close

Організація та зміст роботи амбулаторно-поліклінічних закладів різних рівнів, облік і аналіз їх діяльності. Організація диспансерного обслуг
20.03.2020, 11:33

Організація амбулаторно-поліклінічної допомоги міському населенню

Цей вид допомоги, як найбільш масовий та соціальнозначущий, займає провідне місце в медичному забезпеченні населення.Амбулаторно-поліклінічна допомога надається переважно в амбулаторіях і поліклініках.

Амбулаторія – заклад, який надає медичну допомогу хворим з однієї або кількох основних лікарських спеціальностей

У поліклініці допомога з багатьох спеціальностей.

Як у амбулаторіях, так і в поліклініках здійснюється лікування хворих при звертанні в ці заклади, а також проводиться профілактична робота. Крім того, вони надають медичну допомогу хворим і вдома.

Поліклініка відрізняється від амбулаторії обсягом і рівнем лікувально-профілактичної допомоги, в останній її забезпечують лікарі основних 4-5-и спеціальностей. В амбулаторіях можуть також надавати допомогу тільки сімейні лікарі (лікарі загальної практики).

Значення поліклінік і амбулаторій визначається їх наближеністю до населення, а також можливістю оптимальної участі у медичному забезпеченні переважної більшості населення.

Ці заклади займають чільне місце в профілактичній робот і системи охорони здоров’я, їх працівники виявляють фактори ризику серед відповідних контингентів, інфекційні і соціально значущі захворювання.

Робота амбулаторій та поліклінік відчутно впливає надіяльність інших закладів охорони здоров’я – лікарень, служби швидкої допомоги.Зокрема від ефективної роботи цієї ланки медичної допомоги суттєво залежать рівень та тривалість тимчасової втрати працездатності, частота ускладнень захворювань і наслідки їх перебігу, рівень госпіталізації, тривалість перебування хворих у стаціонарах і взагалі раціональне використання ліжок, атакож в значній мірі оцінка населенням діяльності усієї системи охорони здоров’я.

Основні завдання міської поліклініки:

• надання первинної та спеціалізованої кваліфікованої медичної допомоги амбулаторно та вдома;

• проведення диспансерного спостереження за різними контингентами;

• проведення лікарської експертизи працездатності;

• організація та проведення профілактичних заходів, включаючи і протиепідемічні;

• гігієнічне виховання населення;

• вивчення показників здоров’я населення.

В період реформування системи охорони здоров’я робота поліклініки повинна бути спрямована на суттєве підвищення якості лікування населення, повне комплексне обстеження його соціально значущих груп, повноцінну реабілітацію.

Всі ці заходи сприятимуть зменшенню сучасного досить високого рівня госпіталізації і забезпечать направлення хворих на стаціонарне лікування у випадках крайньої необхідності.

Основні розділи роботи поліклініки:

• профілактична,включно з протиепідемічними заходами;

• лікувально-діагностична;

• організаційно-методична.

До профілактичних заходів відносяться як суто профілактичні (первинні), так і потенційно-профілактичні (вторинні). Первинні заходи:

• щеплення;

• гігієнічневиховання населення;

• диспансерне спостереження за здоровими та особами з факторами ризику;

• санітарно-протиепідемічні заходи.

Вторинні заходи:

• своєчасне виявлення інфекційних захворювань і повідомлення про інфекційного хворого всанітарно-епідеміологічну станцію;

• організація ізоляції хворих, спостереження за контактними та одужуючими;

• організація поточної дезінфекції.

Лікувально-діагностична робота включає:

• раннє виявлення захворювань та повноцінне своєчасне обстеження хворих;

• лікуванняхворих в поліклініках і вдома, в тому числі в стаціонарах удома із застосуванням відповідного комплексу методів відновлювального лікування;

• надання невідкладної медичної допомоги при раптовому порушенні стану здоров’я хворого;

• обстеження,відбір і направлення хворих на госпіталізацію;

• відбір і обстеження хворих для санаторно-курортного лікування;

• проведення експертизи тимчасової втрати працездатності;

• відбір і направлення хворих з ознаками стійкої втрати працездатності до медико-соціальних експертних комісій.

Міська поліклініка включає:

1. Управління

2. Господарча частина

3. Реєстратура

4. Кабінет долікарського прийому

5. Відділення профілактики

6. Лікувально-допоміжні відділення(фізіотерапевтичне, ЛФК, рефлексотерапії)

7. Лікувально-профілактичні підрозділи(відділення чи кабінети з 18-20 спеціальностей)

8. Діагностичні підрозділи

9. Інші підрозділи:

– кабінет невідкладної допомоги

– кабінет обліку та медичної статистики

– денний стаціонар

– госпрозрахункове відділення

Організаційно-методична робота включає:

• аналіз стану здоров’я населення;

• оцінку діяльності поліклініки, її підрозділів і персоналу;

• впровадження в практику нових ефективних методів і засобів профілактики, діагностики,лікування, а також організаційних форм і методів роботи;

• організацію та забезпечення підвищення кваліфікації медичного персоналу (направлення на післядипломну підготовку та стажування в стаціонарах, проведення науково-практичних конференцій і семінарів).

Згідно з наказом МОЗ України №127 від 21.05.1998 р.замість кабінетів обліку та медичної статистики створюються інформаційно-аналітичні відділення.

Для забезпечення прийому населення в поліклініці та надання медичної допомоги вдома посади лікарів у містах із населенням понад 25 тисяч у міських поліклініках, які входять до складу міських лікарень(медико-санітар-них частин зі стаціонаром), встановлюються згідно з наказом МОЗУкраїни № 33 від 23.02.2000 р.

Якщо в складі поліклініки є дермато – венерологічні,онкологічні чи фтизіатричні кабінети (відділення), то для прийому хворих тогочи іншого профілю вводяться штати лікарів-спеціалістів, які визначаються за штатними нормативами відповідного кабінету (відділення).

Слід зазначити, що з удосконаленням первинної медико-санітарної допомоги та запровадженням загальної практики (сімейної медицини) співвідношення різних спеціалістів буде змінюватися і забезпеченість населення лікарями окремих спеціальностей зменшиться, оскільки сімейні лікарі мають забезпечувати більше 80 % всіх звертань за амбулаторною допомогою.

Ефективність діяльності поліклініки залежить відправильної організації роботи всіх її підрозділів і медичного персоналу. Це стосується насамперед розробки оптимальних графіків роботи, регулювання потоку відвідувачів, чим займаються насамперед керівні посадові особи, а також реєстратура, долікарський кабінет і самі лікарі.

Завдання реєстратури:

• довідково-інформаційне забезпечення;

• попередній та невідкладний запис на прийом і викликів додому – телефонних та за безпосередніми заявками пацієнтів;

• регулювання інтенсивності потоку людей (направлення при потребі до долікарського кабінету,до відділення профілактики тощо) з метою створення рівномірного навантаження лікарів;

• оформлення та зберігання медичної документації;

• своєчасний підбір і доставка до лікарських кабінетів медичної документації, зокрема карт амбулаторних хворих (якщо вони зберігаються в поліклініці, а не у жителів).

Медичні карти в поліклініці можуть зберігатися за алфавітно-номерною системою, за дільницями та номерами медичних карт амбулаторного хворого, інколи за вулицями, номерами будинків і квартир.

Важливе значення мають заходи для зменшення черг до реєстратури, зокрема через раціональне укомплектування штатів реєстраторів,розподіл їх функцій щодо ведення запису та підбору медичних документів.

Зменшенню черг сприяє наявність вичерпної довідкової інформації (з визначенням дислокації дільниць, прізвищ лікарів, годин їх прийому, розміщення кабінетів, робочого дня поліклініки, лікувальних,діагностичних кабінетів і лабораторій, системи викликів лікаря додому тощо).Потрібно також організувати попередній телефонний запис та самозапис долікарів на всі дні тижня, прийом викликів додому по телефону з урахуванням графіків роботи підрозділів і конкретних спеціалістів.

Безпосередні обов’язки кожного з реєстраторів визначає завідувач реєстратури. Посади медичних реєстраторів установлюються з розрахунку однієї на 10 лікарів, які ведуть амбулаторний прийом.

Графік роботи лікарів поліклініки має бути:

• змінним;

• фіксованим за початком прийому кожного дня тижня;

• динамічним за його тривалістю, що залежить від необхідності виділення часу для обслуговування викликів додому та для профілактичної роботи, від сезонного збільшення певних захворювань тощо.

Змінний графік передбачає роботу лікаря в різні години протягом днів тижня. Це дозволяє населенню звертатися до лікаря в час, вільний від роботи.

Значна частина відвідувань поліклініки припадає на початок тижня та першу половину дня, що слід враховувати насамперед лікарям при плануванні часу повторних і диспансерних відвідувань.

З метою зменшення кількості необгрунтованих відвідувань лікарів у поліклініках працюють долікарські кабінети, завданням яких є видача направлень на обстеження, заповнення паспортної частини в направленні на медико-соціальну експертну комісію, санаторно-курортної картки, вимірювання артеріального тиску. До роботи в долікарських кабінетах залучаються досвідчені медичні сестри.

В значній більшості випадків населення звертається насамперед до дільничного лікаря,який надає амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню за дільнично-територіальним принципом. Суть його полягає в спостереженні за закріпленими контингентами територіальної дільниці, наданні їм кваліфікованої лікарської допомоги.

Для дотримання дільничного принципу потрібні такі умови:

• оптимальна чисельність населення дільниці;

• укомплектованість поліклініки дільничними лікарями;

• наявність і дотримання змінного графіка роботи лікарів;

• правильна організація роботи реєстратури.

Дільничний терапевт насамперед забезпечує первинну медико-санітарну допомогу (ПМСД), проте його функції у її наданні звужені порівнянно з тими, що має виконувати сімейний лікар (лікар загальної практики), який надає пацієнтам різнопрофільну лікувально-профілактичну допомогу та допомагає їм у вирішенні медичних та соціальних проблем.

Дільничний терапевт проводить прийом хворих уполіклініці, відвідує їх удома за викликами чи з власної ініціативи, забезпечує диспансерне спостереження за контингентами, що його потребують, здійснює експертизу працездатності.

При проведенні прийому хворих у поліклініці лікар з’ясовує дані анамнезу, проводить фізикальне та інструментальне обстеження, дає рекомендації, здійснює експертизу працездатності, робить відповідні записи в медичній карті амбулаторного хворого.

Крім своєчасного виявлення порушень стану здоров’я та надання певної медичної допомоги населенню своєї дільниці лікар повинен, у разі потреби, надати екстрену допомогу при раптових погіршеннях стану, травмах незалежно від місця проживання пацієнтів.

До обов’язків дільничного терапевта входить також організація, в разі необхідності, своєчасної госпіталізації хворих після всебічного обстеження їх у поліклініці.

Якщо хворому потрібна консультація завідувача відділення чи інших лікарів-спеціалістів, то терапевт повинен її призначити та зробити все необхідне для своєчасного проведення.

Значне місце в роботі дільничного терапевта займає профілактична робота (профілактичні огляди, диспансеризація окремих групнаселення, гігієнічне виховання тощо).

На дільничного терапевта покладені обов’язки своєчасного виявлення інфекційних захворювань та повідомлення про це в санітарно-епідеміологічну станцію. Він також організовує ізоляцію хворих і поточну дезінфекцію в осередку інфекційного захворювання, забезпечує лікування хворих удома, спостереження за контактними,проводить (чи організовує) диспансерне спостереження за одужуючими.

Підвищення якості медичної допомоги значною мірою залежить від можливостей її надання вдома. На обсяг цієї допомоги впливають склад населення за віком і статтю, особливості захворюваності, можливістьпроведення лабораторних та інструментальних досліджень удома, своєчасність надання допомоги та якість лікування, територіальне розташування дільниць.

Після відвідування хворого вдома в день надходження виклику лікар у подальшому може при необхідності відвідувати його за своєю ініціативою (активне відвідування). Після покращання стану здоров’я хворого направляють на відповідні процедури чи на повторне обстеження до поліклініки.

При потребі лікар організовує його лікування в умовах домашнього стаціонару, залучаючи для цього дільничну медичну сестру, яка виконує відповідні призначення, спостерігає за станом здоров’я пацієнта.

Здійснюючи організаційно-методичну роботу, дільничний терапевт вивчає та аналізує стан здоров’я населення, показники своєї роботи.

Штати дільничних медичних сестер встановлюються з розрахунку 1,5 посади на кожну посаду дільничного терапевта (наказ МОЗ України№ 33 від 23.02.2000 р.).

Дільнична медична сестра допомагає лікарю під час амбулаторного прийому – готує робоче місце, перевіряє наявність необхідної документації та надходжень медичних карток амбулаторного хворого з реєстратури(якщо ці документи зберігаються в картотеці поліклініки), при потребі вимірює артеріальний тиск, проводить термометрію, пояснює хворим порядок підготовки до лабораторних та інструментальних досліджень тощо. Вона також заповнює під контролем лікаря облікову медичну документацію (статистичні талони для реєстрації заключного діагнозу чи талони амбулаторного пацієнта, екстрені повідомлення про інфекційне захворювання, довідки про тимчасову непрацездатність), виписує направлення на діагностичні обстеження тощо.

Організація та якість роботи дільничного персоналу значною мірою формує думку населення про медичну допомогу взагалі. Ефективна діяльність цієї ланки амбулаторно-поліклінічної допомоги відчутно впливає на задоволення потреби в медичному забезпеченні.

На обсяг і якість роботи лікаря впливають нерівномірність навантаження, звертання частини таких пацієнтів, яким на момент звертання допомога лікаря не потрібна.

Нерівномірність навантаження визначається сезонними особливостями захворювань терапевтичного профілю, коливаннями кількості відвідувань у різні дні тижня та години протягом доби.

Складні та відповідальні функції дільничної служби потребують планування та координації її взаємодії з різними підрозділами поліклініки. Цю роботу забезпечує завідувач терапевтичного відділення.

Його посада вводиться при наявності в поліклініці 6,5-9 посад лікарів-терапевтів (замість 0,5 посади лікаря). Якщо в штаті більше 9лікарів-терапевтів, посада завідувача встановлюється понад ці посади, і в такому випадку він займається тільки своїми прямими управлінськими функціями.

При введенні посади завідувача в інших відділеннях число посад лікарів-спеціалістів певного профілю може відрізнятись. Наприклад, в отоларингологічних, офтальмологічних і неврологічних відділеннях посада завідувача вводиться при кількості лікарів відповідних спеціальностей не менше3,0 (замість 0,5 посади лікаря).

Завідувач терапевтичного та інших відділень поліклініки здійснює керівництво діяльністю всього персоналу, відповідає за обсяг і якість лікувально-профілактичної роботи та діагностичного процесу.

Він забезпечує:

• надання кваліфікованої лікувально-діагностичної допомоги хворим у поліклініці та вдома;

• складання оптимальних графіків роботи персоналу відділення;

• контроль за обсягом, якістю діагностики та лікування;

• участь у проведенні експертизи тимчасової непрацездатності та контроль за її якістю;

• впровадження в практику сучасних методів профілактики, діагностики, лікування та організації праці;

• своєчасне виявлення та лікування інфекційних хворих;

• планову госпіталізацію хворих;

• контроль за повнотою та якістю ведення облікових документів;

• складання планів і звітів;

• організацію підвищення кваліфікації медичного персоналу відділення.

Важливим структурним підрозділом поліклініки є відділення профілактики. Його основні завдання:

• проведення профілактичних медичних оглядів з метою раннього виявлення хворих і осіб звисоким ризиком захворювань;

• організація,облік і контроль за проведенням диспансеризації;

• участь урозробці заходів первинної і вторинної профілактики;

• пропаганда гігієнічних знань.

У цьому відділенні на постійній основі працює переважно середній медичний персонал. Керує його роботою завідувач відділення – лікар-терапевт,посада якого встановлюється в поліклініці, яка обслуговує 30 тисяч і більше дорослого населення (замість 0,5 посади лікаря).

До роботи у відділенні профілактики залучають лікарів інших спеціаль ностей, виділяючи в їх графіку певний час для проведення профілактичних оглядів.

Якщо на базі поліклініки розмішена жіноча консультація,тоді профілактичні огляди жінок забезпечує вона. В іншому випадку в структурі поліклініки є оглядовий кабінет, для роботи в якому виділяється одна посада акушерки в зміну на ЗО тисяч дорослого міського населення. Вона має бути підготовлена за фахом з онкології’, гінекології та проктології.

Основними завданнями акушерки є:

• проведення оглядів жінок за їх згодою (незалежно від віку та хвороби), що вперше протягом року звернулися до поліклініки, з метою раннього виявлення передпухлинних захворювань і злоякісних новоутворень;

• обов’язкове взяття мазків з піхви та цервікального каналу, відправлення їх до цитологічної лабораторії;

• направлення осіб з виявленою патологією до відповідних спеціалістів.

У складі відділення профілактики може діяти, як структурна одиниця,

чоловічий оглядовий кабінет. У ньому працює фельдшер, підготовлений за фахом з онкології, урології та проктології.

Метою створення такого кабінету, як і оглядового жіночого, є виявлення передпухлинних захворювань.

Діяльність відділення профілактики сприяє реалізації диспансерного методу, сутністю якого є:

• активне виявлення контингентів, які підлягають диспансеризації, та взяття їх на облік;

• повне комплексне обстеження осіб, які цього потребують;

• активне лікування;

• динамічне спостереження за станом здоров’я;

• надання рекомендацій щодо працевлаштування;

• розробка тапроведення заходів профілактики захворювань і запобігання ускладнень.

Завдання диспансеризації

• збереження здоров’я здорових;

• раннє виявлення факторів ризику та початкових форм захворювань;

• повноцінне обстеження та лікування хворих, оздоровлення осіб групи ризику;

• зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та

інвалідності;

• підвищення продуктивності праці. Виконання цих завдань спрямоване на збереження та зміцнення здоров’я населення.

Контингенти диспансеризованих поділяються на 2 групи:перша – здорові і особи з факторами ризику, друга – хворі.

Відбір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і соціальними показаннями.

До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спостереженню за медичними показаннями, відносяться:

• особи, що мають фактори ризику;

• хворі на окремі хронічні захворювання;

• особи, які часто і тривало хворіють.

За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають:

• особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці;

• працівники харчових, комунальних і дитячих закладів;

• вчителі загальноосвітніх шкіл;

• особи з факторами ризику соціального характеру.

Здійснення диспансеризації потребує певної послідовності.

Етапи диспансеризації:

Виявлення та формування контингентів для диспансерного спостереження

Облік контингентів диспансеризованих

Комплексне обстеження осіб, що підлягають диспансеризації

Диспансерне спостереження та оздоровлення відповідних контингентів

Оцінка ефективності диспансеризації та проведення організаційно-методичних заходів покращання її організації та якості

На ефективність диспансерного спостереження впливають:

• застосування всіх необхідних методів профілактики, діагностики та лікування;

• координаціядіяльності лікарів відповідних спеціальностей;

• виконання пацієнтами рекомендацій лікаря;

• належні соціально-економічні умови життя та праці.

Відбір контингентів для диспансерного спостереження проводиться за допомогою:

• звертань до лікувально-профілактичних закладів;

• масових та індивідуальних профілактичних оглядів;

• обстежень осіб,контактних з інфекційними хворими.

В лікувально-профілактичних закладах проводяться цільові,попередні та періодичні медичні огляди.

Цільові медичні огляди проводяться для виявлення деяких захворювань на ранніх стадіях (туберкульозу, новоутворень іт.ін.).

Попередні медичні огляди проводяться з метою обстеження певних контингентів при прийомі на роботу, навчання.

Відповідно до статті 31 Основ законодавства України про охорону здоров’я (1992 рік) Кабінет Міністрів України Постановою № 532 від 5серпня 1994 року затвердив перелік категорій населення, які щороку проходять обов’язкові медичні огляди за рахунок бюджетних коштів:

• підлітки віком15-17 років;

• учні системипрофтехосвіти;

• студенти вищих навчальних закладів;

• ветерани війни;особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

• ветерани праці;особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

• особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проведення медичних оглядів осіб, що працюють на харчових підприємствах, підприємствах санітарно-гігієнічного обслуговування населення,в лікувально-профілактичних закладах та інших підприємствах, а також водіїв індивідуальних транспортних засобів здійснюється за господарчим розрахунком чи за рахунок спеціальних коштів. Для цього в штаті однієї з поліклінік міста(міського адміністративного району), на яку покладено цю роботу, встановлюються посади лікарів (терапевта та ін.) із розрахунку одна посада сумарно на 5000осіб, що підлягають обов’язковому медичному огляду.

Профілактичні огляди бувають індивідуальними і масовими.Масові огляди (періодичні та цільові) проводяться серед організованих груп населення. Форми їх проведення для різних груп населення можуть бути різними за частотою і складом лікарів.

Після медичного огляду проводиться аналіз його результатів, оглянуті отримують необхідні рекомендації. За оцінкою стану здоров’я вони розподіляються на відповідні групи здоров’я.

До І групи – здорових – відносять осіб, що не мають у анамнезі хронічних захворювань або порушень функцій окремих органів і систем. При обстеженні у них не знайдено відхилень від норми.

До II групи – практичноздорових – включають осіб, які в анамнезі мають гостре чи хронічне захворювання, яке не впливає на функції життєво важливих органів і на працездатність.

До IIІ групи належать хворі на хронічні захворювання. Їх розподіляють на хворих із:

• компенсованим перебігом захворювання, нетривалими втратами працездатності;

• субкомпенсованим перебігом, частими загостреннями та тривалими втратами працездатності;

• декомпенсованим перебігом, стійкими патологічними змінами, що призводять до інвалідності.

В поліклініці проводиться реабілітація хворих і тих, що одужують. В її проведенні в переважній більшості випадків задіяна система первинної медико-санітарної допомоги.

Згідно з визначенням комітету експертів ВООЗ під реабілітацієюрозуміють процес, метою якого є запобігання інвалідності в періодлікування захворювань і допомога хворому в досягненні максимальної фізичної,психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він спроможний при наявному захворюванні.

Ефективність реабілітації значною мірою залежить від комплексного підходу до її проведення. В ній беруть участь різні відомства та служби (законодавчі, адміністративні, освітні, профспілкові), але закладам охорони здоров’я належить провідна роль.

Розрізняють соціальну, професійну та медичну реабілітацію.

Основними завданнями соціальної реабілітації є адаптація до самообслуговування та умов життя в суспільстві, допомога у виборі нової професії. Поняття соціальної реабілітації включає соціально-правову допомогу в зв’язку з захворюванням чи інвалідністю, допомогу в працевлаштуванні, у виборі нової професії, побутову реадаптацію.

Професійна реабілітація включає лікарсько-трудову та психологічну експертизу, професійне навчання,працевлаштування.

Основним завданням медичної реабілітації(відновлювального лікування), яка технологічно спрямована на вторинну профілактику, є максимальне відновлення працездатності людини. Її потребують переважно особи працездатноговіку з метою відновлення працездатності та самообслуговування, запобігання інвалідності.

Серед контингентів, яким необхідна медична реабілітація,перше місце займають хворі з тимчасовою втратою працездатності (більше 60 %).22,2 % становлять особи зі стійкою непрацездатністю. Хворі з тяжкими захворюваннями,що не можуть себе обслуговувати, становлять 5,3 % і понад 6 % припадає на контингенти, що потребують перегляду групи інвалідності.

Значну питому вагу серед пацієнтів, що потребують медичної реабілітації, складають хворі терапевтичного профілю (майже половина),а також неврологічного, хірургічного, травматологічного та інших профілів.

До методів медичної реабілітації відносять:

• лікувальну фізкультуру;

• фізіотерапію;

• психотерапію;

• механотерапію;

• трудотерапію.

Відновлювальне лікування проводиться у відповідному відділенні, до складу якого входять різні кабінети .

Направляють хворих до відділення завідувачі структурних підрозділів поліклініки, а прийом і лікування проводять лікарі-спеціалісти(кардіологи, терапевти, невропатологи, травматологи-ортопеди).

Ефективне відновлювальне лікування неможливе без дотримання таких умов: своєчасний початок, використання комплексу необхідних методів, наступництво та безперервність, індивідуальний підхід до організаціїта проведення всієї програми лікування.

В його проведенні, крім амбулаторно-поліклінічних закладів, беруть участь багатопрофільні та спеціалізовані стаціонари,санаторно-курортні заклади.

Поліклініка разом із СЕС проводить комплекс протиепідемічних заходів, у здійсненні яких беруть участь усі лікувально-діагностичні підрозділи і насамперед дільнична служба.

Повноцінній протиепідемічній роботі сприяє діяльність кабінету інфекційних захворювань, а саме:

• забезпечення своєчасного виявлення інфекційних захворювань і організація їх лікування;

• надання консультативної допомоги хворим з метою уточнення діагнозу, вирішення питання про місце лікування, призначення лікування та визначення профілактичних заходів;

• надання консультативної допомоги лікарям з діагностики та лікування інфекційних захворювань;

• організація профілактичних щеплень;

• підвищення кваліфікації медичного персоналу з питань інфекційної патології;

• аналіз інфекційної захворюваності;

• розробка заходів профілактики інфекційних хвороб.

Лікар кабінету інфекційних захворювань, окрім лікувально-діагностичної роботи, забезпечує диспансерне спостереження за реконвалесцентами, облік хворих, бактеріо- і паразитоносіїв, організацію та аналіз ефективності профілактичних щеплень, підвищення рівня знань лікарів різних спеціальностей з питань інфекційної патології, аналіз динаміки інфекційної захворюваності.

Дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах проводять щеплення згідно з порядком, встановленим Міністерством охорони здоров’я при наявності епідпоказань, при від’їзді за кордон тощо.

За організацію і проведення щеплень несе відповідальність керівництво того закладу, в якому вони проводяться, а методичне керівництво та контроль здійснює санітарно-епідеміологічна станція.

Перед щепленням дільничний лікар-терапевт (сімейний лікар) попередньо оглядає особу, якій воно буде проведено, з метою виявлення протипоказань (захворювання, алергічні реакції та ін.).

Вакцинацію проти сказу та термінову специфічну профілактику правця проводять травматолог та хірург поліклініки.

Медичні працівники амбулаторно-поліклінічних закладів повинні володіти навичками техніки проведення щеплень і вміти надавати першу та невідкладну допомогу при ускладненнях. Для цього в кабінеті повинні бути медикаменти та інструменти для невідкладної терапії.

Для надання медичної допомоги підліткам (від 15 до18 років), які проживають у районі діяльності поліклініки, виділяється лікар-терапевт підлітковий (одна посада на 2000 підлітків, яка вводиться замість 0,9 посади дільничного терапевта). В сучасний період медичне забезпечення цього контингенту може покладатися на дільничних педіатрів за умови зменшення чисельності дітей на педіатричних дільницях, що обумовлене зниженням народжуваності.

Зважаючи на постаріння населення, зміни в характері патології та існуючий рівень розвитку спеціалізованої медичної допомоги у великих містах, до складу поліклініки можуть включати кабінети: геріатричний,психотерапевтичний, для лікування хворих із статевими розладами та інші.

Для надання невідкладної допомоги хворим вдома та при звертаннях до поліклініки з 20-ої до 8-ої години, а також у вихідні дні в поліклініках працюють пункти(відділення) невідкладної медичної допомоги.

їх основними завданнями є:

• надання медичної допомоги дорослому населенню при гострих захворюваннях і загостреннях хронічних хвороб;

• виклики бригади швидкої допомоги (в разі необхідності);

• при потребі госпіталізація хворих станцією швидкої допомоги;

• забезпечення наступництва між лікарями дільниць (сімейними) і лікарями-спеціалістами при проведенні лікування та спостереження за хворими;

• своєчасне повідомлення СЕС про випадки вперше виявлених інфекційних захворювань.

У цьому підрозділі працює лікар-терапевт, який надає медичну допомогу хворим. Йому допомагає фельдшер або медична сестра, до функцій яких відносяться:

• прийом і реєстрація телефонних викликів та звертань пацієнтів, а також лікарів поліклініки і станції швидкої допомоги;

• надання хворим при самозверненні долікарської медичної допомоги в разі відсутності лікаря;

• передача виклику при необхідності на станцію швидкої медичної допомоги;

• телефонна передача в СЕС екстреного повідомлення про інфекційне захворювання, даних у реєстратуру поліклініки про важкохворих для активного спостереження за ними лікарями дільниць (сімейними);

• підготовка необхідних матеріалів та інструментів.

Працівники даного підрозділу забезпечують надання медичної допомоги хворим за їх викликами, а також у випадках передачі викликів станцією швидкої медичної допомоги. Крім того, частина виїздів пов’язана з виконанням призначених медичних процедур.

Ефективність роботи поліклініки значною мірою залежить від злагодженої діяльності всіх її підрозділів і медперсоналу.Важливу роль у наданні лікувально-профілактичної допомоги належного рівня відіграє робота лікарів усіх спеціальностей, які мають забезпечити діагностику,повноцінне лікування та реабілітацію переважної частини хворих у поліклініці,диспансеризацію, проведення експертизи працездатності та профілактичних оглядів.

Значна участь лікарів-спеціалістів у первинному обслуговуванні хворих є одним із недоліків позалікарняної допомоги на сучасному етапі. При реформуванні первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини буде відбуватися поступова заміна лікарів-спеціалістів сімейними лікарями, відповідно зміниться їх співвідношення у штатному розкладі поліклінік.

Доцільним і можливим є також перенесення окремих видів лікувально-профілактичної допомоги зі стаціонарів до закладів первинної медико-санітарної допомоги. Цьому сприяє створення організаційних форм скорочення стаціонарозамінюючої медичної допомоги, до яких відносяться:

• денні стаціонари в поліклініках;

• домашні стаціонари;

• лікарняні стаціонари (відділення, палати) денного перебування.

 

Категорія: Терапія | Додав: АДМІН | Теги: облік і аналіз їх діяльності. Орган, Організація та зміст роботи амбулат
Переглядів: 945 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0