Елементи гістології та цитології широко вико-ристовують не тільки під час вивчення нормаль-ної будови тіла людини, а й при різних патологіч-них станах. 
Основними структурами клітини є оболонка, цитоплазма та ядро (мал. 1). 
Клітинна оболонка або зовнішня клітинна мембрана (cytolemma), відокремлює вміст кліти-ни від позаклітинного середовища. 
 
Мал. 1. Схема будови клітини:
1 - оболонка клітини (цитолема); 
2,4 - цитоплазма; 
3 - сітка ендоплазматична; 
5 - ядро; 
6 - ядерце; 
7 - мітохондрія; 
8, 9 - лізосома; 
10 - піноцитозний пухирець з включенням; 
11 - піноцитозний пухирець

Клітинна оболонка є бар’єром, що визначає, які речовини можуть виходити з клітини, чи про-никати в неї із зовні. Відомо, що специфічні фун-кції клітини часто пов’язані з особливостями її оболонки. Під клітинною оболонкою міститься дрібнозерниста речовина – цитоплазма (cytoplasma), яку поділяють на гіалоплазму (hyaloplasma), ектоплазму (exoplasma) та ендо-плазму (endoplasma). Під гіалоплазмою розумі-ють головну речовину цитоплазми, майже безс-труктурну, до неї входять білки, жири, вуглеводи, вода та інші органічні й неорганічні речовини. Гі-алоплазма бере участь в обмінних процесах клі-тини. Екзоплазмою називають зовнішній щільний шар цитоплазми, що прилягає до оболонки клі-тини, а ендоплазмою – внутрішній шар, розташо-ваний навколо ядра.
У цитоплазмі крім основної речовини розмі-щені загальні та спеціальні органели і численні цитоплазматичні включення.
Органели (organellae) обмежовані мембра-ною і виконують важливі, специфічні для кожної клітини функції. До органел відносять цитоценр, мітохондрії, внутрішній сітчастий апарат, ендо-плазматичну сітку, лізосоми тощо.
Цитоцентр розташований біля ядра і являє собою циліндричне тіло, бере участь у русі кліти-ни та її поділі.
Мітохондрії (mitochondrium) – дуже поширені органели, мають форму ниток, паличок, зерен, беруть участь у внутрішньоклітинному диханні.
Внутрішній сітчастий апарат, або комплекс Гольджі (complexus Golginesis), міститься біля ядра і складається з групи ( по 2 – 12) дископоді-бних сплющених міхурців, що обмежовані мем-бранами і розміщені один за одним. Дослідження органел показало, що в них утворюються поліса-хариди, ліпопротеїди, а також нагромаджуються ферменти, гормони.
Ендоплазматична сітка (reticulum endoplasmicum) – складна система трубочок, цистерн, мішечків з численними рибосомами, на яких відбувається синтез білків. У зв’язку з цим зерниста ендоплазматична сітка найбільше роз-винена в клітинах, які синтезують та секретують білки.
Дуже важливими є органели лізосоми, які бе-руть участь в утилізації речовин, що потрапля-ють з зовні в клітину.
Життєво необхідною частиною клітини є її яд-ро (nucleus, seu karion). Форма ядра іноді від-повідає формі клітини. Розрізняють ядра кільце-подібні, паличкоподібні, кулясті та ін. Ядро скла-дається з каріотеки, каріоплазми та ядерця.
Каріотека (kariotheca) оточує ядро, склада-ється із зовнішньої та внутрішньої ядерних мем-бран.
Каріоплазма складається з хроматину у ви-гляді брилок і гранул, а також у вигляді крапок.
Майже у всіх ядрах клітин тварин є ядерця (nucleolus). Ядро перебуває в постійній взаємо-дії з цитоплазмою і разом з нею бере участь в обміні речовин, поділі та регенерації клітини.
Розмноження клітин, а також заміна відмерлих і пошкоджених тканин, завдяки чому можливий ріст живого організму, є властивістю всіх живих систем. Поділ клітин можливий прямим – амітоз (amitosis cellularis) і непрямим – мітоз (mitosis cellularis) шляхом.
Розмноження статевих клітин називають ме-йозом (mejosis). При ньому число хромосом зменшується вдвічі. При такому поділі відбува-ється перебудова генного апарату клітини. Час від одного поділу клітини до другого називають життєвим циклом.
Амітоз починається з поділу ядра, а потім ци-топлазми. Це найпростіший спосіб поділу клітин, він характерний для клітин епідермісу, лейкоци-тів, нейроцитів автономної нервової системи.
Мітоз (мітотичний цикл, каріокінез) складаєть-ся з декількох етапів, під час яких у клітині здійс-нюється складна перебудова.
За допомогою мітозу розмножується більшість клітин тіла (соми) багатоклітинного організму, за-вдяки чому зберігається певна кількість хромо-сом у ядрі, постійна для кожного виду.
У тісному зв’язку з розмноженням клітин пере-буває здатність їх до синтезу білка. Доскональне з’ясування механізму біологічного синтезу білка має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дає змогу впливати на нього в процесі профілактики і лікування захворювань, пов’язаних з порушенням обміну та утворенням білка.
З’єднання клітин та міжклітинна речовина у високоспеціалізованих багатоклітинних організ-мах клітини з’єднуються простим або спеціаль-ними міжклітинними з’єднаннями (junctiones cellulares simplex et specialis). У разі простого з’єднання суміжні клітини утворюють пальцеподі-бні відростки та зубці, які зчіплюються між собою, у разі складного – сусідні клітини утримуються одна з іншою спеціальними структурами, до яких відносять десмосомну пластинку, токофібрилу, токофіламент тощо.
Між цитолемами сусідніх клітин є система ву-зьких міжклітинних проміжків, заповнених міжклі-тинною речовиною, яка залежно від структури та функції тканини може бути рідкою, драглистою, волокнистою чи твердою. Ця речовина зв’язує клітину з навколишнім середовищем і виконує за-хисну, опорну, трофічну та інші функції.