Тканини, їх будова і функції - П.П. Шапаренко, Л.П. Смольський Анатомія людини. - Анатомія людини - Медицина - Medbrat - медичний портал, анатомія
Веб-портал
для студентів - медиків
Анатомія Оперативна хірургія

Категорії розділу

Скелетна система [5]
Мязова система [2]
Нервова система [2]
Ендокринна система [0]
Серцево-судинна система [1]
Імунна система [1]
Дихальна система [0]
Травна система [2]
Сечовидільна система [1]
Репродуктивна система [0]
Життєвий цикл людини [0]
Клітини, шкіра та епітелій [2]
П.П. Шапаренко, Л.П. Смольський Анатомія людини. [18]
Топографічна анатомія [3]
1 [2]

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 75

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Медицина

Головна » Файли » Анатомія людини » П.П. Шапаренко, Л.П. Смольський Анатомія людини. [ Додати матеріал ]

Тканини, їх будова і функції
07.03.2015, 01:53


Тканина (histos seu textus) – спільність клі-тин і позаклітинної речовини, що склалася істо-рично. Вони об’єднані спільністю виникнення, бу-дови і функції. В організмі людини виділяють чо-тири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову і нервову.
1. Епітеліальна тканина складається з клі-тин, які щільно прилягають одна до одної, з не-значною кількістю міжклітинної речовини. Залеж-но від функції розрізняють покривний та залозис-тий епітелій.
Покривний епітелій – пласт епітеліальних клі-тин, одна поверхня якого межує з зовнішнім се-редовищем, а інша, внутрішня,   з шаром сполуч-ної тканини, що утворює базальну мембрану з тоненьких волокон та безстуктурної міжклітинної речовини (мал. 2). Покривний епітелій поділяють на одношаровий та багатошаровий. Усі клітини одношарового епітелію розташовані безпосеред-ньо на базальній мембрані, а в багатошаровому на ній розташований найглибший базальний шар. Іноді весь пласт одношарового покривного епітелію складається з епітеліальних клітин од-накової висоти і форми, ядра яких лежать в один ряд (однорядний епітелій). В інших випадках епі-теліальні клітини мають різну форму і ядра їх ле-жать на різних рівнях. Такий одношаровий покри-вний епітелій називають багатоядерним.
 
Мал. 2. Схема будови основних видів епі-телію: 
а - простий стовпчастий; 
б - простий кубічний; 
в - простий лускатий; 
г - псевдобагатошаровий; 
д - незроговілий багатошаровий лускатий; 
е - зроговілий багатошаровий лускатий; 
є1 - перехідний ерітелій при розтягнутій стінці органа; 
є2 - перехідний епітелій стінки органа, що спався; 
1 - епітелій; 2 - основна перетинка; 3 - сполучна ткани-на.

Крім кількості шарів в морфологічній класифі-кації епітеліальної тканини враховують також фо-рму клітин. Епітеліальні клітини можуть бути пло-скими, кубічними і стовбчастими, або циліндрич-ними. У зв’язку з виконанням певних специфічних функцій епітеліальні клітини набувають спеціаль-ної структури (війки, джгутики та мікроворсинки).
В одношаровому однорядному епітелію розрі-зняють простий лускатий епітелій, простий кубіч-ний епітелій, простий стовбчастий епітелій.
Простий лускатий епітелій вистилає поверхню очеревини, плеври, осердя, чепця. Його назива-ють ще мезотелієм, а клітини   мезотеліоцитами. До простого плоского епітелію відносять ендоте-лій, який покриває зсередини кровоносні та лім-фатичні судини і капіляри. Ендотеліоцити – плос-кі клітини, що нагадують клітини мезотелію.
Різновидом одношарового однорядного епіте-лію є простий кубічний епітелій, який вистилає канальці нирок, вивідні протоки залоз, а також дрібні бронхи. Клітини кубічного епітелію прибли-зно однакові за формою, у центрі їх є ядра округ-лої форми. 
У дихальних шляхах стовпчастий, або цилінд-ричний, епітелій набуває спеціальної структури, він має війки і носить назву війкового, або диха-льного епітелію.
Крім того, простий стовпчастий епітелій ви-стилає внутрішню поверхню тонкої та товстої ки-шок, жовчного міхура. Клітини цього епітелію ма-ють призматичну форму (їх висота більша за ши-рину) і добре розвинуті мікроворсинки в тонкій кишці.
В організмах класу вищих хребетних і людини поширений багатошаровий епітелій. Залежно від функції багатошарового плоского епітелію виді-ляють: зроговілий багатошаровий і незроговілий, або лускатий, та перехідний епітелій.
Найпоширенішою тканиною організму є зрого-вілий багатошаровий епітелій. Він вкриває всю шкіру (його ще називають епідермісом – epidermis) і нижню частину відхідникового каналу. Цей епітелій складається з багатьох десятків ша-рів клітин.
Незроговілий багатошаровий плоский епітелій покриває ротову порожнину, стравохід, рогівку та поверхні деяких інших органів. Він складається з трьох шарів клітин, з яких нижній лежить на ба-зальній мембрані. За рахунок цього шару відбу-вається зміна відмираючих клітин інших шарів.
Перехідний епітелій покриває початкову час-тину чоловічого сечівника, сечовий міхур, сечо-води та ниркові миски. Перехідним він назива-ється тому, що залежно від функціонального ста-ну органа товщина його може змінюватися за ра-хунок сплющення клітин. Клітини поверхневого шару перехідного епітелію виділяють слиз, який оберігає його від постійної подразнювальної дії сечі.
Зверніть увагу на залозистий епітелій. Він є важливою складовою частиною залоз, які поді-ляють на екзокринні та ендокринні (glandulae exocrnae et glandulae endocrinae).
Екзокринні залози за будовою бувають одно- і багатоклітинними. Більшість екзокринних залоз мають складну будову   залежно від форми виві-дних проток та їх кінцевих відділів їх поділяють на трубчасті, альвеолярні та трубчасто-альвеолярні. За видом секрету залози поділяють на слизові, серозні та серозно-слизові. За способом секреції розрізняють залози мерокринні, апокринні та го-локринні.
Утворення та виділення секрету в мерокрин-них залозах відбувається без порушення цілості залозистих структур. В апокринних залозах під час виділення секрету верхівка клітин разом із гранулою секрету відокремлюється. У голокрин-них залозах (сальні залози) під час виділення се-крету – сала (sebum) відбувається повне руйну-вання залозистих клітин.
2. Сполучна тканина. Для неї характерна наявність в її складі клітин та значної кількості міжклітинної речовини, тому вона може бути аморфною, рідкою, твердою чи волокнистою (мал. 3). Від цього залежить структура і функція окремих видів сполучної тканини. Сполучна тка-нина (textus connectives) входить до складу всіх органів людини і виконує функції опори, зв’язку, живлення, захисту. Залежно від переважання тих чи тих морфологічних і функціональних особли-востей сполучну тканину поділяють на волокнис-ту, еластичну, хрящову, кісткову та ін.
 
Мал. 3. Сполучна тканина: 
1 - фібробласт; 
2 - ядро; 
3 - каріоплазма; 
4 - цитоплазма; 
5 - макрофагоцит; 
6 - лімфоцит; 
7 - колагенове волокно; 
8 - еластичні волокна.

Волокниста сполучна тканина (textus connectivus fibrosus) поділяється на пухку і щіль-ну. До її складу входять колагенові волокна (fibra сollagenosa), еластичні волокна (fibra elastica) і власне клітини, найчисленніші серед них - фібро-бласти (fibroblastus) і фіброцити (fibrocytus). До нестійких власних клітин сполучної тканини від-носять також макрофагоцити (macrophagocytus), які беруть активну участь у формуванні реактив-ності організму: знищують мікроорганізми, нейт-ралізують токсичні речовини та виробляють іму-нні тіла.
До різновидів сполучної тканини відносять: еластичну й ретикулярну сполучні тканини, плас-тинчасту волокнисту сполучну тканину, жирову тканину та її різновиди: буру і пігментну жирові тканини.
Еластична сполучна тканина (textus connectivus elasticus) складається з товстих окру-глих або сплощених волокон, які утворюють сітку. Ця тканина створює каркас судин трахеї, бронхів, тобто органів, що змінюють свої розміри залежно від функціонального стану.
Найменш диференційованим різновидом спо-лучної тканини є ретикулярна тканина (textus connectivus reticularis), яка утворює сполучнотка-нинний каркас кісткового мозку, селезінки, лімфа-тичних вузлів і входить до складу слизових обо-лонок травних та дихальних шляхів. Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин, які за певних умов можуть перетворюва-тися на макрофаги. Аналогічні функції виконують фібробласти та клітини ендотелію. Усі ці утво-рення об’єднуються в ретикулоендотеліальну си-стему (systema reticuloendotheliale). Структурні одиниці цієї системи беруть участь у знищенні мікроорганізмів, нейтралізації токсичних речовин та продукують імунні тіла.
Пластинчаста волокниста сполучна тканина (textus connectivus fibrosus lamellaris) складаєть-ся з колагенових волокон різної товщини, що йдуть у різних напрямках, переплітаються й утворюють пластинки, які щільно прилягають од-на до одної. Пластинчаста сполучна тканина по-криває деякі органи й утворює оболонки, зокре-ма, оболонку нервових стовбурів - периневрій.
Один із різновидів сполучної тканини - жирова тканина (textus adiposus), основну масу якої складають кулясті жирові клітини, або ліпоцити (lipocytus) дуже великого розміру. Між ліпоцитами є колагенові, ретикулярні та еластичні волокна, а також кровоносні капіляри. Функція жирової тка-нини в організмі пов’язана з обміном речовин, ви-конує вона також опорну, захисну та деякі інші важливі функції.
Хрящова тканина (textus сartilagineus) склада-ється з великих витягнутих клітин (chondrocytis) та значної кількості аморфної міжклітинної речо-вини. Виконує лише опорну функцію і тому до-сить міцна й еластична (мал. 4). Залежно від структури міжклітинної речовини розрізняють три види хряща: гіаліновий, еластичний та волокнис-тий.
 
Мал. 4. Хрящова тканина:
1 - перихондрій; 
2 - речовина основна; 
3 - еластичні волокна; 
4 - хондроцит; 
5 - лакуна хрящова; 
6 - скупчення хрящових клітин.    

З гіалінового хряща (cartilago hialina) побудо-вано більшу частину скелета зародка, суглобові та реброві хрящі, а також хрящі носової перего-родки, трахеї, бронхів. Він прозорий, має блакит-ний відтінок, зовні вкритий перихондрієм і скла-дається з хондроцитів округлої, овальної та куля-стої форми діаметром 5 – 25 мкм.
У міжклітинній речовині хряща   хрящовому матриксі   міститься велика кількість колагенових волокон, які утворюють тонкі сплетення. Еласти-чний хрящ (cartilago elastica) відрізняється від гі-алінового хряща тим, що в хрящовому матриксі крім колагенових волокон є еластичні, які нада-ють хрящу гнучкості, еластичності а також жовту-ватого забарвлення. Еластичний хрящ утворює основу надгортанника, вушну раковину, зовнішній слуховий хід та деякі інші органи.
Волокнистий хрящ (cartilago fibrosa) займає особливе місце серед хрящової тканини. За стру-ктурою він нагадує гіаліновий хрящ та сухожилок. Складається з округлих та витягнутих хондроци-тів, а також пучків колагенових волокон. З волок-нистого хряща побудовані міжхребцеві диски, ло-бковий симфіз та місця переходу від сухожилків до кісток.
Кісткова тканина (textus osseus), як і інші види сполучної тканини, складається з клітин та кіст-кової основної речовини (мал. 5). 
З цієї тканини у хребетних тварин та людини побудований твердий каркас, який утримує м’які тканини, захищає внутрішні органи та утворює складну систему важелів, що забезпечують пе-реміщення тіла в просторі. У кістковій тканині можна виділити чотири типи клітин: остеобласти, остеоцити, остеокласти та хондроцити.

 
Мал. 5. Схема остеона (за Brans)
1 - кісткові клітини; 
2 - проміжна речовина; 
3 - гаверсов канал

Остеобласти містяться на поверхні кісткової тканини, що росте, та утворюють під окістям ком-плекси, які нагадують епітелій. Вони бувають пі-рамідної, кубічної або кулястої форми і мають ві-дростки. Остеобласти поступово змінюються і перетворюються на остеоцити.
Остеоцити – кісткові клітини, що мають добре розвинуті відростки. Завдяки великій щільності кісткової основної речовини кожен остеоцит роз-міщується в особливій порожнині, яка точно від-повідає його формі.
Остеокласти – великі клітини (до 75 – 80 мкм) , в цитоплазмі яки є від 2 до 50 ядер. На поверхні цитолеми, яка повернена до кісткової основної речовини, є численні щільно розміщені відростки різної довжини. Остеокласти беруть активну участь у руйнуванні зневапненого хряща та кіст-ки.
Хондроцити – кісткові клітини, розташовані в зоні епіфізарного хряща, в молодому віці забез-печують ріст трубчастих кісток кінцівок у довжину.
Залежно від структури кісткової основної ре-човини розрізняють ретикулофіброзну і пластин-часту кісткову тканини. 
Ретикулофіброзна кісткова тканина (textus osseus reticulofibrosus) характеризується наявні-стю в кістковій основній речовині великої кількості колагенових волокон, організованих в пучки. Ці пучки лежать паралельно, під кутом один до одного, або сплітаються в складні сітки. Ретикулофіброзна кісткова тканина зустрічається у тварин і людини у внутрішньоутробний період розвитку.
Пластинчаста кісткова тканина (textus osseus lamellaris) відрізняється від ретикулофіброзної тим, що тонкі колагенові волокна, які її утворю-ють, розміщуються паралельними пучками. З пластинчастої кісткової тканини побудовані всі кі-стки хребетних тварин та дорослої людини. 
3. М’язова тканина поділяється на непосмуго-вану м’язову тканину внутрішніх органів і посмуго-вану (скелетну та серцеву) м’язову тканину. Не-посмугована м’язова тканина (textus muscularis nonstriatus) складається з м’язових клітин вере-теноподібної форми – міоцитів - завдовжки від 10 до 100 мкм та діаметром до 10 мкм (мал. 6). 
 
Мал. 6. Непосмуговані м`язові волокна ендокарда (за Benninghoff)

Ядро розташоване в розширенній частині міо-цита, має паличкоподібну форму і містить кілька ядерець. У цитоплазмі (саркоплазмі) міститься багато ниток - міофіламентів, які йдуть уздовж йо-го осі. Припускають, що одні міофіламенти скла-даються з білка міозину, інші - з актину. Встанов-лено, що міоцити непосмугованої м’язової ткани-ни або щільно прилягають один до одного, або розміщуються так, що кожен з них контактує з 6 - 10 іншими міоцитами. Завдяки цьому нервові ім-пульси легко поширюються на всю групу міоци-тів, яку називають руховою одиницею.
Непосмугована м’язова тканина розташована в м’язових оболонках травної системи (за винят-ком глотки і верхньої частини стравоходу), брон-хах, сечовому міхурі, сечоводах, сім’явиносних протоках, матці, стінках кровоносних судин.
Посмугована (скелетна) м’язова тканина (textus muscularis striatus) побудована значно складніше. Вона складається не з клітин, а з м’язових волокон, які об’єднуються в м’язові пуч-ки (мал. 7).

 
Мал. 7. Тканина м’язова просмугована:
1 - м’язове ядро; 
2 - зона темна; 
3 - зона світла; 
4 - ядро; 
5 - поперечний зріз м’язового волокна; 
6 - міофібрила; 
7 - ядро; 
8 - ендомізій; 
9 - кровоносні судини 

М’язові волокна мають циліндричну форму, заокруглені кінці, завдовжики 120 мм і діаметром близько 120 мкм. У волокні розрізняють оболонку (сарколему), саркоплазму, в якій є велика кіль-кість (близько 100) мітохондрій, та тонкі, розмі-щені вздовж осі волокна   міофібрили. Міофібри-ли складаються з ділянок з різними фізико-хімічними та оптичними властивостями. Ділянки міофібрил розташовуються у волокні на одному рівні, що зумовлює поперечну посмугованість усього волокна. У саркоплазмі є розвинена сар-коплазматична сітка, яка синтезує глікоген та міс-тить іони кальцію. Під час проходження нервово-го імпульсу відбувається деполяризація сарколе-ми. Унаслідок цього іони кальцію виходять із сар-коплазматичної сітки в саркоплазму, де беруть участь у розпаді АТФ і звільненні енергії, що при-зводить до скорочення волокна.
Посмугована м’язова тканина утворює муску-латуру скелета і формує м’язову оболонку верх-ньої частини стравоходу та деяких інших органів.
Значно складніше за скелетну м’язову тканину побудована серцева посмугована м’язова тканина (textus muscularis striatus cardiacus), яка склада-ється із серцевих міоцитів (кардіоміоцитів) та се-рцевих провідних міоцитів.
У центрі серцевого міоциту розташоване одне ядро, а по периферії концентруються пучки міо-фібрил. Їх поперечна посмуговуваність ідентична посмугованості міофібрил скелетної м’язової тка-нини. Міоцити лежать ланцюжком і утворюють м’язове волокно. Межі між міоцитами утворені сарколемою та міжклітинною речовиною. Ці стру-ктури лежать упоперек відносно м’язових волокон і називаються вставними дисками. Міофібрили через ці диски не проходять. Вставні диски ді-лять м’язові волокна на окремі сегменти — симп-ласти, що сприяють відносній незалежності кар-діоміоцитів. Це дуже важлива особливість серце-вої тканини, яка дає їй змогу протягом усього життя організму безперервно скорочуватися. 
Частина м’язових волокон серця побудована з провідних міоцитів, що значно відрізняються за своєю будовою від кардіоміоцитів. Так, у провід-ному міоциті є кілька ядер, а міофібрил значно менше, ніж у кардіоміоцитах, вони йдуть у різних напрямках і перетинаються між собою. Сукуп-ність серцевих провідних міоцитів утворює сер-цеве провідне м’язове волокно. Останні форму-ють провідну систему, яка забезпечує узгодже-ність скорочення різних ділянок серцевої м’язової тканини.

 

 

Категорія: П.П. Шапаренко, Л.П. Смольський Анатомія людини. | Додав: АДМІН
Переглядів: 350 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Імя*:
Код *:
div id="footer">Copyright MyCorp © 2016 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz