Основні напрями лікування хвороб органів травлення (ХОТ):

1. Корекція структурних порушень (запальних і дистрофічних змін).

Супутні ефекти, які проявляє ряд препаратів даної групи, – антиінфекційний та антигіпоксичний вплив.

Препарати:

 а) антибактеріальні засоби (антибіотики, метронідазол, нітрофурани, фторхінолони – при патології шлунка, жовчного міхура, кишок, іноді – підшлункової залози);

б) засоби для зменшення імунного запалення: аміносаліцилати – при неспецифічному виразковому коліті, хворобі Крона; глюкокортикоїди –  тоді ж і при гепатитах, цирозах;

в) антивірусні засоби (інтерферон, ацикловір, протефлазид, ламівудин, рибавірин тощо – при вірусних гепатитах);

г) мембраностабілізатори (цитопротектори, репаранти, антидистрофічні, антигіпоксичні агенти): препарати різних груп (сорбенти, обволікувальні засоби, біостимулятори, вітаміни тощо).

2. Корекція порушень моторики, тонусу та боротьба з больовим синдромом:

а) при гіпертонії, спастичних болях – антихолінергічні засоби, міотропні спазмолітики (атропін, дуспаталін, папаверин, но-шпа, платифілін тощо);

б) при дистонії, різнонаправлених порушеннях моторики і тонусу – прокінетики (домперидон, мосаприд, метоклопрамід, дебридат);

в) при гіпотонії, гіпокінезії кишок – різні проносні засоби; прокінетики; прозерин.

3. Корекція секреторних порушень:

а) стимулятори та замінники компонентів шлункової і панкреатичної секреції (стимулятори апетиту і травлення):

• соляна кислота і стимулятори виділення шлункового соку (ацидин-пепсин, лимонтар, плантаглюцид та ін.);
• ферментні препарати для компенсації зниженої функції підшлункової залози (фестал, мезим, креон, панцитрат, солізим, сомілаза та ін.);

б) препарати для зниження шлункової і/або панкреатичної секреції:

• антациди (маалокс, алмагель та ін.);
• Н₂ -гістаміноблокатори (фамотидин, ранітидин, циметидин);
• холінолітики (пірензепін);
• блокатори “протонної помпи” (омепразол, ланзопразол, пантопразол, рабепразол, езомепразол та ін.);
• універсальні блокатори  секреції – синтетичні аналоги соматостатину (сандостатин, стиламін);
• антиферментні засоби (e-амінокапронова кислота, контрикал, гордокс та ін.);
• у меншій мірі – сорбенти.

4. Корекція порушень гепатобіліарної системи

     У зв’язку з важливістю корекції стану гепатобіліарної системи (корекція жовчоутворення та жовчовиділення, гепатопротекція) її виділено з попередніх трьох пунктів окремим розділом.

Застосовуються:

а) різні поєднання препаратів з груп 1 (при наявності запально-дистрофічних змін) та 2 (при наявності дистонічно-дискінетичних порушень у біліарній системі);

б) жовчогінні засоби:

• холеретики (супрахол, фламін, нікодин, циквалон, урсофальк, фебіхол, хофітол тощо);
• холекінетики (сорбіт, ксиліт, магнію сульфат, берберин та ін.);
• засоби комплексної дії, що поєднують вплив на холерез і холекінез (галстена, холагол, холафлукс, холагогум тощо);

в) гепатопротектори (сілібор, карсил, гепарсил, есенціале, цитраргінідин, гепа-мерц, урсофальк, хофітол та ін.).

5. Додаткові заходи – це симптоматична корекція при необхідності супутніх порушень з боку регуляторних систем організму:

а) як правило, проводиться корекція порушень нервової регуляції;

б) гормональна регуляція;

в) корекція чи профілактика порушень імунітету та антиоксидантної системи;

г) корекція вітамінно-мікроелементної недостатності тощо.

Основні групи препаратів, що вивчаються:

1. Препарати для лікування порушень моторики 

2. Антисекреторні препарати

3. Протиблювотні препарати

4. Вітрогінні засоби

5. Пробіотики і регуляція еубіозу кишок

6. Послаблюючі засоби і боротьба з закрепами

7. Антидіарейні препарати і боротьба з проносами

8. Жовчогінні засоби

9. Гепатопротектори.

   Також вивчаються принципи лікування синдромів малдигестії та малабсорбції (детальніше – при розгляді ентеропатій), ферментні та антиферментні препарати (детальніше – при вивченні хронічного панкреатиту).

Препарати для нормалізації моторної функції шлунково-кишкового тракту

а)   При гіпомоторній дискінезії змішаного характеру:

• прокінетики (препарати, що нормалізують перистальтику і тонус):

• мосаприд (мосид),
• тримебутин (дебридат),
• церукал (метоклопрамід), домперидон (мотіліум) – при порушеннях в гастродуоденальній зоні;

б)  При спастичній дискінезії:

• міотропні спазмолітики:

• но-шпа,
• дуспаталін,
• папаверин;

• М-холіноблокатори:

• атропін,
• платифіллін;

• селективні антагоністи Са-каналів у ШКТ:

• дицетель (пінаверіум бромід).

в)   При атонії кишківника:

• антихолінестеразні засоби (прозерин).

Антисекреторні (протикислотні) препарати:

1. Блокатори рецепторів для медіаторів шлункової секреції:

-   антагоністи Н2- рецепторів гістаміну: ранітидин -0,151-2 рази на день, фамотидин 20-40 мг одноразово або в 2 прийоми;

-   антихолінергічні засоби (рідко):

-селективні - гастроцепін;

-неселективні - атропін, платифілін;

-   селективні блокатори гастринових рецепторів: проглумід- добо­ва доза 1,2 г у 4-5 прийомів на протязі 4-х тижнів (практично не застосовується).   

 2. Блокатори протонної помпи (блокують фермент, що забезпечує вихід водневих іонів з парієнтальних клітин у порожнину шлунка):

 омепразол - 20 мг 1-2 рази на день, ланзопразол (ланзап) - 30 мг 1-2 рази на день, пантопразол (контролок), рабепразол (парієт) та езомепразол (нексіум) - 20 мг 1-2 рази на день.

3. Антациди (нейтралізують виділену соляну кислоту в порожнині шлунка): альмагель, фосфалюгель - по 25-30 мл гелю через 1 і З год. після їжі і на ніч, маалокс, мегалак;

4. Універсальні інгібітори секреції (шлункової, кишкової, панкреатичної  тощо) – синтетичні аналоги соматостатину: октреотид (сандостатин, стиламін).

Препарати при нудоті і блювоті (протиблювотні препарати)

Лікування метеоризму. Вітрогінні засоби.

    Основною метою в лікуванні осіб, що страждають  на  метеоризм, являється  встановлення причини підвищеного газоутворення або створення умов для його зменшення.

    Визначення харчового режиму в кожному конкретному випадку – одна з головних умов на початку лікування. З раціону слід виключити продукти, що містять грубу клітковину (напр. капусту, яблука), викликають бродильні реакції (чорний хліб, пиво, квас, родзинки), а також газовані напої.

    Використання медикаментозних засобів направлено на лікування захворювань, що викликали метеоризм; відновлення порушеного мікробіоценозу кишківника; полегшення відходження накопичених газів з просвіту кишки.

    Лікування основного захворювання буде  сприяти усуненню чи зменшенню симптомів метеоризму.

    Так, нормалізація психічної рівноваги (в результаті використання психотерапевтичних методів впливу ) може зменшити або  усунути психогенний метеоризм.

    При дигестивному метеоризмі , обумовленому, наприклад, зовнішньосекреторною панкреатичною недостатністю, нормалізація секреції  або екзогенне її поповнення (використання панкреатичних ферментів підшлункової залози ) також буде сприяти зменшенню або усуненню надлишкового газоутворення.

    Динамічний метеоризм , викликаний синдромом подразненого кишківника по гіпотонічному типу, може бути легко усунутий прийомом препаратів, що покращують моторну функцію кишківника.

    Циркуляторний метеоризм при порушенні як загального, так і місцевого кровообігу  допоможуть  зменшити антагоністи кальцію і т. д.

    Відновлення порушеного якісного і кількісного  вмісту  мікрофлори кишківника також сприяє зменшенню або навіть повному усуненню явищ метеоризму.  З цією метою можна використати як антибактеріальні , так і еубіотичні і пробіотичні препарати, які назначають індивідуально – в залежності від ступеня і характеру мікробіотичних порушень.

    Для того , щоб полегшити усунення накопичених газів,

з вітрогінною метою використовують декілька груп препаратів:

прокінетики, адсорбенти, піногасники.

    Прокінетики стимулюють моторну функцію шлунку і кишківника. З цією метою найбільш  доцільно використовувати мосаприд (мосид МТ), який прискорює пасаж по тонкій та товстій кишкам. При порушеннях в гастродуоденальній зоні (до рівня сфінктера Одді) ефективним є домперидон (мотіліум, моторикс).

    Адсорбенти (ентеросорбенти) швидко усувають надлишок газів і виводять їх  з кишківника. Високою активністю володіє активоване вугілля. В якості компонентів комплексних препаратів для покращення травлення застосовуться й інші природні ентеросорбенти рослинного похоення – т.зв. рослинні волокна (пектини, альгінати, клітковина). Хорошими адсорбентами є біла глина, гідроокис алюмінію, препарати вісмуту. Адсорбенти в основному використовуються епізодично , їх не слід призначати тривалими курсами, поскільки вони можуть викликати закрепи. Крім того, разом із газами, із кишківника видаляються мікроорганізми, вітаміни, мінеральні речовини, що при тривалому прийомі адсорбентів може негативно відобразитися на загальному стані хворого. Ефективними сучасними препаратами є кремнійорганічні сорбенти (смекта, ентеросгель).

    До піногасників відносять поверхнево-активні речовини, що зменшують поверхневий натяг на межі поділу рідина-газ.  Піногасники практично не розчинні в воді, швидко розтікаються по поверхні газових міхурців у вигляді мономолекулярного шару , в результаті чого відбувається руйнування піни. Вільний газ всмоктується через слизову оболонку кишки або евакуюється з кишківника разом з його вмістом.

    Препарати диметикон і симетикон (еспумізан, саб-симплекс тощо)– високомолекулярні полімери на основі кремнію  - відносяться до піногасників. Ці препарати можна застосовувати досить довго, оскільки вони не адсорбують компоненти їжі і ліки , не всмоктуються в травному тракті, не приймають участь в біохімічних процесах травлення і виводяться в незміненому вигляді. Одним із сучасних засобів усунення метеоризму є комбінований препарат пепфіз, що містить 25 мг симетикону, 60мг папаїну, 25 мг грибкової діастази.

Засоби, що діють на кишкову мікрофлору

●  Антибіотики – препарати первинно грибкового походження, що мають антагоністичну дію як на патогенну, так і на нормальну мікрофлору організму.

●  Еубіотики – препарати різного (синтетичного та мікробіологічного) походження, що впливають на патогенну мікрофлору без помітного негативного впливу на нормальну мікрофлору кишківника. До еубіотиків відносяться засоби із вказаними характеристиками, які, однак, не включають у свій склад нормальну кишкову мікрофлору та її речовини.

●  Пробіотики – засоби, що містять нормальну кишкову мікрофлору і/або продукти її діяльності чи переробки.       

●  Пребіотики - засоби різного (переважно вуглеводного генезу), що сприяють росту і/або активності пробіотичних бактерій.

Різновиди і дозування пробіотиків

      Близькими за механізмом дії до пробіотиків ІV групи є деякі еубіотики: нітрофурани,бактеріофаги; препарати з вмістом ліофілізату дріжджових грибків: ентерол 250 (ліофілізат лікувальних дріджів) – по 250-500 мг в капсулах чи пакетиках всередину 1-2 рази в день до їди або під час хди протягом 2 тижнів.

     Багато фахівців відносять  до пробіотиків тільки засоби з вмістом молочнокислих бактерій і/або продуктів їх життєдіяльності, а препарати типу бактисубтилу відносять до еубіотиків.

     Також одночасно бажано застосовувати препарати-пребіотики (лактулоза, водорозчинні харчові волокна – пектини та альгінати, деякі вітаміни) – засоби, що не містять мікроорганізми, але сприяють нормалізації мікрофлори кишок. 

Лікування закрепів

Загальні принципи лікувальної програми при закрепах:

1. Етіологічне лікування.
2. Режим фізичної активності.
3. Лікувальне харчування.
4. Послаблюючі засоби.
5. Нормалізація моторної функції кишківника.
6. Лікування мінеральними водами.
7. Фізіотерапія.
8. Лікувальна фізкультура, спеціальна гімнастика, масаж.

1.  Етіологічне лікування

2.  Режим фізичної активності

Якщо дозволяє загальний стан хворого, рекомендовано:

• заходи, що сприяють зміцненню мускулатури, в тому числі черевного преса (заняття лікувальною фізкультурою, спортом, тривала ходьба, плавання).

3.  Лікувальне харчування

Дієта – стіл №3 за Певзнером: харчування роздрібнене – 4–6 разів на день, вранці рекомендують випивати холодну воду з медом або фруктові, овочеві соки, на ніч – кефір, свіжі фрукти. Кількість рідини збільшують до 1,5–2 л/добу (при відсутності протипоказів).

Сприяють опорожненню кишківника:

• сирі, варені або запечені овочі – буряк, морква, томати, огірки, кабачки, гарбузи, цвітна капуста – не менше 200 г/добу (обмежують білокачанну капусту, зелений горошок, картоплю – тільки у вареному вигляді);
• ягоди та фрукти, але тільки спілі, солодкі, свіжі, у сирому вигляді чи у стравах (яблука, банани, цитрусові, малина тощо);
• сухофрукти в розмоченому вигляді – чорнослив, курага, інжир, родзинки;
• мед, варення, мармелад, зефір, джеми;
• хліб пшеничний із муки грубого помелу чи з додаванням пшеничних висівок;
• супи готують на неміцному знежиреному м’ясному чи рибному бульйоні, овочевому відварі, заправляють овочами, крупами (особливо перловою);
• страви з м’яса: м’ясо нежирних сортів (яловичина, телятина, куряче м’ясо, кролик) у вареному, запеченому вигляді;
• страви з риби: риба нежирна у відвареному, запеченому вигляді;
• страви з гречаної, перлової, вівсяної круп та ячменю;
• страви з яєць: 1–2 яйця в день;
• молочні продукти: кефір одноденний, свіжий некислий творог, молоко, сметана (у стравах);
• прянощі: кріп, петрушка, лавровий лист;
• напої: неміцний чай, відвар шипшини, соки фруктові солодкі (сливовий, абрикосовий), овочеві (томатний, морквяний);
• олія рослинна (оливкова, кукурудзяна).

Обов’язковим компонентом в лікуванні закрепів є збільшення вживання клітковини – не менше 25 г/добу. За вмістом її в продуктах на першому місці – харчові висівки (53–55% волокон), потім овочі (20–24%).

Виключають:

• тваринні жири: свинний, яловичий, бараняче сало, комбіжир;
• продукти, що містять танін: чорниці, міцний чай, кава;
• манну та рисову каші.

4.  Послаблюючі засоби

Мета фармакотерапії закрепів, у першу чергу - нормалізація консистенції кала, а не досягнення щоденних дефекацій.

Загальні принципи:

• лікування закрепів починають з малих доз послаблюючих засобів і на короткий період;
• тривале застосування послаблюючих засобів повинно бути обгрунтоване і є виключенням, а не правилом при лікуванні закрепів;
• не можна поєднувати послаблюючі засоби з різною тривалістю та піком дії, так як зростає вірогідність їх подразливої дії на кишківник;
• обов’язкове врахування етіологічної причини закрепів.

Класифікація послаблюючих засобів

І.     Засоби, що гальмують абсорбцію та стимулюють секрецію:

1. Послаблюючі засоби, що містять антраглікозиди:

• препарати сени («Сенадексин», «Сенаде», глаксена), крушини (кора крушини, рамніл, кофраніл), плоди жостера проносного, корінь ревеня, регулакс (кафіол).
  1. Деривати дифенілметану:

• бісакодил, ізафенін, «Ізаман», фенолфталеїн.
  1. Касторова олія;
  2. Сольові послаблюючі (приймають тільки при вираженому закрепі, епізодично):

• натрію сульфат, магнію сульфат, карловарська сіль;
• пікосульфат натрію (гутталакс, лаксигал).

ІІ.   Засоби, що сприяють збільшенню об’єму кишкового вмісту:

• морська капуста (ламінарія цукриста), ламінарид, лактулоза (нормазе, дюфалак), пшеничні висівки.

ІІІ.  Засоби, що розм’якшують калові маси:

• олія вазелінова, мигдальна, оливкова, інші рослинні жирні олії.

IV.  Супозиторії з послаблюючим ефектом:

• ферролакс, кальціолакс, свічки з ревенем, карбонатом літію, гліцерином.

Протипокази до призначення послаблюючих засобів:

1. Кишкова непрохідність.
2. Гостра хірургічна патологія.
3. Виражена дегідратація.
4. Гострі та хронічні запальні захворювання товстої кишки у фазі загострення (помірної та вираженої активності).
5. Небажано застосовувати послаблюючі засоби у осіб, що приймають пероральні антибіотики широкого спектра дії (знижується ефективність антибактеріальної терапії).

Місцева терапія проктосигмоїдиту як причини закрепів:

А.   Мікроклізми протизапальні з відварами лікарських трав: ромашки лікарської, нагідок лікарських (вводять в пряму кишку в кількості 50 мл) №10.

Б.    Лікувальні клізми з рослинною олією (по 50–70 мл), антисептичними розчинами (вводять в пряму кишку в об’ємі 200–400 мл, утримують 10–15 хв. Розчин повинен бути теплим – 32–35 ^оС).

5.  Нормалізація моторної функції кишківника

а)    При гіпомоторній дискінезії змішаного характеру:

• прокінетики (препарати, що нормалізують перистальтику кишківника):

• мосаприд,
• тримебутин (дебридат),

б)    При спастичній дискінезії:

• міотропні спазмолітики:

• но-шпа,
• папаверин;

• М-холіноблокатори:

• атропін,
• платифіллін;

• селективні антагоністи Са-каналів у ШКТ:

• дицетель (пінаверіум бромід).

в)    При атонії кишківника:

• антихолінестеразні засоби (прозерин).

г)    При закрепах, обумовлених подавленням позивів на дефекацію: водно-масляні клізми об’ємом 300–400 мл та 1 раз в тиждень – очисна клізма.

6.  Лікування мінеральними водами

• закрепи з гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією: високо- і середньомінералізовані води по 150–200 мл натще, кімнатної температури, з природним газом («Ессентуки» №17, «Моршинська»);
• закрепи з гіпертонічно-гіперкінетичною дискінезією: маломінералізовані вуглекислі гідрокарбонатні води («Лужанська», «Боржомі») в теплому вигляді (температура 38–40 ^оС), дегазовані, по 50–100 мл за 30 хв. до їди.

7.  Фізіотерапія

а)    при гіпертонічній дискінезії:

• електрофорез з спазмолітичними препаратами (папаверин, платифіллін); теплові процедури на живіт, парафінові та грязеві аплікації.

б)    при гіпотонічно-гіпокінетичній дискінезії:

• електрофорез з прозерином, хлористим кальцієм; ампліпульс-терапія в стимулюючому режимі.

8.  Лікувальна фізкультура,
спеціальна гімнастика, масаж

• діафрагмальне дихання;
• вправа «велосипед», інші вправи, які підвищують тонус черевного пресу.
  
  лікування діареї продовження>>