Смертність

Одним з найважливіших демографічних показників громадського здоров’я є смертність, яка характеризує здоров’я населення з точки зору поширення найбільш важкої патології.

В дореволюційні часи мала місце церковна реєстрація випадків смерті, як правило, зі слів родичів або знайомих померлого. Тільки в деяких містах причина смерті зазначалась у лікарських свідоцтвах.

В СРСР обов’язкова лікарська реєстрація причин смерті була започаткована з 1925 року.

Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів громадянського стану (РАГС) за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення трупа чи за місцем поховання.

Засвідчення смерті проводиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій та інших осіб або за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть.

Заява про реєстрацію повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання довідки лікувального закладу або висновку судово-медичної експертизи чи прокурора – не пізніше п’яти.

Підставою для реєстрації є видані лікувальним закладом “Лікарське свідоцтво про смерть” (форма № 106/0-95) або “Фельдшерська довідка про смерть” (форма № 106-1/0-95), рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення громадянина померлим, а також повідомлення з місць позбавлення волі.

Всі заклади охорони здоров’я, які видають “Лікарське свідоцтво про смерть” або”Фельдшерську довідку про смерть” ведуть журнал обліку померлих (ф. №151/0). Облік проводиться паралельно з видачею вищевказаних документів, які засвідчують смерть, тільки у випадках, коли останнім місцем проживання померлого був даний район (місто).

Щомісяця в ці журнали вноситься інформація з органів РАГСу про померлих, на які видано”Лікарське свідоцтво про смерть” або “Фельдшерська довідка про смерть” у закладах охорони здоров’я”за межами даного району (міста) чи у відомчих лікувально-профілактичних закладах.

Для померлих осіб,які за життя були віднесені до категорії постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, слід зробити відмітку про це на підставі відповідного посвідчення.

Журнали обліку померлих у цілому по району чи місту на початку нового за звітним року передаються в обласні центри медичної статистики для автоматизованої обробки та аналізу смертності. Бази обласних даних померлих передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для створення аналогічної державної бази.

Реєстрація народження мертвої дитини повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з моменту пологів.

У випадках смерті дитини в період 0-6 діб заповнюється “Медичне свідоцтво пронародження” дитини – форма № 103/0-95 і “Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть” – форма № 106-2/0-95. Останній документ заповнюється також у випадках народження мертвої дитини.

Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України, які заповнюють “Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть”, ведуть журнал обліку перинатальної смертності (ф. № 153/0). Запис у журналі робиться паралельно з заповненням вищевказаного свідоцтва.

Щомісячно проводиться корекція числа випадків перинатальної смерті за записом у журналі ф. № 153/0 з числом випадків, зареєстрованих в органах РАГСу.

Відповідальність за повідомлення в органи реєстрації актів громадянського стану про народження мертвої дитини, про народження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається:

• на головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров’я, де знаходилася мати під час пологів, де помер новонароджений;

• на заклад, лікарі якого надавали медичну допомогу при пологах вдома;

• на керівника судово-медичної експертизи – у випадку встановлення факту смерті дитини поза лікарняним закладом ( на вулиці, вдома та ін.).

Відділи РАГСу, в свою чергу, передають інформацію про чисельність померлих на даній території у відповідні органи статистики, які здійснюють розрахунок загальних і спеціальних показників смертності.

Загальний показник смертності характеризує частоту випадків смерті за рік на 1000 населення, що проживає на конкретній території. 

Його розраховують так:

Число померлих за рік• 1000

Середньорічна чисельність населення

Спеціальні показники смертності – це смертність за статтю (у чоловіків і жінок), за віком (в окремих вікових групах) і за причинами (від окремих класів, груп і нозологічних форм захворювань).

Як свідчать дані таблиці 1, за період з 1955 по 1965 рр. В Україні показники загальної смертності становили 7,5-7,6 %о і були найнижчими за весь повоєнний час.

Починаючи з 1965 по 1995 рік показник загальної смертності мав невпинну тенденцію до зростання, а з 1995 року почав поступово, хоч і дуже повільно, знижуватись.

У 1999 році порівняно з 1996-м загальний показник смертності зменшився з 15,4 %о до 14,8 %.

