процедурний кабінет
• кабінет психологічного розвантаження та відпочинку хворих
• кімната для прийому їжі

Домашній стаціонар організовується для хворих із гострими та хронічними захворюваннями, які за станом здоров’я не потребують госпіталізації або якщо вона неможлива.

Відбір для лікування проводить завідувач відповідного відділення поліклініки за представленням лікуючого лікаря, який забезпечує систематичне спостереження та надання кваліфікованої медичної допомоги, проведення необхідних досліджень,консультацій і заносить всі дані в медичну карту амбулаторного хворого.

Така форма надання медичної допомоги, як домашні стаціонари, потребує подальшого удосконалення.Для їх повноцінного функціонування слід забезпечити хворому кваліфікований сестринський догляд, необхідні дослідження, належні методи та методики лікування, соціальну підтримку, корекцію харчування тощо.

В разі погіршення стану здоров’я пацієнтів при лікуванні в домашніх чи денних стаціонарах, їх терміново госпіталізують у стаціонарні відділення лікарні.

При лікуванні в денних і домашніх стаціонарах слід використовувати всі можливості лікувально-діагностичних підрозділів відповідного закладу.

Для своєчасного оздоровлення хворих, поліпшення якості медичної допомоги, забезпечення її доступності, підвищення економічної ефективності, а також з метою раціонального використання різних структур лікувально-профілактичних закладів в останні роки здійснюється переорієнтація і розширення обсягу надання кваліфікованої допомоги саме в поліклінічній ланці, а не в стаціонарі.

Прикладом може бути організація відділень (центрів) хірургії одного дня, дія яких регламентована наказом МОЗ України № 127 від 03.06.93 р. В наказі затверджені перелік, види, обсяглікувально-діагностичної допомоги і перераховані конкретні операції за профілями: загальна хірургія (хірургічна обробка ран, видалення доброякісних пухлин шкіри, сторонніх тіл тощо); офтальмологія (видалення папілом і атером, виправлення заворотів і виворотів повік) і таке інше.

Перелік операцій може змінюватися залежно від умов оснащення та кваліфікації лікарів.

Такі підрозділи вже працюють у Києві, Львові, Житомирі та інших містах.

Відділення (центри) хірургії одного дня, як нові форми організації медичної допомоги хворим хірургічного профілю, створюються при поліклініках чи лікарнях залежно від місцевих умов.

Відбираючи хворих для надання хірургічної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах, враховують їх супутню патологію, стан нервової системи, рівень житлово-побутових умов.

Після її надання слід забезпечити подальше медичне спостереження, навчити рідних у разі необхідності догляду за хворим у післяопераційний період.

При потребі хворих госпіталізують у післяопераційне відділення стаціонару.

В умовах медичного районування, притаманного великим містам, сучасні поліклініки надають багатопрофільну спеціалізовану медичну допомогу, обсяг якої залежить від їх потужності, розподілу спеціалізованих відділень і спеціалістів.

До спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної допомоги відноситься кардіологічна, вагомість якої визначається винятковим впливом хвороб системи кровообігу на формування показників здоров’я.

Рівень захворюваності на хвороби системи кровообігу в Україні високий, в структурі смертності вони посідають перше місце (більше 50 %).

Надання високоякісної кваліфікованої допомоги таким хворим забезпечують: науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії АМН України, Український науково-дослідний інститут кардіології ім. М.Д. Стражеско, кардіологічні центри, диспансери,спеціалізовані відділення, кабінети в поліклініках, бригади станцій швидкої медичної допомоги.

Первинною ланкою надання допомоги є кардіологічний кабінет поліклініки, в якому працюють лікар-кардіолог, що пройшов підготовку з функціональної діагностики, в т.ч. з електрокардіографії, та медична сестра, яка володіє методикою реєстрації ЕКГ.

Його функції, види таобсяг діяльності регламентуються спеціальними наказами МОЗ України.

Основними завданнями кабінету є:

• надання на поліклінічному етапі спеціалізованої діагностичної та лікувальної допомоги хворим із захворюваннями системи кровообігу;

• направлення їх у разі необхідності докардіологічних відділень, центрів;

• проведення організаційно-методичних заходів.

На консультацію долікаря-кардіолога хворих направляють завідувач поліклініки, дільничні терапевти (сімейні лікарі) та інші спеціалісти.

Практику самозапису хворих на консультацію до кардіолога слід вважати необгрунтованою та недоцільною.

До лікаря-кардіолога направляють хворих із невстановленим або сумнівним діагнозом для вирішення питань щодо госпіталізації, направлення на медико-соціальну експертну комісію,після виписки із стаціонару, після лікування з приводу інфаркту міокарда та інших гострих і підгострих форм ішемічної хвороби серця, резистентних до проведеного лікування тощо.

Після консультації,уточнення діагнозу та призначення необхідного лікування хворі повертаються до лікаря, який при потребі знову направляє їх до кардіолога для подальшого лікування і диспансерного нагляду.

Лікар кардіологічного кабінету разом із терапевтами дільниць (сімейними лікарями) відбирає хворих для лікування в спеціалізованих кардіологічних відділеннях стаціонарів.

Він також направляє деяких хворих на доліковування в місцеві санаторії (після гострого інфаркту міокарда, хірургічних втручань з приводу аневризми серця, аортокоронарного шунтування, з нестабільною стенокардією).

Після повернення зі стаціонару чи з реабілітаційного відділення санаторію кардіолог забезпечує їх подальше лікування та диспансерний нагляд.

Він координує та контролює діяльність ряду підрозділів поліклініки щодо виявлення та якісного обліку хворих із захворюваннями системи кровообігу, а також осіб з відповідними факторами ризику.

Слід зазначити, що в структурі захворюваності перше місце посідають хвороби органів дихання, а серед них ті, що мають хронічний перебіг, який впливає на погіршення стану здоров’я,знижує працездатність, збільшує навантаження на лікувально-профілактичні заклади, зумовлює нагальну потребу в удосконаленні медичної допомоги хворим пульмонологічного профілю.

До закладів з надання спеціалізованої пульмонологічної допомоги відносяться: державний пульмонологічний центр, пульмонологічні відділення обласних та міських лікарень, пульмонологічні кабінети міських і районних лікарень.

Пульмонологічний кабінет у поліклініці забезпечує спеціалізовану лікувально-діагностичну допомогу при неспецифічних захворюваннях легень (НЗЛ).

Згідно з тимчасовою робочою клінічною класифікацією до НЗЛ відносяться: гострі та хронічні бронхіти та пневмонії, бронхіальна астма, інфекційна деструкція легень (абсцесі гангрена), бронхоектатична хвороба та плеврити.

Лікар пульмонологічного кабінету надає консультативну та методичну допомогу з питань попередження, своєчасного виявлення, лікування та диспансерного спостереження хворих на НЗЛ.

Він також проводить консультації, здійснює диспансерне спостереження та лікування хворих працездатного віку при хронічному бронхіті, хронічній пневмонії, бронхіальній астмі інфекційно-алергічного генезу, бронхоектатичній хворобі, впроваджує в практику найновіші методи профілактики, діагностики, лікування та підвищує кваліфікацію лікарів і середнього медичного персоналу.

Разом з лікарями дільниць направляє хворих на госпіталізацію в пульмонологічні відділення в таких випадках:

• у разі необхідності проведення спеціальних досліджень з метою диференційної діагностики бронхолегеневих захворювань;

• при важкому перебігу пневмонії, бронхіальної астми;

• при хронічному обструктивному бронхіті з легеневою недостатністю у фазі загострення;

• при ексудативному плевриті неспецифічної етіології та інших захворюваннях.

У деяких випадках виникає потреба в направленні хворих до державного пульмонологічного центру при необхідності хірургічного лікування, при бронхолегеневих захворюваннях різної етіології (включаючи вроджену патологію) з важким перебігом, з гострими та хронічними абсцесами легень тощо.

З метою забезпечення достатньої за обсягом і рівнем медичної допомоги розроблені та впроваджені різні організаційні форми щодо інтегрування всіх видів медичної діяльності,ефективного розподілу, використання всіх засобів і коштів системи охорони здоров’я. Вирішенню цих проблем сприяють територіальні медичні об’єднання (ТМО) – комплекс лікувально-профілактичних установ і закладів,функціонально та організаційно пов’язаних між собою.

Під контролем лікаря медичну допомогу хворим може надавати цілитель, застосовуючи методи народної та нетрадиційної медицини.

Згідно з Положенням про організацію роботи цілителя, затвердженим наказом МОЗ України № 36 від 11лютого 1998 року, ним є особа, яка не маючи спеціальної медичної освіти,володіє певним обсягом професійних знань і вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини.

За Державним класифікатором професій (ДК 003-95, затвердженим наказом Держстандарту України № 257 від 27 липня 1995 року), ця професія віднесена до молодших спеціалістів у галузі медицини.

Цілитель має право здійснювати професійну діяльність за умови отримання ліцензії на медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини.

Він повинен узгоджувати свої дії щодо надання консультативної та лікувальної допомоги пацієнтам з лікарем-спеціалістом; вести облікову документацію (журнал обліку діагностично-лікувальних сеансів, процедур з записом в ній паспортних даних пацієнтів, діагностичних висновків, обсягу лікувальних процедур, спостережень за динамікою стану здоров’я та висновків щодо ефективності лікування).

