ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ 12-ПАЛОЇ КИШКИ.

Методика дуоденального зондування.

В дорослих людей дуоденальне зондування проводиться резиновим дуоденальним зондом з металічною оливкою. Зондування протипоказане при звуженні стравоходу та варикозному розширені вен стравоходу, пухлинах та виразках шлунка та 12-палої кишки, аневризмі аорти, декомпенсації діяльності серця та інших важких станах.

Хворому натще в положенні сидячи при невеликому нахилі голови вперед вводять зонд. При цьому оливку кладуть на корінь язика і пропонують спокійно глибоко дихати з закритим ротом, а на висоті видиху робити енергійні ковтальні рухи. Олива проходить в стравохід. В подальшому хворому пропонують після кожного глибокого вдиху через ніс спокійно робити ковтальні рухи та заковтувати зонд.

Після введення зонда до помітки 45 – 50 см хворого вкладають на правий бік на м’який валик, а на область печінки кладуть теплу грілку, подушку під голову не підкладають. В такому положенні хворий повільно проковтує зонд до помітки 65 – 70 см. В цей час зонд попадає в 12-палу кишку. Цей процес продовжується від 30 до 60 хвилин. Вільний кінець зонда опускають в одну з пробірок штатива.

Поки олива знаходиться в шлунку, витікає мутний безколірний вміст кислої реакції. При попаданні оливи в 12-палу кишку з’являється жовтувата прозора рідина з рН вище 7,0.

Для уточнення місця знаходження оливи проводять пробу з введенням через зонд повітря.

Дуоденальний вміст, що вільно витікає через зонд, збирають в ряд пробірок. Він являє собою жовч з домішками секрету слизової оболонки 12-палої кишки та підшлункової залози.

При дуоденальному зондуванні класичним методом отримують три порції жовчі.

Порція А – дуоденальний вміст, в який попадає жовч з загального жовчного протоку, тобто суміш жовчі, панкреатичного соку та секрету слизової оболонки 12-палої кишки. Це прозора солом’яно-жовта рідина, а при застоях жовчі більш темного кольору лужної реакції. Цей вміст піддається мікроскопічному аналізу, так як він може вказувати на патологію 12-палої кишки.

Порція В – дуоденальний вміст, в який входить міхурова жовч. Її отримують шляхом введення через зонд 30 – 50 мл теплого 33 % розчину магнію сульфату, щоб викликати скорочення жовчного міхура. Одразу ж після введення магнезії зонд зав’язують і через 5 – 8 хвилин знов відсмоктують дуоденальний вміст. При позитивному рефлексі в результаті скорочення жовчного міхура на протязі 25 – 35 хвилин отримують міхурову жовч, яка в нормі повинна бути коричневого чи темно-жовтого кольору, прозора, лужної реакції, в’язка. При застійних явищах жовч набуває темно-коричневого чи зеленувато-коричневого кольору.

Порція С – печінкова жовч золотисто-жовтого кольору, прозора. Після отримання двох-трьох пробірок цієї жовчі зондування закінчують. Попередньо вводять через зонд воду чи теплий розчин глюкози, щоб уникнути відчуття гіркоти у роті, і повільно виймають зонд.

Отриману жовч образу ж досліджують, так як вже через 30 хвилин її склад може змінитися.

РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ дає можливість вивчити форму, величину, положення, рухомість шлунка, локалізацію виразки, пухлини, рельєф слизової оболонки шлунка, ураження чи відсутність складок, симптом «ніші» при виразковій хворобі, «дефект наповнення» при пухлинах. При підготовці до обстеження (протягом 2 – 3 днів) вилучають з раціону хворого продукти, які спричиняють метеоризм, дають велику кількість шлаків (бобові, капуста, картопля, чорний хліб, солодощі). Вечеря перед обстеженням повинна бути легкою, не пізніше 20 год. Безпосередньо перед обстеженням хворий натще випиває 200 мл барієвої суміші. Рентгенівський знімок робиться в положенні хворого лежачи.

ІНТРАГАСТРАЛЬНА рН-МЕТРІЯ дозволяє проводити одномоментне дослідження шлункової секреції під час виконання гастрофіброскопії чи як самостійну процедуру. Хворому натще вводять тонкий провід, зачищений на кінці і під’єднаний до інтегратору. Щойно провід торкається шлункового вмісту, на електронному табло висвітлюється рН шлункового соку.

ФІБРОЕЗОФАГОГАСТРОДУОДЕНОСКОПІЯ (ФЕГДС) – огляд слизової оболонки стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа, який вводять хворому після анестезії глотки. Вона дає можливість визначити колір слизової, стан судин, наявність ерозій, виразок, крововиливів, пухлин, взяти шматок слизової оболонки для морфологічного дослідження (прицільна біопсія з подальшим гістологічним дослідженням).

УЗД жовчного міхура дозволяє вивчити його наповнення, форму, об’єм, товщину і структурність, наявність додаткових включень у його порожнині, а також скоротливу здатність. Поздовжній зріз жовчного міхура має грушоподібну форму. В нормі його довжина становить 8 – 10 см, ширина – 3 см. Контури жовчного міхура чіткі. Товщина стінок не перевищує 3 мм. порожнина гомогенна. Через 40 хвилин після жовчогінного сніданку жовчний міхур скорочується на 30 – 60 %.

УЗД печінки дозволяє вивчити положення, розміри, форму, контури, структуру печінки, її дихальну рухомість, стан судинної системи та внутрішньо печінкових жовчних проток.

УЗД підшлункової залози – дозволяє оцінити її макроструктуру, положення відносно судин-орієнтирів, отримати уявлення про форму, розміри, стан панкреатичної протоки.

КОМП`ЮТЕРНА ТОМОГРАФІЯ жовчного міхура та жовчовивідних шляхів дає змогу оцінювати стан жовчного міхура та систему проток без їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами. На комп’ютерних томограмах жовчний міхур представлений круглим чи овальним утвором, розташований поряд з медіальним краєм правої частки печінки.

КТ печінки дозволяє оцінити величину, зовнішні контури органа, отримати деталізоване зображення його внутрішньої структури.

КТ підшлункової залози. В нормі підшлункова залоза на комп’ютерних томограмах має вигляд гомогенного органа варіабельної форми з чіткими рівними контурами.

РЕКТОРОМАНОСКОПІЯ – це огляд слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишок за допомогою ректоскопа (до 35 см); у нормі слизова гладенька, волога, помірно червона. При гострому запаленні вона набрякла, гіперемована, мутна, покрита слизом. Можна виявити крововиливи, ерозії, виразки, гемороїдальні вузли, тріщини заднього проходу, пухлини, зробити прицільну біопсію. Перед процедурою необхідно провести очисну клізму ввечері та вранці за 2 год до обстеження.

ФІБРОКОЛОНОСКОПІЯ дозволяє оглянути слизову оболонку товстої кишки практично на всьому протязі, провести прицільну біопсію і фотографування. Колоноскопію виконують у складних діагностичних випадках після іригоскопія (заповнення контрастною речовиною товстої кишки за допомогою клізми з подальшою рентгенографією). Колоноскопія вимагає ретельної підготовки хворого за допомогою очисних клізм та проносних засобів. Вона дозволяє отримати цінну інформацію, особливо при підозрі на пухлину чи кровотечу.

Аналіз випорожнень. При макроскопічному аналізі калу в нормі він коричневого кольору, м’якої консистенції, циліндричної форми; добова кількість 100 – 200 г. При мікроскопічному дослідженні виявляють помірну кількість неперетравленої рослинної клітковини, невелику кількість мила, небагато змінених м’язових волокон. Під час дослідження мікрофлори переважають біфідобактерії та лактобактерії.

Дослідження функціонального стану печінки. Про пігментний обмін судять за вмістом прямого та непрямого білірубіну в сироватці крові, уробіліногену та білірубіну в сечі, стеркобіліну в калі. ферментний обмін оцінюють за внутрішньоклітинними ферментами – індикаторами цитолізу гепатоцитів (АлАТ, АсАТ), мембранозв’язними ферментами – індикаторами холестазу (лужна фосфатаза), секреційними ферментами – індикаторами гепатодепресії (холінестераза). Білковий обмін оцінюють за вмістом у сироватці крові загального білка, білкових фракцій. Ліпідний обмін оцінюється за вмістом в сироватці крові загального холестерину, загальних ліпідів, тригліцеридів, ліпопротеїдів високої щільності, низької та дуже низької щільності.

Дослідження функціонального стану підшлункової залози. Екзогенна функція: визначення ферментативної активності лі політичних та протеолітичних ферментів дуоденального вмісту (лундт-тест), у крові (імуноферментний метод, дихальний тест), сечі (амілазурична проба), в калі (визначення імуноферментним методом рівня еластаза-1). Ендокринна функція: визначення вмісту інсуліну, глюкагону, глюкози в сироватці крові та сечі.