Найбільш високі рівні загальної смертності мають місце в Північно-східному регіоні, далі – в Центральному та Південно-східному регіонах України.

По областях найвищі рівні смертності в останні роки реєструються в Чернігівській, Сумській, найнижчі – в Закарпатській області та в м. Києві.

Смертність серед сільського населення в 1,5 раза виша, ніж серед міського. В 1999 році вонастановила відповідно 18,7 %о і 13 %о, в той час як стандартизовані за вікомпоказники як для сільського, так і для міського населення були однакові. Ці дані свідчать про те, що різниця в смертності сільського та міського населення в значній мірі обумовлена різницею у віковій структурі населення (серед сільського населення більше осіб старшого віку).

В Европі середній показник смертності – 10,5 %о (1995 рік). Найнижчий рівень у Нідерландах – 8,6%о.

Серед деяких зарубіжних країн смертність становить (1995 р.): в Китаї -7%о, США – 9%о, країнах африканського континенту – 14%о.

До так званих “демографічно еталонних” країн, у тому числі й за показниками загальної смертності, належать Японія (найнижчий рівень смертності в світі протягом багатьох років – близько 5 %о), країни північної Європи та країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург).

В Україні показники загальної смертності як чоловіків, так і жінок вищі, ніж у зазначених “демографічно еталонних” країнах.

Смертність населення в статево-віковому розрізі має досить стабільні особливості, а саме смертність чоловіків у всіх вікових групах вища за смертність жінок. Ця особливість проявляється в усьому світі, але міра переважання чоловічої смертності над жіночою в різних країнах різна.

Різниця особливо проявляється в працездатному віці. Якщо у 15-19-річних чоловіків смертність перевищує жіночу в 1,5 рази, то в 40-49 років це перевищення вже становить 3,5рази.

Структура загальної смертності серед населення України, зогляду на окремі причини, із року в рік досить стабільна. Перше місце займають хвороби системи кровообігу (60,5 %), на другому місці – злоякісні новоутворення (13,5 %), на третьому – нещасні випадки, отруєння та травми (9,7), на четвертому — хвороби органів дихання (6,9). Разом вони становлять від 85 до 95 % усіх випадків смерті.

В економічнорозвинутих країнах, як і в нових незалежних державах, що утворились на території колишнього СРСР, питома вага померлих від серцево-судинних захворювань становить близько 50 %.

Підвищення рівнів смертності в Україні за останні роки відбулося, в основному, за рахунок серцево-судинних хвороб, нещасних випадків, отруєнь і травм, а також за рахунок інфекційних і паразитарних хвороб. 

У структурі смертності дитячого населення (0-14 років) перші місця посідають нещасні випадки, травми та отруєння (22,5 %о у 1997 р.). Серед цих причин більшу частину становлять випадки загибелі дітей в автокатастрофах. На другому місці в структурі загальної смертності дітей – вроджені аномалії (15,7 %). Хвороби нервової системи та органів дихання посідають третє та четверте місця (по 7,8 %).

Структура причин смертності за статтю дещо відрізняється. Перше місце як у чоловіків, такі у жінок посідають хвороби системи кровообігу. Серед чоловіків друге місце займають нещасні випадки, отруєння та травми, а третє – злоякісні новоутворення. В жінок на другому місці – злоякісні новоутворення, а третє займають нещасні випадки, отруєння та травми.

Підвищення смертності в Україні за останні роки пов’язане не тільки з постарінням. Воно відбулося також у значній мірі за рахунок населення працездатного віку.

Структура та рівні смертності населення в працездатному віці мають свої особливості. Перші два рангових місця займають хвороби системи кровообігу та нещасні випадки, отруєння та травми.

У динаміці рівень смертності населення працездатного віку за останнє десятиріччя підвищився в основному за рахунок нещасних випадків, отруєнь і травм, хвороб системи кровообігу і найбільше за рахунок інфекційних і паразитарних хвороб – в першу чергу, туберкульозу, дифтерії, СНІДу.