В разі відсутності ефекту лікування чи виникнення ускладнень цілитель повинен забезпечити консультацію лікаря-спеціаліста чи направити пацієнта до лікувального закладу з метою надання кваліфікованої допомоги.

Лікар,який контролює медичну діяльність цілителя, зобов’язаний:

• визначати показання та протипоказання щодо призначення пацієнтам лікування методами народної та нетрадиційної медицини;

• організовувати комплексний лікувально-діагностичний процес;

• вести медичну документацію (медичні карти амбулаторного, стаціонарного хворого);

• проводити аналіз ефективності використання методів народної та нетрадиційної медицини;

• забезпечувати своєчасну кваліфіковану допомогу пацієнту при будь-якому погіршенні стану здоров’я.

Лікар,який контролює медичну діяльність цілителя, має право:

• припинити чи заборонити, при потребі,застосування методів народної та нетрадиційної медицини;

• вносити пропозиції щодо змін в організації роботи цілителя;

• виступати з пропозицією про анулювання або припинення дії ліцензії МОЗ України.

Цілителі лікар, що його контролює, несуть відповідальність за:

• дії, що призвели до шкідливих наслідків для здоров’я пацієнта;

• достовірність облікових і звітних даних;

• порушення чинного законодавства щодо надання медичної допомоги та порядку здійснення підприємницької діяльності.

В медичному забезпеченні населення важлива роль належить лікувально-допоміжним та діагностичним підрозділам: фізіотерапевтичному відділенню, ЛФК,клініко-діагностичній лабораторії, рентгенівському відділенню (кабінету),кабінету функціональної діагностики, ендоскопічному кабінету.

їх діяльність суттєво впливає на якість діагностики та лікування. Обсяг виконуваної ними роботи досить значний. У зв’язку з розвитком медичних технологій він постійно збільшується.

З метою покращання організації праці, збільшення об’єму досліджень, підвищення їх якості та впровадження нових методів у клініко-діагностичних лабораторіях використовують затверджені МОЗ СРСР та МОЗ України уніфіковані методи лабораторної діагностики з окремих розділів (загально-клінічні, гематологічні, біохімічні,імунологічні, мікробіологічні).

Їх впровадження дозволяє порівнювати результати досліджень різних лабораторій, зменшити їх повторення, упорядкувати забезпечення лабораторій готовими наборами реактивів,обладнанням і таке інше.

Для раціональної праці лікарів і лаборантів впроваджено розрахункові норми часу на виконання клініко-діагностичних аналізів.

Значне підвищення фізіотерапевтичної активності в комплексній терапії сприяє скороченню тривалості та матеріальних витрат на лікування хворих і зменшенню застосування медикаментозних препаратів.

Фізіотерапевтична допомога надається в спеціалізованих лікарнях та поліклініках і кабінетах (відділеннях) фізіотерапії лікувально-профілактичних закладів.

Лікар-фізіотерапевт,отримавши спеціальну підготовку, зобов’язаний проводити лікування,реабілітацію, профілактику диспансерній групі хворих.

Він веде амбулаторний прийом, здійснює контроль за правильним вибором методики лікування, проводить нагляд за виконанням середнім медичним персоналом призначень, вивчає доцільність фізіотерапевтичних процедур призначених лікуючими лікарями та аналізує їх помилки.

Під безпосереднім керівництвом лікаря фізіотерапевта, старшої медичної сестри відділення(кабінету) інші медсестри проводять фізіотерапевтичні процедури у відділенні та вдома за призначеннями лікуючих лікарів.

У лікувально-профілактичних закладах також функціонують кабінети рефлексо- та лазеротерапії.

Сучасні тенденції розвитку медичних технологій щодо ефективного використання матеріально-технічних і кадрових ресурсів, підвищення якості лікувально-діагностичного процесу зумовили реорганізацію та вдосконалення служби променевої діагностики та терапії.

Згідно з наказом МОЗ України № 340 від 28.11.97 р. створені та функціонують медичні діагностичні центри. В багатьох лікарнях і поліклініках організовані нові підрозділи, де крім традиційних рентгенологічних, широко застосовуються ультразвукові,рентгеноендоскопічні та рентгенохірургічні методи, рентгенівська,комп’ютерна, магнітно-резонансна томографія та клінічна термографія, інші методи променевої діагностики.

З огляду на незадовільні екологічні умови в Україні особливої актуальності набули заходи радіаційного контролю та упорядкування рентгенологічних досліджень із заміною їх на неіонізуючі методики променевої діагностики (ультразвукові,магнітно-резонансної томографії та клінічної термографії тощо).