У стародавні часи, ще до нашої ери анатомія представляла собою уривчасті відомості, що ґру-нтувалися в основному на спостереженнях над тваринами. Одним із перших дослідників у Ста-родавній Греції був Алкмеон Кротонський, який розтинав трупи тварин з науковою метою.
Великим вченим того періоду був грецький лі-кар-філософ і реформатор античної медицини Гіппократ (460 – 377 рр. до н.е.). Основу його вчення складали матеріалістичні погляди на етіо-логію виникнення хвороб, негативне ставлення до теорій про втручання надприродних сил. У розвитку хвороб Гіппократ надавав вагомого значення чинникам зовнішнього середовища в поєднанні з особливостями самого організму. Учений створив “рідинну” теорію, за якою до складу організму людини у відповідних пропо-рціях входять різні рідини (кров, жовч, слиз і чорна жовч). Згідно з теорією Гіппократа, кон-ституція і темперамент людини (холерик, сангві-нік, флегматик і меланхолік) визначаються різни-ми співвідношеннями цих рідин. Таким чином описовий, систематичний і функціональний аспе-кти у вивченні будови тіла людини були закладені ще в стародавні часи, започатковані великим ученим і філософом, якого вважають патріархом медицини.
Ідеалістичні погляди на природу людини представляв Платон (427 – 347 рр. до н. е.). На його думку, організмом людини керують три види душі, три стани, три “пневми”, розташовані в го-ловних органах - мозку, серці та печінці.
Учень Платона, знаменитий грецький лікар Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) визнавав на-явність душі, вважав, що вона складає одне ціле з тілом і вмирає разом з ним. Арістотель вважа-ється засновником порівняльної анатомії та емб-ріології, оскільки вивчав анатомію тіла тварин та їх зародків.
Гален (130 –201 рр. н. е.) ознаменував поча-ток нашої ери з’явою важливих медичних праць - “Анатомічні дослідження”, “Про призначення час-тин тіла” та ін. Клавдій Гален – видатний лікар, біолог, анатом і фізіолог свого часу, за його пра-цями навчались медичні фахівці протягом насту-пних 14 віків. У наукових працях ученого поєдну-вались як матеріалістичні, так й ідеалістичні по-гляди. Сверджуючи, що організм можна вивчити, лише шляхом спостереження за хворим, або роз-тину трупів, Гален водночас визнавав наявність життєвої, фізичної та психічної “пневми” в печінці, серці і мозку.
Великий вклад у медичну науку вніс видатний лікар і філософ (Авіценна) Абу Алі Ібн-Сина (близько 980 –1037 рр.), який написав “Канон медицини” – збірник науково-медичних добірок того часу. Це були медичні твори, за якими вчи-лися лікарі Сходу і Заходу до XVII ст. включно.
В епоху Відродження були закладені підвали-ни нової анатомії. Це пов’язано з іменами Леона-рдо да Вінчі, А. Везалія, М. Сервета, В. Гарвея.
Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), зацікавив-шись анатомією як художник, у подальшому захопився нею як наукою. Він одним із перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. На своїх малюнках Леонардо правильно зображував різні органи людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а та-кож став засновником пластичної художньої ана-томії.
Андрій Везалій (1514 – 1564) справжній революціонер в анатомії. Він підійшов до вивчення організму людини з матеріалістичних позицій, користувався об’єктивним методом дослідження – виконуючи розтин трупів. В основу його вчення було покладено системний аналітичний метод, який дозволив відкрити велику кількість нових наукових фактів. Везалій вперше систематизував будову тіла людини. При цьому він викривав і відхиляв численні помилки Галена (він назвав близько 200 таких помилок). Так розпочався аналітичний період у розвитку анатомії, впродовж якого було зроблено безліч відкрить описового характеру. Везалій автор ілюстрованого посібника “Про будову тіла людини в семи книгах”, які І.П. Павлов характеризував такими словами: “Праця Везалія – це перша анатомія людини в новітній історії людства, яка не повторює тільки вказівки і думки древніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму. Опублікування книги Везалія викликало, з одного боку, переворот, а з іншого шалений опір реакційних анатомів-галеністів, котрі намагалися зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалій загинув, але справу його продовжили учні і послідовники вче-ного. Учень Везалія Реальт Коломбо (1516 - 1559) показав, що кров з правого серця в ліве серце потрапляє не через отвір, який ніби існує в міжшлуночковій перегородці, а через легені по легеневих судинах. Про це писав також іспансь-кий лікар і богослов Мігуель Сервет (1509 – 1553) у своїй праці “Встановлення християнства”. Однак, ще до Коломбо і Сервета мале коло кро-вообігу було відкрите арабом Ібн-ан-Нафісом.