Більш різке зростання рівня смертності в працездатному віці спостерігається серед чоловіків, у яких перші два місця в структурі смертності посідають хвороби системи кровообігу та нещасні випадки, отруєння та травми. Взагалі, рівні смертності чоловіків працездатного віку від хвороб системи кровообігу перевищують показники жінок в 3-4 рази, а від нещасних випадків, отруєнь і травм – у 5-6разів.

На основі рівнів смертності в статево-вікових групах розраховується ще один статистичний показник, який розкриває причини формування смертності в різних вікових групах.Це показник дожиття до запропонованих ВООЗ вікових рубежів: до 1 року,до 15 років, до 45 років, до 65 років,

В Україні показники дожиття до основних життєвих рубежів мають суттєву статеву різницю, яка збільшується з віком. Так, до 45 років доживає 93,8 % жінок і лише 83,1 %чоловіків, до 65 років відповідно 77 % і 46,7 %.

За останні роки в міжнародній практиці використовується ще один інтеграційний показник, що пов’язує смертність від окремих причин з потенційною втратою років життя. Показник потенційно втрачених років життяза період 0-65 років серед чоловіків майжев 3 рази вищий, ніж у жінок, які помирають у значно старшому віці.

Смертність чоловіківв Україні можна визначати як надсмертність. Порівняно з розвинутими країнами зарубіжжя вона призводить до скорочення їх життя на 10-15 років.

Материнська смертність

Материнська смертність- це статистичне поняття, пов’язане зі смертю жінки під час вагітності чи протягом 42 діб після її закінчення, незалежно від тривалості та локалізації вагітності, від будь-якої причини, пов’язаної з вагітністю чи обтяженою нею, чи з її веденням, але не від нещасного випадку чи інших випадкових причин.

Пізня материнська смертність пов’язана зі смертю жінки від прямих або непрямих акушерських причин, пізніше ніж через 42 доби, але раніше одного року після закінчення вагітності.

Смерть, що пов’язаназ вагітністю, – це смерть жінки під час вагітності чи в межах 42 діб після її закінчення, незалежно від причини смерті.

Випадки материнськоїсмертності поділяють на 2 групи:

1. Безпосередньо пов’язані з акушерськими причинами – це випадки, які є результатом акушерських ускладнень стану вагітної, а також втручань, недогляду, помилок у лікуванні.

2. Опосередковано пов’язані з акушерськими причинами – випадки, які є наслідком якоїсь хвороби, яка була в жінки раніше чи розвинулась під час вагітності та яка не була викликана безпосередньо акушерськими причинами, але була ускладнена фізіологічним впливом вагітності.

Смертність немовлят

Смертність немовлят – один із вікових показників смертності. Він характеризує частоту смерті дітей на 1-му році життя.

Смертність немовлят виділяють із проблеми смертності внаслідок її соціального значення.

Цей показник ВООЗ поряд із іншими, такими як частка внутрішнього валового продукту (ВВП) урозрахунку на душу населення, загальні витрати на охорону здоров’я від ВВП тощо, використовується для оцінки соціально-економічного благополуччя країни.

В Україні рівень смертності немовлят визначається за методикою, рекомендованою ВООЗ. Ця методика передбачає розрахунок рівня смертності окремо для дітей, що померли увіці до 1 року з покоління поточного та попереднього років, відносно довідповідного числа дітей, що народилися живими в попередньому та поточному роках.

Формула розрахунку рівня смертності немовлят за рекомендаціями ВООЗ така:

+

З метою постійного поточного контролю за рівнем смертності немовлят і аналізу сезонних коливань розраховують показники смертності немовлят за календарний місяць. Оскільки серед померлих дітей у поточному місяці можуть померти діти з числа народжених живими за поточний місяць і 12 попередніх місяців, то при розрахунку щомісячного показника береться середньомісячне число народжених живими за 13 місяців.

Окремо виділяють смертність у неонатальний, ранній неонатальний та постнеонатальний періоди життя дитини.

Неонатальний період починається з народження дитини та закінчується через 28 повних днів після народження.

