Методи обстеження пацієнта при захворюванні ШКТ - Терапія - Медичні дисципліни - Медицина - Medbrat - медичний портал, анатомія
Веб-портал
для студентів - медиків
Анатомія Оперативна хірургія

Категорії розділу

Терапія [26]
Педіатрія [0]
Хірургія [1]
Оперативна хірургія [29]

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 75

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1
АДМІН

Медицина

Головна » Файли » Медичні дисципліни » Терапія [ Додати матеріал ]

Методи обстеження пацієнта при захворюванні ШКТ
18.06.2011, 13:22
Усі існуючі методи дослідження секреторної функції шлунка поділяються на зондові та беззондові. 
Дослідження за допомогою зонда являється основним методом клініко-лабораторного вивчення шлункової секреції.

Найбільш інформативним є фракційний метод отримання шлункового соку із застосуванням субмаксимальних та максимальних подразників.

Внутрішньошлункова рН-метрія двоканальним зондом дозволяє вивчити первинну пристінкову концентрацію іонів водню, встановити ступінь компенсації антральним відділом гіперацидного стану, виявити істинну ахлоргідрію.

Показник темпу секреції іонів водню при оцінці секреторної функції шлунка дає обмежену інформацію і не може замінити фракційного методу дослідження.

При протипоказаннях до зондового дослідження секреторної функції шлунка застосовуються беззондові методи, однак вони менш інформативні, ніж фракційне зондування, та мають лише орієнтовне значення.

Таким чином, стан секреторної функції шлунка слід оцінювати за даними фракційного дослідження. Зондовий метод дозволяє також встановити активність пепсину шлункового соку, вміст у ньому гастромукопротеїду та інших речовин, а також здійснити мікроскопічний аналіз щільного осаду.

ЗОНДОВІ МЕТОДИ.

Одномоментне дослідження секреції шлунка. За допомогою товстого аспіраційного зонду одномоментно витягують шлунковий вміст, що являє собою суміш шлункового соку та хлібного пробного сніданку, в результаті чого часто отримують недостовірні дані про кількість та якість секреції. В цьому заключається суттєвий недолік даного методу. Однак повністю відмовлятися від нього неможна, так як у тих випадках, коли використання більш сучасних методів неможливе, даний спосіб дає лікарю хоч і орієнтовні, проте доволі цінні відомості про секреторну та моторно-евакуаторну діяльність шлунку.

Фракційне дослідження секреції шлунка. Серед існуючих різноманітних способів проведення фракційного дослідження шлункового вмісту уваги заслуговують методи отримання чистого шлункового соку. Таке зондування дає можливість отримати у чистому вигляді «послідовний» шлунковий сік. Обов’язковим являється дослідження у різних фазах шлункової секреції: натще, під час першої фази складно рефлекторної секреції (базальна секреція, обумовлена механічним подразненням зондом) та під час другої, нервово-хімічної, фази секреції (послідовна або стимульована секреція після застосування подразників).

Характеристика подразників залоз шлунка. Подразники, які застосовуються у клініко-лабораторній практиці, по силі впливу поділяють на три групи: слабкі (ентеральні), субмаксимальні та максимальні (парентеральні).

До подразників першої групи відноситься пробний сніданок. Існують різні види пробного сніданку. Найбільш вираженим сокогінним ефектом володіють капустяний відвар та м’ясний бульйон.

До другої та третьої груп подразників залоз шлунка (в залежності від дози) відносять гістамін – ведучий природний стимулятор секреції соляної кислоти.

Таким чином, по кількості виділеної соляної кислоти можна визначити число активних парієтальних клітин. Гістамін стимулює виділення не лише соляної кислоти, але й пепсиногену, збільшує кровонаповнення слизової оболонки шлунка, підвищує проникливість стінок судин. Крім того, гістамін взаємодіє з Н1-рецепторами клітин різник тканин та органів, викликаючи розширення капілярів, зниження артеріального тиску, тахікардію, головокружіння, спазм непосмугованих м’язів, в тому числі і м’язів бронхів. Тому при застосуванні максимальних доз гістаміну необхідно обов’язково проводити антигістамінову профілактику (дом’язове введення 2 мл 2% розчину супрастину чи інших антигістамінних препаратів).