Вільям Гарвей (1578 – 1657), англійський лікар, фізіолог і анатом, у своїх дослідженнях не обмежувався описуванням, а широко викорис-товував дані порівняльної анатомії, ембріології і фізіології. Відома праця Гарвея “Анатомічні дослідження про рухи серця і крові у тварин” (1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи від артерій у вени через маленькі трубочки. Гарвей, таким чином, не передбачав існування між такими трубочками анастомозів. Вперше про їх існування було повідомлено італійським ученим Марчело Мальпігі (1628 – 1694), коли було винайдено мікроскоп. Замкнуті кровоносної системи була доведена і А.М. Шумлянським (1748 – 1795), який вивчав будову нирок та їх судин.
Розвитку анатомії в Росії сприяли такі вчені, як А.П. Протасов (1724 – 1796), учень і послідо-вник М.В. Ломоносова, який був першим російсь-ким академіком-анатомом, та П.А. Загорський (1764 – 1846), котрий написав перший підручник з анатомії російською мовою: “Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела в пользу обучающихся врачебной науки” (1802) і створив першу в Росії анатомічну школу вчених. Видатним його учнем був І.В. Буяльський (1889 – 1866) – анатом і хі-рург.
Видатним вченим-медиком був Микола Іванович Пирогов (1810–1881), який створив топографічну анатомію, ввів новий метод в ана-томічного дослідження – метод послідовного роз-тину заморожених трупів. Пирогов створив хірур-гічну, або топографічну анатомію, його перу на-лежать праці “Хірургічна анатомія судинних стов-бурів і фасцій”, “Повний курс прикладної анато-мії”, атлас “Топографічна анатомія по розтинах через заморожені трупи”. Діяльність М.І. Пирого-ва ціла епоха в розвитку медицини.
Велике значення для розвитку анатомії мали наукові праці відомих вчених В.Л. Грубера, П.Ф. Лесгафта, Д.М. Зернова.
В.Л. Грубер (1814-1890) - автор численних робіт із описової анатомії. Він створив один із найкращих у Росії анатомічних музеїв, був ініціа-тором створення вищої медичної жіночої освіти в Росії.
П.Ф. Лесгафт (1937 – 1909) учень В.Л. Гру-бера, вперше використав в анатомічних дослі-дженнях рентгенівські промені. Його наукові праці ґрунтуються на єдності організму і середовища, форми і функції. Лесгафт є засновником і органі-затором створення та розвитку функціональної анатомії.
Д.М. Зернов (1843 – 1917) відомий московсь-кий анатом, йому належать численні роботи з ви-вчення центральної нервової системи, анатомії черевної порожнини.
До найвизначніших анатомів часів Радянсько-го Союзу належать Г.М. Йосіфов, В.П. Воробйов, В.М. Шевкуненко, В.М. Тонков, Б.А. Долго-Сабуров, Д.А. Жданов, Р.Д. Синельников, М.С. Спіров.
Г.М. Йосіфов (1870 –1933) своїми дослі-дженнями значно розширив знання з анатомії лі-мфатичної системи. Послідовником Г.М. Йосіфо-ва став Д.А. Жданов (1902 – 1972). Його моно-графія “Хирургическая анатомия грудного лим-фатического протока” було відзначено Держав-ною премією СРСР.
В.М. Шевкуненко (1871 –1957) продовжив прикладний напрямок анатомії, започаткований М.І. Пироговим. Великого значення він надавав вивченню типової анатомії, а також різноманітних форм індивідуальної мінливості судин, нервів і органів та необхідності цих знань для медичної практики.
В.М. Тонков (1872 – 1954) – засновник вели-кої школи анатомів. Продовжуючи традиції М.І. Пирогова і П.Ф. Лесгафта, він розвивав експери-ментальний напрям у функціональній анатомії. Вивчав разом з учнями судинну систему, розро-бив учення про кобічний кровообіг. В.М. Тонков – автор підручника з анатомії, що витримав чис-ленні видання.
Дослідження В.М. Тонкова продовжив його учень Б.А. Долго-Сабуров (1900 – 1960) та ін.
Академік, професор анатомії В.П. Воробйов (1876 –1937) очолював кафедру анатомії в Харківському медичному інституті. Він розглядав організм людини у зв’язку з його соціальним становищем. Учений розробив макро- та мікроскопічний методи дослідження з використанням стереоморфологічної методики і заклав основи вивчення периферійної нервової системи, яку продовжили його численні учні (Ф.А. Волинський, В.М. Бобін, А.А. Отелін). А Р.Д. Синельников став його послідовником на кафедрі.
В.П. Воробйов написав чимало підручників з анатомії і видав перший в Україні атлас анатомії людини в п’яти томах, розробив особливий ме-тод бальзамування трупів.
В останні роки наукові дослідження про будову судинного русла були поглиблені сучасними вче-ними В.В. Купріяновим, М.Р. Сапіним, Ю.І. Боро-діним, В.В. Баніним, І.І. Бобриком.
До відомих вчених анатомів, які працювали в Україні і створили регіональні школи науковців і викладачів анатомії належать професори М.К. Лисенков, М.С. Кондратьєв, Ф.А. Волинський (Одеса), М.Д. Довгялло (Донецьк), А.П. Любому-дров (Львів), В.М. Бобін (Сімферополь), В.Г. Український (Вінниця), М.С. Спіров (Київ), К.Д. Філатова, С.Е. Стебельський (Дніпропетровськ), Ю.П. Мельман (Івано-Франківськ), В.Г. Теренть-єв, Б.Й. Коган (Вінниця), К.І. Кульчицький (Київ).
Нині плідно працюють наукові школи профе-сорів В.В.Бобіна (Харків), І.І. Бобрика (Київ), В.Г. Ковєшникова (Луганськ), М.С. Скрипникова (Пол-тава).
Загальні питання анатомії
Основні методи дослідження в анатомії
Вивчення медицини починають з анатомiї лю-дини - найголовнішого предмета, який забезпе-чує теоретичну i практичну підготовку лікаря. Го-ловна мета цієї науки - розкрити матеріальну природу людського організму.
Найкоротше визначення анатомiї таке: це нау-ка, яка вивчає розвиток, форму, будову i функції людського тіла, його органів та систем. Термін “анатомія” запозичений зі старогрецької мови, anatemnо означає розсікати; anatomia - розді-лення тіла на частини.
Анатомію поділяють на описову, типову, сис-тематичну, хірургічну (топографічну), вікову, ди-намічну, функціональну, пластичну, патологічну, порівняльну.
Систематична анатомія розглядає форму, будову органів за системами, топографічна, або клінічна, анатомія вивчає взаємовідношення органів i ділянок тіла людини, патологічна ана-томія (pathos - хвороба, страждання, logos - вчення) вивчає будову організму, зміненого під впливом захворювань та ушкоджень. Анатомiя ті-сно пов’язана з гiстологiєю - морфологiчною на-укою, яка вивчає закономiрностi будови тканин, їх структуру та функцiю. З гiстологiї видiлилася нау-ка цитологiя (cytos - клiтина), яка за допомогою свiтлової та електронної мiкроскопiї вивчає стру-ктуру і функцiю клiтини. До складу гiстології вхо-дить також ембрiологiя, яка займається до-слiдженням розвитку людського зародка.
Анатомія як складова морфології використо-вує різні методи та методики дослідження особ-ливостей будови тіла людини, його окремих ор-ганів та їх систем. Методи досліджень змінюва-лись, удосконалювались і доповнювались відпо-відно до успіхів та досягнень суміжних наук, зага-льного технічного прогресу. Вивчаючи курс ана-томії, ви опануєте окремими простими методи-ками досліджень, будете користуватись препара-тами і наочними посібниками, виготовленими з застосуванням дуже складних методик.
Методи досліджень в анатомії та їх призна-чення.
Порівняльно-анатомічний метод існує з стародавніх часів, коли люди на побутовому рівні порівнювали подібність добутих на полюванні тварин і людини. Метод дає можливість скласти уяву про становлення, зміну будови гомологічних органів та їх систем.
Історичний метод – це еволюційне вчення, що розглядає зміну будови окремих органів, їх систем у представників різних тваринних органі-змів залежно від умов їх існування.
Метод препарування – вивчення будови ті-ла із застосуванням розтинів та відповідних при-йомів вилучення окремих органів і їх систем з грудної, черевної, черепної порожнин. Під час вивчення топографічної анатомії застосовується запропонований М.І. Пироговим метод розпилю-вання замороженого трупа в необхідних напрям-ках і площинах. Метод препарування дозволяє визначити відношення між органами, взаємовід-ношення артерій, вен, нервів; вивчити структуру органів на макроскопічному рівні.
Описовий метод (соматоскопія) – зовніш-ній огляд тіла (трупа) людини, визначення його розмірів, форми ділянок тіла, біологічних ознак зрілості організму; при цьому методі є змога про-водити антропометричні вимірювання.
Антропометричний метод ґрунтується на вимірюванні за визначеними правилами окремих частин тіла, вивченні їх пропорційних відношень із статистичним обробленням отриманих резуль-татів та визначенням типу конституції досліджу-ваного.
Ін’єкційний метод – порожнини тіла, крово-носні і лімфатичні судини, бронхи, жовчні шляхи, сечові шляхи заповнюють забарвленими контра-стними масами, що робить ці утворення чітко ко-нтурованими і зручними для препарування.
Метод просвітлення – спеціальне оброб-лення тканин і органів хімічними реактивами, яке дає змогу робити прозорими їх судини, нерви та ядра скостеніння кісток, попередньо забарвлених шляхом ін’єкції метиленовим синім чи препара-тами срібла.
Мацерація – метод виготовлення препаратів кісток, який передбачає гниття у воді, землі та відділення м’яких тканин від кісток: виділені таким чином кістки знежирюють (виварюванням або за-стосуванням розчинників жирів) і відбілюють (со-нячними променями, розчином перекису водню, хлорним вапном).
Корозійний метод застосовується для ви-вчення форми порожнистих органів, розгалужен-ня судин, бронхів, сечових шляхів, інших трубчас-тих систем в органах за формою їх зліпків. Під час дослідження порожнину органа чи судини за-повнюють масою, яка через деякий час твердіє і зберігає їх форму у вигляді зліпка. Тканини, що оточують зліпок, відділяють шляхом мацерації, або дії концентрованих розчинів кислот, лугів.
Рентгенологічні методи дослідження (рентгенографія, вазографія, бронхографія, рентгеноскопія) дають змогу під час обстежен-ня живих людей вивчити положення, будову ор-ганів, розгалуження судин, аномалії розвитку, ви-явити захворювання. Під час дослідження трупів рентгенологічні методи часто застосовують у по-єднанні з ін’єкційним методом.
Ембріологічний, гістологічний та гісто-хімічний методи досить часто застосовують в анатомічних дослідженнях, проте вони є додатко-вими.
Макро-мікроскопічний метод – досліджен-ня (за В.П.Воробйовим) під невеликим збільшен-ням (у 5 – 40 разів), переважно тотальних об’єктів, які препарують за допомогою голок під “падаючою краплею”.
Експериментальний метод – відтворення на піддослідних тваринах патологічних станів, чи створення відповідних умов, що призводять до виникнення уражень, прояви яких зустрічаються у людей. Метод застосовують, якщо необхідно підтвердити, заперечити, спростувати чи переві-рити певні факти, узагальнення, теорії.
Трансмісійна електронна і сканувальна мікроскопія, голографія, комп’ютерна і ма-гнітно-резонансна томографія, ультразву-кове дослідження – це сучасні методи прижит-тєвого вивчення форми, внутрішньої будови і то-пографії органів.
Ендоскопічні методи – прижиттєве візуаль-не дослідження стану слизових оболонок порож-нистих органів за допомогою введення в них ен-доскопів з оптичними системами.
|