Нeонатальна смертність – смертність серед народжених живими протягом перших 28 повних днів життя – визначається за формулою: 

Число дітей, що померли протягом перших 28 повних днів життя ■ 1000

Число народжених живими в поточному році 

Ранній неонатальний період охоплює перші сім днів або168 годин життя. Смертність у ранньому неонатальному періоді визначається так: 

Число померлих протягом 7 днів (168 годин життя) • 1000

Числонароджених живими в поточному році 

Серед дітей, що помирають на першому місяці життя, 2/3 (60-70 %) складають випадки смерті в ранньому неонатальному періоді, тобто в перші 7 днів життя.

В свою чергу, питома вага неонатальної смертності в загальній смертності немовлят у більшості країн становить 50-60 %, а в деяких досягає 70 %.

Період життя дитини після перших повних 28 днів називають постнео-натальним (29 днів-12місяців). 

Смертність у цьому періоді визначають за формулою: 

Число дітей, щопомерли у віці 29 днів-12 місяців ■ 1000 

Число дітей, що народилися живими в поточному році – Число дітей, що померли на першому місяці життя 

Рівні та тенденції смертності немовлят у значній мірі визначаються перинатальною смертністю- це смертність дітей в перинатальному періоді.

Перинатальний періодскладається з:

1. антенатального – з 28 тижня вагітності до початку пологів;

2. інтранатального – період пологів;

3. постнатального – 7 повних днів життя новонародженого чи 168 годин після народження.

Рівень перинатальної смертності визначається за формулою: 

Число дітей,що народилися мертвими +Число дітей, що померли протягом перших семи днів * 1000

Число дітей, що народилися живими та мертвими 

Таким чином, перші сім днів життя враховуються для розрахунку показників смертності немовлят і перинатальної смертності.

У структурі смертності немовлят перше місце посідають стани, що виникли в перинатальному періоді; на другому – вроджені вади розвитку, на третьому -хвороби органів дихання, на четвертому – нещасні випадки, отруєння, травми

Ризик смерті для немовлят найбільший у неонатальному періоді, при цьому він піддається найважче контролю та зниженню, оскільки пов’язаний з важкокерованими на сьогодні ендогенними чинниками.

Якщо смертність немовлят на першому місяці життя в переважній більшості випадків спричиняється станами, що виникають у перинатальному періоді (приблизно 2/3) і вродженими аномаліями (більш ніж на 1/4), то за межами першого місяця серйозною загрозою життю немовлят є, перш за все, захворювання органів дихання (20 % всіх випадків смерті в постнеонатальному періоді), інфекційні та паразитарні хвороби (майже 15 %), травми в результаті нещасних випадків (майже 10 %).

Велике практичне значення для оцінки регіональних особливостей смертності немовлят має визначення співвідношення між неонатальною та постнеонатальною смертністю у відсотках. Для цього досить визначити питому вагу неонатальної смертності в загальній смертності немовлят.

Цей показник, у свою чергу, дає можливість визначити так званий тип смертності немовлят.

Розрізняють три типи смертності немовлят:

тип А – на першому місяці життя помирає 50 % і більше від загального числа дітей, померлих на 1-му році;

тип В – на 1 місяці помирає від 30 до 49 % загального числа померлих на 1-му році;

тип С – менше 30 % дітей помирає на першому місяці життя, решта- в постнеонатальному періоді.

Якщо розглядати два крайніх типи А та С, то при типі А більша частина дітей помирає на першому місяці життя від станів, що виникли в перинатальному періоді. Ці діти часто знаходяться в дуже важкому незворотному стані. В той же час при типі С переважна частина дітей помирає в постнеонатальному періоді. Провідними причинами їх смерті є хвороби органів дихання, травми та інфекційні захворювання, які необхідно попереджувати та можна лікувати.

Ось чому більш сприятливим у порівнянні крайніх типів смертності є тип А. ніж С. Наявність типу смертності С при навіть незначних рівнях смертності немовлят свідчить про недоліки в організації лікувально-профілактичної допомоги дітям першого року життя.

В Україні (1999 р.)на неонатальний період припадає 53,0 % випадків смерті немовлят (у містах- 62,9 %, у селах – 38,5 %).

За світовими оцінками питома вага неонатальної смертності на рівні 70-80 % вважається ознакою високого ступеня соціального контролю смертністю немовлят. Нині такі показники зафіксовані в тих розвинутих країнсвіту, що мають найнижчі рівні смертності немовлят.