Протипоказами до застосування максимальних доз гістаміну є виражений атеросклероз, інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, артеріальна гіпертензія, шлункова кровотеча (до 2-х тижнів), вагітність, алергічні захворювання.

Метод фракційного дослідження секреції шлунка. Дослідження доцільно проводити в спеціальному кабінеті в спокійній обстановці. Хворому в положенні сидячи вводять натще тонкий шлунковий зонд, пропонуючи спокійно ковтати та глибоко дихати. При підвищенні блювотного рефлексу зонд вводять після попередньої анестезії кореня язика та зіву. Важливо, щоб час від початку введення зонду до витягування порції натще не перевищував 5 хвилин (час латентного періоду збудження залоз шлунка). Для повного витягнення шлункового соку кінець зонда повинен знаходитись на відстані приблизно 55 – 65 см від краю зубів.

При фракційному дослідженні секреторної функції шлунка шлунковий сік отримують натще, під час першої (базальної) та другої (стимульованої) фаз секреції.

Секреція натще. Для отримання порції шлункового соку натще не пізніше, ніж через 5 хвилин від моменту заковтування зонду відсмоктують весь вміст шлунка. Вивчення кількості і складу цієї порції дозволяє говорити про функціональний стан залоз шлунка в міжтравний період. Ця порція піддається мікроскопічному аналізу для виявлення елементів застою та епітелію слизової оболонки шлунка.

Базальна секреція. Для визначення базальної секреції після одержання порції натще безперервно відсмоктують шприцом шлунковий сік на протязі 1 години (збирають чотири 15-хвилинні порції).

Стимульована секреція. Застосовується простий гістамінових тест та максимальна стимуляція гістаміном. На 45-й хвилині зондування пацієнтам дом’язово вводять один з антигістамінних препаратів (1 мл 1 % розчину димедролу чи 2 мл 2 % розчину супрастину). Після базальної секреції вводять підшкірно гістаміну гідрохлорид (0,008 мг/кг). Секреторна дія гістаміну починає проявлятися вже після 7 – 10 хв, досягаючи максимуму через 20 – 30 хв і триває 1 – 1,5 год. Шлунковий сік продовжують забирати на протязі 1 год.

Порівняння базальної та стимульованої кислотності дозволяє визначити механізм розвитку порушення шлункової секреції.

ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ.

Запах вмісту шлунка в нормі дещо кислуватий. При зниженні рівня соляної кислоти чи її відсутності та виникнення продуктів бродіння вміст шлунка набуває запаху органічних кислот. Гнилісний запах свідчить про наявність розпаду білка, пухлини.

Колір нормального вмісту шлунка злегка сіруватий. При дуоденогастральному рефлюксі, ахілії чи пониженні кислотності колір жовтий, а при підвищеній кислотності – зелений. У випадках внутрішлункової кровотечі та відсутності вільної соляної кислоти вміст шлунка червоного кольору.

Слиз присутня в нормальному вмісті шлунка в помірній кількості. Збільшення кількості слизу спостерігається при захворюваннях шлунка з пониженою кислотністю, ахілією чи гіпертрофією слизової оболонки.

Об’єм вмісту шлунка виміряють в кожній порції. Кількість шлункового соку у здорових людей натще коливається від 0 до 50 мл. Базальний об’єм складає 50 – 100 мл, а стимульований – від 50 до 110 мл.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ 12-ПАЛОЇ КИШКИ.

Методика дуоденального зондування.


В дорослих людей дуоденальне зондування проводиться резиновим дуоденальним зондом з металічною оливкою. Зондування протипоказане при звуженні стравоходу та варикозному розширені вен стравоходу, пухлинах та виразках шлунка та 12-палої кишки, аневризмі аорти, декомпенсації діяльності серця та інших важких станах.

Хворому натще в положенні сидячи при невеликому нахилі голови вперед вводять зонд. При цьому оливку кладуть на корінь язика і пропонують спокійно глибоко дихати з закритим ротом, а на висоті видиху робити енергійні ковтальні рухи. Олива проходить в стравохід. В подальшому хворому пропонують після кожного глибокого вдиху через ніс спокійно робити ковтальні рухи та заковтувати зонд.