Рівень смертності немовлят з 1950 по 1999 рр. скоротився майже .

За період з 1990 по1999 рр. відмічається позитивна динаміка як серед сільського населення, так і серед міського населення 

Найнижчою за повоєнні роки смертність немовлят була в 1990. 1999 рр. – 12,8 %о.

Смертність хлопчиків першого року життя на 30 % виша, ніж дівчат цього ж віку.

Для смертності дітей віком до одного року характерна значна територіальна диференціація показників. Найвищі показники смертності немовлят у 1999 р. зафіксовані в місті Севастополі, Львівській, Донецькій, Івано-Франківській, Харківській областях, а відносно низькі – в Волинській та Вінницькій областях. Найбільш високі показники реєструються в Південно-Східному та Південному регіонах, анайменші – в Центральному.

Хоча рівні смертності немовлят в Україні в 90-х роках стали значно нижчими, ніж у минулому, однак за сучасними європейськими стандартами вони є занадто високі. В 1999 році загальний показник смертності немовлят в Україні (12,8 %о) майже вдвічі перевищував аналогічний в Західній Європі (6,5 %о).

Основні групи чинників, що впливають на формування рівнясмертності: 

1. вік і стать
2. спосіб життя
3. характер вигодовування 
4. аборти в анамнезі
5. здоров’я батьків
6. якість надання медичної допомоги
7. стан довкілля

   Показники смертності немовлят у значній мірі обумовлені рівнем соціально-економічного розвитку. В економічно розвинутих країнах вони становлять 8-10 %о. У країнах, що розвиваються, смертність немовлят набагато вища: в африканському регіоні вона коливається в межах 76-130 на 1000 народжених, в Індії та Непалі – 100-110 з 1000 народжених дітей не доживає до одного року.

    

   За останні роки в структурі причин смертності немовлят відбулись позитивні зміни: зниження смертності від хвороб органів дихання, інфекційних і паразитарних захворювань.

   Зростання смертності дітей першого року життя в Україні відбувається в першу чергу від вроджених вад, хвороб ендокринної та нервової систем.

   Відчутне збільшення смертності немовлят від вроджених аномалій та хвороб ендокринної системи можна розглядати як один з наслідків погіршення стану довкілля, в тому числі впливу Чорнобильської катастрофи: з 1986 по 1997 роки число народжених з вродженими аномаліями в Україні (в розрахунку на 1000 живонароджених) збільшилось майже в1,7 раза.

   Таким чином, смертність дітей віком до одного року є одним із найчутливіших індикаторів рівня соціально-економічного розвитку суспільства, що акумулює в собі рівень освіти та культури, стан навколишнього середовища, ефективність профілактичних заходів, рівень доступності та якості медичної допомоги, розподіл соціальних іматеріальних благ у суспільстві.

   Середня очікувана тривалість життя

   Серед демографічних показників є ще один, який використовується для інтегральної оцінки стану здоров’я населення – середня очікувана тривалість життя – це середнє число років, що належить прожити поколінню, яке народилося (ровесникам певно говіку) при умові, якщо протягом наступного життя показники смертності будуть такими ж, як і в роки, для яких робились розрахунки.

   На показник середньої очікуваної тривалості життя особливо впливає збільшення смертності серед дітей,молоді та осіб працездатного віку. Тому він має більше практичне значення, ніж загальний рівень смертності, на який значно впливає висока частота та питома вага смертності населення непрацездатного віку.

   Аналіз показника середньої очікуваної тривалості життя з 1990 по 1998 рр. свідчить, що він скоротився для обох статей загалом і окремо для кожної з них.

   У 1997 р. середня очікувана тривалість життя становила в Україні 67,8 років, у тому числі 62,4 років для чоловіків і 73,3 років для жінок, тобто різниця становить 11 років, тодіяк на початку 90-х років вона не досягала 10 років. У 1998 р. середня очікувана тривалість життя чоловіків становила 63,3 роки, а у жінок – 74 роки.

   Найвищі показники очікуваної тривалості життя у жінок мають місце, в основному, в Західному регіоні: у Львівській, Тернопільській областях і в м. Києві,найнижчий – у жінок Одеської області

   Серед чоловіків найвищі показники очікуваної тривалості життя відмічаються в Львівській області та вм. Києві. Найнижчі для чоловіків ці показники були в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях.

   У Європі середня очікувана тривалість життя серед жінок становить у середньому 76,9 років: у Швеції – 81,8 років, Греції – 80,5років, Фінляндії -80,5 років, Англії – 79,5 років (1995 рік). Серед чоловіків цей показник у Європі дорівнює 68,4 років: у Швеції – 76,3 років, Греції -75,2 років.

   Як відомо, найбільший вплив на показники середньої очікуваної тривалості життя спричиняє смертність від хвороб системи кровообігу, новоутворень і зовнішніх причин (нещасні випадки,отруєння, травми).

   Так, рівень смертності від хвороб системи кровообігу в Україні майже в два рази вищий, ніжу середньому по Європі, а смертність внаслідок зовнішніх причин – у 3,6 раза.

   На сьогодні Україна за тривалістю життя на 10 років відстала від Західної Європи. У чоловіків ця різниця становить 13 років, серед жінок – 9 років. І це тим більше прикро, бо всередині 60-х років Україна зрівнялась із Західною Європою, США та Японією за цими показниками середньої тривалості життя.

   Нині рейтинг України серед країн за середньою тривалістю життя дуже низький (102 місце у жінок і 126у чоловіків).

   Комплекс демографічних показників – рівень і структура загальної смертності та смертності немовлят, середня очікувана тривалість життя, питома вага осіб старше 60 років, тип вікової структури населення, переважання в структурі смертності тих або інших класів захворювань, поширеність хронічних неепідемічних хвороб – дозволяє визначити в тій чи іншій країні тип патології населення. Розрізнюють країни з неепідемічним, епідемічним іпроміжними типами патології .

   Демографічну ситуацію в Україні протягом останнього десятиліття характеризують як незадовільну.

   Про різке погіршення демографічної ситуації в Україні свідчать такі дані: за період з 1987 по 1998рр. народжуваність скоротилась у 1,7 раза, а за 6 років з 1991 по 1998 рр.померло на 1,9 млн. чоловік більше, ніж народилось. Україна серед інших країн має відносно високі рівні загальної смертності та смертності немовлят.

   Серед причин, що обумовлюють погіршення демографічної ситуації в Україні в 90-х роках, учені відзначають:

   • економічну дестабілізацію;

   • зниження життєвого рівня переважноїбільшості населення;

   • деградацію соціальної сфери;

   • катастрофічне погіршення стану довкілля;

   • загострення криміногенної ситуації.

Слід зазначити, що впливна демографічну ситуацію – в напрямку підвищення народжуваності та зниження смертності населення і особливо смертності немовлят, а також підвищення тривалості життя – є важливою складовою частиною соціальної політики нашої держави.

У доповіді-звіті за результатами роботи над проектом “Українська ініціатива з охорони здоров’я”, виконаним фахівцями Міністерства охорони здоров’я в співпраці з Державним комітетом статистики та Національною академією наук в 1996-1997 рр.,за участю Кабінету Міністрів України та за сприяння ЮНІСЕФ, Світового банку, Всесвітньої організації охорони здоров’я пропонуються такі рекомендації щодо поліпшення демографічної ситуації:

1. Забезпечення більшої прив’язки до вирішення демографічних проблем усіх напрямків соціально-економічної політики, в першу чергу в галузі заробітної плати, приватизації, житлової та податкової політики.

2. Посилення соціального захисту материнства та дитинства із запровадженням відповідної допомоги на рівні не нижче вартісної межі малозабезпеченості.

3. Сприяння жінкам у вирішенні проблем працевлаштування для успішного поєднання їх професійної діяльності з материнством.

4. Вжиття заходів, спрямованих на покращання умов утримання та виховання дітей у навчально-виховних закладах. .

5. Створення нової моделі дошкільного дитячого закладу в кількох регіонах України (Київ, Харків,Одеса, Чернівці).

6. Створення системи моніторингу безпритульних дітей.