Після введення зонда до помітки 45 – 50 см хворого вкладають на правий бік на м’який валик, а на область печінки кладуть теплу грілку, подушку під голову не підкладають. В такому положенні хворий повільно проковтує зонд до помітки 65 – 70 см. В цей час зонд попадає в 12-палу кишку. Цей процес продовжується від 30 до 60 хвилин. Вільний кінець зонда опускають в одну з пробірок штатива.

Поки олива знаходиться в шлунку, витікає мутний безколірний вміст кислої реакції. При попаданні оливи в 12-палу кишку з’являється жовтувата прозора рідина з рН вище 7,0.

Для уточнення місця знаходження оливи проводять пробу з введенням через зонд повітря.

Дуоденальний вміст, що вільно витікає через зонд, збирають в ряд пробірок. Він являє собою жовч з домішками секрету слизової оболонки 12-палої кишки та підшлункової залози.

При дуоденальному зондуванні класичним методом отримують три порції жовчі.

Порція А – дуоденальний вміст, в який попадає жовч з загального жовчного протоку, тобто суміш жовчі, панкреатичного соку та секрету слизової оболонки 12-палої кишки. Це прозора солом’яно-жовта рідина, а при застоях жовчі більш темного кольору лужної реакції. Цей вміст піддається мікроскопічному аналізу, так як він може вказувати на патологію 12-палої кишки.

Порція В – дуоденальний вміст, в який входить міхурова жовч. Її отримують шляхом введення через зонд 30 – 50 мл теплого 33 % розчину магнію сульфату, щоб викликати скорочення жовчного міхура. Одразу ж після введення магнезії зонд зав’язують і через 5 – 8 хвилин знов відсмоктують дуоденальний вміст. При позитивному рефлексі в результаті скорочення жовчного міхура на протязі 25 – 35 хвилин отримують міхурову жовч, яка в нормі повинна бути коричневого чи темно-жовтого кольору, прозора, лужної реакції, в’язка. При застійних явищах жовч набуває темно-коричневого чи зеленувато-коричневого кольору.

Порція С – печінкова жовч золотисто-жовтого кольору, прозора. Після отримання двох-трьох пробірок цієї жовчі зондування закінчують. Попередньо вводять через зонд воду чи теплий розчин глюкози, щоб уникнути відчуття гіркоти у роті, і повільно виймають зонд.

Отриману жовч образу ж досліджують, так як вже через 30 хвилин її склад може змінитися.

РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ дає можливість вивчити форму, величину, положення, рухомість шлунка, локалізацію виразки, пухлини, рельєф слизової оболонки шлунка, ураження чи відсутність складок, симптом «ніші» при виразковій хворобі, «дефект наповнення» при пухлинах. При підготовці до обстеження (протягом 2 – 3 днів) вилучають з раціону хворого продукти, які спричиняють метеоризм, дають велику кількість шлаків (бобові, капуста, картопля, чорний хліб, солодощі). Вечеря перед обстеженням повинна бути легкою, не пізніше 20 год. Безпосередньо перед обстеженням хворий натще випиває 200 мл барієвої суміші. Рентгенівський знімок робиться в положенні хворого лежачи.

ІНТРАГАСТРАЛЬНА рН-МЕТРІЯ дозволяє проводити одномоментне дослідження шлункової секреції під час виконання гастрофіброскопії чи як самостійну процедуру. Хворому натще вводять тонкий провід, зачищений на кінці і під’єднаний до інтегратору. Щойно провід торкається шлункового вмісту, на електронному табло висвітлюється рН шлункового соку.

ФІБРОЕЗОФАГОГАСТРОДУОДЕНОСКОПІЯ (ФЕГДС) – огляд слизової оболонки стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа, який вводять хворому після анестезії глотки. Вона дає можливість визначити колір слизової, стан судин, наявність ерозій, виразок, крововиливів, пухлин, взяти шматок слизової оболонки для морфологічного дослідження (прицільна біопсія з подальшим гістологічним дослідженням).

УЗД жовчного міхура дозволяє вивчити його наповнення, форму, об’єм, товщину і структурність, наявність додаткових включень у його порожнині, а також скоротливу здатність. Поздовжній зріз жовчного міхура має грушоподібну форму. В нормі його довжина становить 8 – 10 см, ширина – 3 см. Контури жовчного міхура чіткі. Товщина стінок не перевищує 3 мм. порожнина гомогенна. Через 40 хвилин після жовчогінного сніданку жовчний міхур скорочується на 30 – 60 %.

УЗД печінки дозволяє вивчити положення, розміри, форму, контури, структуру печінки, її дихальну рухомість, стан судинної системи та внутрішньо печінкових жовчних проток.

УЗД підшлункової залози – дозволяє оцінити її макроструктуру, положення відносно судин-орієнтирів, отримати уявлення про форму, розміри, стан панкреатичної протоки.

КОМП`ЮТЕРНА ТОМОГРАФІЯ жовчного міхура та жовчовивідних шляхів дає змогу оцінювати стан жовчного міхура та систему проток без їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами. На комп’ютерних томограмах жовчний міхур представлений круглим чи овальним утвором, розташований поряд з медіальним краєм правої частки печінки.

КТ печінки дозволяє оцінити величину, зовнішні контури органа, отримати деталізоване зображення його внутрішньої структури.

КТ підшлункової залози. В нормі підшлункова залоза на комп’ютерних томограмах має вигляд гомогенного органа варіабельної форми з чіткими рівними контурами.

РЕКТОРОМАНОСКОПІЯ – це огляд слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишок за допомогою ректоскопа (до 35 см); у нормі слизова гладенька, волога, помірно червона. При гострому запаленні вона набрякла, гіперемована, мутна, покрита слизом. Можна виявити крововиливи, ерозії, виразки, гемороїдальні вузли, тріщини заднього проходу, пухлини, зробити прицільну біопсію. Перед процедурою необхідно провести очисну клізму ввечері та вранці за 2 год до обстеження.

ФІБРОКОЛОНОСКОПІЯ дозволяє оглянути слизову оболонку товстої кишки практично на всьому протязі, провести прицільну біопсію і фотографування. Колоноскопію виконують у складних діагностичних випадках після іригоскопія (заповнення контрастною речовиною товстої кишки за допомогою клізми з подальшою рентгенографією). Колоноскопія вимагає ретельної підготовки хворого за допомогою очисних клізм та проносних засобів. Вона дозволяє отримати цінну інформацію, особливо при підозрі на пухлину чи кровотечу.

Аналіз випорожнень. При макроскопічному аналізі калу в нормі він коричневого кольору, м’якої консистенції, циліндричної форми; добова кількість 100 – 200 г. При мікроскопічному дослідженні виявляють помірну кількість неперетравленої рослинної клітковини, невелику кількість мила, небагато змінених м’язових волокон. Під час дослідження мікрофлори переважають біфідобактерії та лактобактерії.

Дослідження функціонального стану печінки. Про пігментний обмін судять за вмістом прямого та непрямого білірубіну в сироватці крові, уробіліногену та білірубіну в сечі, стеркобіліну в калі. ферментний обмін оцінюють за внутрішньоклітинними ферментами – індикаторами цитолізу гепатоцитів (АлАТ, АсАТ), мембранозв’язними ферментами – індикаторами холестазу (лужна фосфатаза), секреційними ферментами – індикаторами гепатодепресії (холінестераза). Білковий обмін оцінюють за вмістом у сироватці крові загального білка, білкових фракцій. Ліпідний обмін оцінюється за вмістом в сироватці крові загального холестерину, загальних ліпідів, тригліцеридів, ліпопротеїдів високої щільності, низької та дуже низької щільності.

Дослідження функціонального стану підшлункової залози. Екзогенна функція: визначення ферментативної активності лі політичних та протеолітичних ферментів дуоденального вмісту (лундт-тест), у крові (імуноферментний метод, дихальний тест), сечі (амілазурична проба), в калі (визначення імуноферментним методом рівня еластаза-1). Ендокринна функція: визначення вмісту інсуліну, глюкагону, глюкози в сироватці крові та сечі.

Категорія: Терапія | Додав: АДМІН
Переглядів: 6919 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Імя*:
Код *:
div id="footer">Copyright MyCorp © 2016 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz